Серце Атлантиди - Аврора Лав

Вже за кілька хвилин я стояла в невеликому холі.

— Що трапилося? — Мій Страж зі стривоженим виглядом увійшов до приміщення.

— Мені потрібна твоя допомога, — я підбігла ближче до нього.

— Слухаю.

— Мені дуже потрібно поговорити з Еваном, а я не знаю, як його знайти, — мною керувала жага до відповідей, і більш влучної ідеї, аніж звернутися до Стража Ордо, я не придумала.

Пару секунд Семюел дивився на мене серйозним поглядом, а потім усвідомлення, що перетікало в роздратування, спалахнуло в його очах.

— Ти, мабуть, жартуєш? Ти не до кінця усвідомила мою роль? Я думав, щось трапилося, а тобі треба поговорити! — Страж навис наді мною, і загрозливо примружив очі.

— Сем, я можу звернутися тільки до тебе. Я розумію, ти мені не нянька. Але мені справді дуже треба з ним поговорити. Тільки ти можеш допомогти мені. Я тебе дуже прошу. — Швидко тараторячи стала я виправдовуватися.

Адже справді, як я зрозуміла, Стражі - це елітний загін бійців. А Семюел один із найкращих, як сказали Декани, а я до нього з такими проханнями... ще й так безглуздо. Він, мабуть, злякався і подумав, що щось небезпечне трапилося. Я стала почувати себе ще більшою дурепою.

Семюел пильно глянув на мене, а потім холодно відповів.

— Я не можу тобі допомогти.

— Я не вірю, що ти не знаєш у якій кімнаті він живе! — Я по-дитячому тупнула ногою. — Або хоча б номер його телефону дай! Будь ласочка. — Жалібно заблагала я. 

Мені життєво важливо було негайно поговорити з Еваном. Мені потрібні пояснення! Так не можна робити! Спочатку так пристрасно цілувати, а потім раптово збігати!

— Енжела, я не збираюся брати у цьому участь. Якщо Еван сам не дав тобі номера, то я тобі нічим допомогти не можу. Вибач.

— Дідько!

Як шалена фурія я вилетіла з холу у бік своєї кімнати. Я була дуже зла на Семюеля. Чому він відмовився мені допомогти? Що в цьому такого?

Зневірившись, я навіть спробувала дізнатися де можна знайти мого вампіра в управительки Академії, місіс Джефферсон, але це була погана ідея. Це та сама жіночка, яка зустріла мене з Еваном першого дня мого перебування тут. І з тих самих пір наші відносини з нею не складалися. Проте, заради такої мети, я ризикнула.

— Міс Голден, я схожа на довідкове бюро? — Бризкаючи отруту, крізь стиснуті губи, виплюнула жінка.

Маріана Джефферсон служила Ордо вже понад 200 років. Вона стежила за побутовим порядком у стінах Академії, стежила за постійними та тимчасовими мешканцями. А мене вона незлюбила з першого погляду. Жінка користувалася довірою Деканів, а все, що стосується мене, для неї залишалося таємницею. Управителька знала, що я звичайна необізнана відьма, але вона прекрасного бачила моє спілкування зі Стражем, і знала про мою аудієнцію у Деканів. І це її дуже дратувало.

— Вибачте, я просто подумала, що Ви можете мені допомогти, — я опустила очі вниз та нервово стиснула пальці.

— Якщо Ви не володієте цією інформацією, значить Вам і не належить це знати. Всього найкращого. — Твердо відрізала жінка, розвернулася та зникла.

— Мда… жахлива була ідея… Проте спробувати було варто… — Пробубніла я собі під носа.

У засмучених почуттях я повернулася до своєї кімнати. Їсти мені не хотілося, та й взагалі, залишати свій притулок я не планувала. Неупинна гіркота дряпала мені душу. Я не розуміла, що саме відчувала до Евана, але його поведінка мене дуже ранила.

Вийшла я з кімнати лише ввечері наступного дня. Прямуючи у бік обідньої зали, я побачила Семюеля який розмовляв з Еваном. Ефемерне почуття радості від його вигляду, миттєво змінилося гнівом на його поведінку.

— Нам потрібно поговорити! — Підлетіла я до вампірів і зло зашипіла на одного з них.

— Добрий вечір, Енжела, — спокійно привітався зі мною Страж, і якось осудливо глянув на Евана.

— Ходімо, — не дивлячись в очі промовив Еван, і уперто покрокував повз мене.

Я була вкрай здивована, однак намагалася не подавати вигляду. Мовчки кивнула і попрямувала за хлопцем.

Територія Академії була величезна. Еван йшов трохи попереду мене. Ми підійшли до північної вежі Квік. Піднялися вузькими гвинтовими сходами. Нагорі був відкритий оглядовий майданчик, і три лавки складених одна до одної спинками. Раніше ця вежа несла функцію сторожової, але в спокійні часи, це усамітнене гарне місце

— Я хочу попросити вибачення у тебе, — подивившись мені у вічі почав хлопець. — Я не повинен був так поводитися.

— Ти маєш рацію. Ти не мусив тікати. — Дуже серйозно і трішки ображено сказала я.

— Ні. Я не повинен був тебе цілувати. Прости мене. — Спокійно заперечив хлопець.

— Що? — Здавлено пискнула. Моя душа горіла. Я хотіла цього поцілунку. Я була рада йому, і хочу його повторити. Іще й іще.

— Пробач мені, Енжела. Цього більше не повториться. — Голос вампіра звучав дзвінко, гостро та холодно. По всьому моєму тілу пробігло дрібне тремтіння.

— Але... але... Я хотіла цього... І зараз хочу… — Натомість мій голос був дуже сиплий і невпевнений. — Еван…

Я обережно підійшла до нього. Ніжно доторкнулася долонею до його холодної щоки. Хлопець заплющив очі та накрив своєю рукою мою. Потім злегка стиснувши мою долоню, пересунув її до своїх губ, і ніжно ледь-ледь торкаючись поцілував.

— Енжела... Ми не можемо…

Я продовжила гладити обома руками прекрасне обличчя мого вампіра. Його тонкі та м'які губи, його гострі вилиці, його прикриті повіки.

— Еван...

Як зачарована я шепотіла його ім'я, та насолоджувалася гладкістю його шкіри під моїми пальцями. Щось вабило мене до нього, його запах такий приємний і такий необхідний, як повітря. Я шумно видихнула і накрила його губи своїми. Хлопець простогнав мені в уста. Цей звук був сумішшю насолоди, збудження та розчарування. Але за мить він відповів на мій поцілунок і поглибив його.

— Ен…

Він акуратно підняв мене посадивши собі на коліна. Одна його рука лагідно гладила мою спину, а друга шию, обличчя і повільно занурювалася мені у волосся. Я танула від його ніжності. Не утримавшись тихий стогін зірвався з моїх уст. Від того Еван ще сильніше стиснув мене і присунув до себе. Я обіймала та гладила його. Він ласкаво облизував і посмоктував мої губи, а потім разюче проник до мене в рота. Наші язики почали танцювати пристрасний танець, ми відсувалися один від одного тільки для того, щоб я могла зробити вдих. Я відчувала полум'я, що розтікається по всьому тілу. Низ живота зрадливо занив. Я шалено хотіла його, а він мене. Я відчувала його нескромне бажання піді мною.