Серце Атлантиди - Аврора Лав

Минув ще один тиждень. Я взяла себе в руки. Нез'ясовні почуття до Евана вирішила заховати глибоко в собі, та наразі більше не повертатися до цього. Я тішила себе надією, що якщо я зараз поховаю їх глибоко всередині себе, то вони там і помруть. І це мене влаштовувало. Абстрагуватися було складно, але я з усіх сил намагалася це зробити. Наразі в моєму житті є більш суттєві проблеми, і любовній драмі просто немає місця. Я дуже стомлена, дезорієнтована, розгублена та налякана всім, що коїться в моєму житті. І зараз я мушу з цим розібратися.

Я нарешті дісталася бібліотеки та весь свій час почала проводити за читанням. Церемонія "Посвяти" слугувала для відкриття та посилення Дару у Донімів. Сила Дару залежить від генів, з віками генотип міг розбавлятися кров'ю звичайних людей, тому нинішні Доніми не такі сильні, як раніше. Але звісно є і винятки, ті сім'ї, хто не переривав свою чистокровність. Хто ретельно оберігав силу Дару. Такі сім'ї вважаються елітою сутінкового світу, щось на кшталт аристократії. 

Всі мені стверджували, що мій батько був сильним магом, отже є шанс, що і я буду сильною відьмою. Проте поки що я не відчувала в собі абсолютно ніякої сили. Церемонія триває три дні. Зірки сузір'я Ерідан вишиковуються в певному порядку. Ці дні якраз припадають на кінець літа - початок осені. З останнім днем церемонії в Академії Квікресалвос (до речі, студенти називають її просто Квік) починається навчальний рік, тобто нове коло.

Магія якої управляють відьми практично безмежна. Рамки можливостей встановлює лише внутрішня енергія та сила конкретної відьми. Це все відбувається на генетичному рівні. У кожної відьми (або чаклуна) є певний потенціал, вона може максимально розвинути свої навички, а може так і не відкрити їх (якщо не тренуватися, не вивчати заклинання та механіки). Однак стрибнути вище голови без додаткової допомоги неможливо. Проте внутрішню силу можна збільшити за допомогою магічних артефактів. Весь час створюють нові заклинання, зілля, обряди, артефакти. Або удосконалюють вже існуюче. 

Відьомська сила ділиться на кілька умовних напрямків. Існують: бойові маги, побутові маги, маги-цілителі. Також, за специфікою свого Дару маги поділяються на: стихійних магів; магів-заклинателів; магів-цілителів; магів-артефакторів; темних магів. Кожен маг обдарований зіркою Ері якимось одним умінням. Виняток становлять чистокровні чарівники, серед них часто зустрічаються суміжні Дари. Але це не означає, що якщо твій дар цілительство, то ти не зможеш начаклувати побутове заклинання. Це лише свідчить про те, що ти будеш сто відсотково чудовим цілителем. Кожен досвідчений чаклун вивчає всі базові аспекти магії, а свою подальшу діяльність пов'язує зі специфікою свого Дара. 

Відьми вважають за краще триматися свого ковена, але часами зустрічаються й одинаки. Усі тутешні відьми відносяться до ковена Ордо. Це наймогутніший ковен, тому що в їхньому розпорядженні всі знання та інструменти світу. І приймають вони у свої лави лише найсильніших. Хоча трапляється, що відьми працюють на Ордо, але належать до іншого ковену, але це рідкість.

Мені було дуже цікаво дізнаватися нове про відьом. Ця інформація поглинула та захопила всю мою увагу. Я ще не до кінця усвідомила те, що я одна з них (не можуть Декани так помилятися), але мені чомусь хотілося в це вірити. Це все так захоплююче. Мені вже натерпілося якнайшвидше пройти обряд і відчути свій Дар.

З раннього ранку хтось нещадно б'є в мої двері.

— Семюел, йди геть, — жалісно скиглю я ховаючись з головою під ковдру.

Але нещадний гуркіт не припиняється. Бах-Бах-Бах.

— Я ще сплю! — Злісно викрикнула я втрачаючи терпіння.

Бах-Бах-Бах.

— Та, щоб тебе! — Виповзаю з-під ковдри та з максимально гнівним виразом обличчя відчиняю двері. Тільки одна істота може гуркати до мене в кімнату - мій персональний Страж.

— Янголятко, з Днем Народження тебе! — Заволав Ділан влітаючи до мене у кімнату, та згрібаючи мене у свої обійми.

Чаклун був вищий за мене десь на пів голови, мав широкі плечі, підтягнуте тіло та дуже симпатичне обличчя.

— Дякую... Але як ти тут? — Я була дуже приголомшена.

— Сюрприз! Я не міг залишити тебе одну у твій день. — Не відпускаючи своєї ведмежої хватки, хлопець поцілував мене в щоку.

— Дякую. Мені безмежно приємно. — Від такої приємної несподіванки я розгубилася та зашарілася.

Нарешті він мене відпустив. 

— Виглядаєш чарівно, — хлопець задоволено посміхнувся, розглядаючи мій сонний вигляд.

Я саркастично пирхнула, адже я розуміла як я виглядаю. Зараз перед красенем-магом стояла сонна дівчина з розпатланим волоссям, заспаними очима, та ще й в смішній піжамі.

— Це тобі, — Ділан по-господарськи пройшов в середину кімнати, сів на ліжко і простяг мені маленьку коробочку з бантиком.

Я вже й не розраховувала отримати цього року подарунки, та й вітання загалом. Так що я була приємно здивована. По-перше, я дуже рада була бачити Ділана. По-друге, я рада, що він приїхав саме в мій день народження, та ще й із подарунком. З блискучими від передчуття очима, я відчинила подарункову коробку.

— Це сильний оберіг. Як і мій браслет. Я попросив дідуся заворожити його спеціально для тебе. — Збентежено промовив хлопець. Його щоки злегка почервоніли, він відвів погляд убік.

— Це неймовірно… Ділан. Спасибі. Це дуже красиво. — Тримаючи в руці надзвичайно казковий кулон, із захопленням у голосі, я щиро подякувала хлопцеві. 

— Давай допоможу вдягнути, — він підвівся з ліжка та став за моєю спиною. Я простягла йому подарунок, і він почепив його мені на шию.

— Дякую… — я посміхалася немов йолоп, та все ніяк не могла заставити себе перестати гладити великий блакитний кулон у вигляді краплі.

— Будь ласка, янголятко. Вельми радий, що тобі сподобалося.

— Звичайно сподобалося. Він незрівнянний! Дякую. — Я потяглася до хлопця та поцілувала його в щоку.

— Збирайся, за годину чекаю тебе біля воріт до саду. — Зеленоокий підморгнув мені та вийшов із кімнати.