Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

Через хвилину в мене виступили сльози на очах… від сміху. Ох, як я реготала. Просто не могла зупинитись. Вігор сидів, чемно попивав свою  каву чи що там було в нього в чашці, й чекав коли мене попустить. 

– Ви зараз хочете мені сказати, що заварили всю цю кашу тільки для того, щоб я взяла участь у відборі? Навіщо? Я не переможу, тут без варіантів. Ми з вами чудово розуміємо хто плюс-мінус стане королевою. Так навіщо псувати мені життя? Що дасть моя участь у тому цирку? Якщо вам там потрібні свої очі, то як хаврор я можу більше вам допомогти й при цьому не воскрешати Адалін.

– Якби мені потрібні були очі, я б взагалі тебе не чіпав, – буркнув вігор собі під ніс, – все набагато складніше, Ді. На той відбір примудрилася потрапити моя Лілі.

– Елізабет ? – тут я взагалі  випала з діалогу. Елізабет, а по-домашньому малютка Лілі, це єдина донька Джерольда. Білокуре янголятко, вісімнадцятирічна, залюблена квіточка, здається ніколи не покидала території маєтку управителя без супроводу. І тут таке.  

– Не дивися так на мене, – роздратовано кинув мені вігор. – Сам був у шоці. Вона, виявляється, підмовила свою дурепу матір і так подала свою заявку. Я ще, щоправда, мав надію, що вона не пройде в п'ятдесятку. Та ні, доля не була настільки доброю до мене. Вона якимось незрозумілим для мене чином пройшла. І тепер стане офіційною учасницею відбору, – вігор був злий. Тарабанив пальцями по столі, підвищував голос, смикався постійно. Щось тут було не так. Я не могла поки що зрозуміти що, але моя хаврорська чуйка ще ніколи мене не підводила. 

– Так, а в чому проблема, не розумію? Ну покрасується Лілі в гарних сукнях, познайомиться можливо з Рейнаром. Далеко вона точно не дійде. Дайте їй з собою надійну служницю і все. Потім, після відбору, ще й від заможних кавалерів відбою не буде. Оберете найдостойнішого, як то кажуть. А в Елізабет залишиться на згадку чудова пригода. 

– Як файно в тебе все виходить  Та не знаєш ти всього, щоб судити так, – вже спокійніше сказав Джерольд.

– Чого я не знаю? – одразу ж запитала я.

– Стривай, зараз тобі все прямо і розповім.  

 От слимак хитрий. 

– Добре. Припустимо я потрапила туди. Хоч все-таки не до кінця розумію як це можливо. Відбір закінчено, кандидатки визначенні ще здається тиждень тому. Але припустимо ваш божевільний план спрацював. І що? Що далі?  

– А далі ти станеш тінню моєї доньки, ти завжди будеш знаходитись там, де і вона, ти очей не будеш з неї зводити доти, доки вона не покине той клятий відбір королеви. І мене не хвилює як ти це будеш робити. Ти ж хаврор, тому я думаю для тебе немає неможливих завдань. Правда ж, Ді? – його ніби навіть трохи трусило чи то від злості незрозумілої, чи може  від нервів. 

А чого це ми так нервуємо? Хмм..

– Ви думаєте, що там буде небезпечно? В найбезпечнішому, нашпигованому різного роду охороною, місці? – якомога скептично обізвалася я. Ну давай вже, слимак, колися. 

– Якщо ти думаєш, що я тобі зараз тут викладу все як на блюдечку, то значить погано мене знаєш, а ще й входиш в десятку кращих хаврорів, – оцим задів, прямо по живому шкрябнув. 

Своїми здобутками в злочинному світі я пишалася найбільше. Все-таки не кожна двадцятирічна магічка-самоучка може похизуватись таким рейтингом серед кращих з кращих. 

– Але  одне я тобі скажу, щоб ти розуміла важливість свого завдання. Цей відбір королеви буде непростою формальністю. В історію він увійде як кривавий відбір. На кону поставлено дуже багато. Тому у твоїх інтересах швидше покинути його. А значить ти зробиш усе, щоб Лілі скоріше відправили додому.  

– Чому ви тоді не можете просто не пустити Елізабет на той відбір? Не знаю. Закрити вдома, поставити охорону. Там, я наскільки чула, насильно нікого не тримають. Претенденток багато, їй одразу заміну знайдуть, – ніби миролюбно підійшла я з іншої сторони.

Мета в мене одна — витягнути зі слизняка якомога більше інформації. Третє правило хаврорів  — чим більше ти маєш інформації, тим легше буде виконати завдання. 

– Щоб не викликати зайвих підозр, дурепа! Чи ти думаєш, що потім хтось зможе уникнути хвацьких лап дізнавачів з їхнім каменем істини?! – знов як з ланцюга зірвався управитель. А потім, зрозумівши що бовкнув лишнього, вже більш спокійним тоном додав. – Так, все, досить розмов. Завтра ж вирушиш в Горлом і зробиш так, як я сказав. Так, ось тобі сонар для зв'язку(металева пластина-артефакт, що працює від долоні господаря, зв'язуючи його ментально з потрібною людиною), свій залиш вдома. Після засідання доповіси про результати. 

Я мовчки забрала артефакт і піднялася, щоб нарешті покинути це гниле місце і подумати наодинці що мені далі робити. Був в мене ще один невеличкий план як обійти нашого нешановного управителя, але тоді доведеться попрощатися з містечком назавжди. Ну що ж, напевно час настав…

З такими думками я йшла до дверей кабінету Джерольда.  

– Діана! – в останню секунду наздогнав мене голос вігора. Я вже майже вийшла звідти, але, стиснувши зуби, мусила все-таки повернутись до нього.

– Ще будуть якісь побажання? –  єхидно запитала я. 

Каюсь, не втрималась.

– Побажань не буде, лише попередження, – занадто спокійно, таким тихим, вкрадливим голосом сказав управитель.