Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

Я так і не вчепила поглядом з  натовпу третю претендентку. А Лілі тим часом нашкребла хоробрості по стінках свого духу і пішла на прорив. Я ж, за  всіма правилами чемної подружки, рушила за нею. 

Ні, я звісно не збиралася заходити наступною, але мені треба було бути першою, щоб зустріти бідненьку Елізабет та втішити її після повного розчарування. Те, що її виженуть сьогодні, сумнівів не викликало. Вже декілька дівчат, до речі, виходили з нічим, хоч і виглядали, на перший погляд, набагато краще, ніж Лілі у своєму тортику. 

Тим часом двері позаду мене відчинилися і в кімнату не увійшла, а вплила наша скромниця Лана Морте. І одразу ж кинулася з найщирішими вибаченнями за свою затримку. Чому саме вона так затрималась, я не розчула, бо в цей момент церемоніальні двері знову відкрились і з них вийшов мій тортик. Щось швидко, подумала я, а потім мій погляд впав на її браслет і камінь там світився рожевим. Дідько. 

– Дивись, яка краса. І до сукні моєї підходить, – зашепотіла мені на вухо Лілі.

– Ти пройшла? – ошелешено запитала 

– А ти що, сумнівалася? – гордо заявила вона мені.

Між нами протиснувся Поль зі словами:

– Так, красунечки, не стовбичимо, не створюємо чергу. Так, в тебе браслет, можеш поки відпочивати. А ти, дорогенька, давай, проходь. Не бійся. Наш король не кусається.

Та я і не боялась, просто відійти ніяк не могла від такого повороту подій. Я вже на сто відсотків була впевнена, що ми сьогодні чи найпізніше завтра будемо у нашому курортному містечку. Я нарешті буду відпочивати. Ну а Лілі тішити батька своєю рожевою компанією. Тому і заходила я до тронної зали з трохи пришибленим виразом обличчя. Навіть не посперечалася, що поки ще не хочу туди йти.

Церемоніймейстер голосно представив мою скромну особу:

– Адалін Вілльє. З роду Вілльє, який був жорстоко знищений королем Фрідріхом. Єдина спадкоємиця роду.

Перше, що я помітила це як мінімум десять візорів, які літали повсюди. О це так знімання з різних ракурсів, подумалось мені.

Далі самого короля, який легковажно сидів на троні. Сьогодні він був одягнений в яскраво синє вбрання, розшите золотом. На його темному, короткому, злегка хвилястому волоссі поблискувала діамантами корона, а карі очі сміялися разом з його виразними вустами. 

Красунчик, що сказати. Не був би він королем, то точно б закохалася. Тільки спочатку вмовила б одягти нормальне вбрання, а не ось це вирви око. І от поки я до нього йшла, то ніяк не могла зрозуміти, як так швидко отримала браслет Лілі? Та вона ж напевно тільки привітатись встигла. Невже покорила короля з першого погляду? Та ні, не вірю.

Тут також був присутній дядько Рейнара. От він якраз сидів як король, хоч і не на троні. А також тут були деякі з двадцятки радників. Мало не перечепилась, коли примітила одного товстуна, для якого колись виконувала досить пікантне завданнячко. Все-таки не кожного дня доводиться викрадати спіднє у чиїхось коханок. 

– Доброго дня, Ваша величність, – привіталася я, зробивши глибокий реверанс.

– У Вас цікавий колір очей. І не зелені й не сині, – задумливо якось сказав король, вдивляючись мені в очі.

– Бірюза, Ваша величність. В нашій родині в усіх такі були, – спокійно пояснила я.

– Ви гарно тримаєтесь, як для відлюдниці, що стільки років переховувалась. Дуже впевнено, – він підозріло примружив очі, при цьому не перестаючи привітно посміхатись. 

– Дякую, Ваша величність. Я дуже сильно готувалась до сьогоднішнього дня, – і очима кліп-кліп, привітно посміхнулась у відповідь та жодним чином не показала хвилювання через його тепер вже помітно прискіпливий погляд.  А воно було, ще і яке.

Виникла якась незрозуміла пауза. Я не знала, може треба йому якийсь комплімент сказати? І тому ляпнула перше, що в голову прийшло:

– Ваша величність, у вас дуже гарний костюм, –  ой дуреепа.

Він якось так загадково посміхнувся, і нахилившись до мене довірливо, пошепки запитав:

– Правда? Тобі подобається? – Погляд. Він на долю секунди змінився. Звичайна людина не помітила б цього, але я хаврор і ми одразу помічаємо такі речі. Ніби маска спала на мить. Оце вже не до добра. 

– Скажіть мені, Адалін чи готові ви брати участь у відборі королеви та боротись за мою увагу і кохання до вас? – голосно і церемонно запитав мене король, дивлячись у візор, що дзижчав позад мене біля лівого вуха.

– Так, я готова, – так само голосно відповіла я.

Король піднявся зі свого трону і спустився до мене. В його руці я вже примітила браслет. Камінь був нейтрально, сірого кольору. Та ось він одягає його мені на руку, повільно проводить пальцем по ньому і камінь загоряється яскраво синім кольором.

– Удачі, Адалін Вілльє, –  говорить король наостанок і повертається на своє місце.

А я в збентежені роблю ще один реверанс і йду до дверей. Тепер я по-справжньому хвилювалась, бо ось це "Адалін Вілльє" з його вуст прозвучало як погроза. Я це дуже чітко почула. Невже знає хто я насправді? Та бути цього не може. Та і не допустили мене б до короля, аби знали що я хаврор.

Маскування. Ось один із головних пунктів моєї успішної кар'єри в напівзлочинній справі. І коли більшість вдавались до ілюзій або гримувались і переодягались для справи, що було малоефективним та часто підводило, я ж користувалася одним з умінь мого роду — магією тіла. Я можу тимчасово фізично змінювати риси свого обличчя і навіть фігуру.