Серце Атлантиди - Аврора Лав

— Декани вважають тронну залу серцем Ордо. Але насправді, більшість Семінів вважають серцем, саме це крило. Перед тобою Центральна зала знань. — Гордовито промовив Еван, коли ми увійшли до приміщення.

Ми ввійшли у величезні, важкі, різьблені двері. Перед моїм поглядом постав великий, розкішний зал. Він був з неймовірно високою стелею, та книжковими полицями, що розташовувалися від самої підлоги і йшли, високо в гору, до самої стелі.

— Ого… — у мене перехопило подих від цієї краси. — Але як? Це… це неможливо…

— Це все магія, — поблажливо посміхнувся хлопець. Він правильно зрозумів моє здивування. За всіма законами фізики, яким би величним не був комплекс Академії Квікресалвос, але Центральна зала знань була неосяжною. — Магія просторового викривлення. В Академії багато приміщень так зачаровано. Якби не це заклинання, то під територію Академії довелося виділити все місо.

Я захоплено кивнула головою, мовляв, все зрозуміло. Насправді ж, нічого не було зрозуміло. Я й уявити не могла, як ця магія взагалі працює. Не поспішаючи, ми просувалися у глибину зали. Я з відкритим, від захоплення, ротом озиралася довкола себе.

— Окрім Центрального, є ще вісім залів. Кожен має свою спрямованість. Два з них для тебе закриті. — Поволі, Еван продовжував свою екскурсію.

— Чому? — Мене зацікавила наявність закритих залів.

— Оскільки один з цих залів, доступний тільки для членів Ордо, а другий - для дуже вузького кола.

— Зрозуміло. Так багато книжок… — Я була у захваті.

Я любила читати, а особливо друковані видання. Пройшовши в глиб зали, я стала обережно проводити пальчиками по корінцях книг, вдихаючи їх запах. Еван мовчки йшов за мною і розчулювався.

— Деякі Семіни живуть багато століть.

— І ти? — Раптово перебила я вампіра. Врешті він наважився розвіяти приємну тишу, і щось розповісти. Але мене розривало на частини від цікавості. Коли та де він народився? Як він став вампіром? Як взагалі перетворюються на вампірів. В нього є родина? У нього є дівчина чи дружина?

— І я, — опустивши голову відповів, його голос пролунав якось сумно. — Загалом, багато хто живе віками. Ми цінуємо знання. Я маю на увазі, вигляд Семіни. Знання керують світом. А ще, багато хто з нас добре розуміється на мистецтві, живописі, музиці, науці, медицині, філософії, психології. Саме тому, це цитадель знань. Тут зібрані абсолютно всі таємниці сутінкового світу, та всі знання людського. Архіви щороку поповнюються. Тут знаходяться всі цінні екземпляри, які тільки відомі людству.

— Це неймовірно… — зворушливо прошепотіла я. — Хочу докладно дізнатися про церемонію "Посвяти".

— Тоді пішли, — взявши мене за руку, Еван повів нас, у тільки йому відомому напрямку.

Пройшовши повз черговий проліт зі стелажами книг, увійшовши у вишукані двері, ми потрапили в ще один зал. Він був набагато меншим, і неймовірно гарним.

— Я покажу, як знайти потрібну книгу, — Еван підійшов до великого незвичайного кола. Поклав на нього руку. — Якщо ти точно знаєш, що шукаєш то просто подумай про це. Сфера замерехтить і вкаже на якому стелажі та полиці знаходиться потрібна книга. Якщо твій запит буде не конкретний, то він вкаже всі книги, в яких згадується потрібна тобі інформація.

— Я, напевно, ніколи не зможу звикнути до цього... Це... це чарівно…

Хлопець дуже ніжно подивився на мене, усмішка ледь-ледь торкнулася куточків його губ.

— Давай спробуй, — він обережно підійшов ззаду, приклав мою долоню до сфери, та накрив зверху своєю. — Закрий очі. — Зашепотів вампір мені на вухо. 

Я відчувала, як його гаряче дихання лоскоче та обпалює мочку мого вушка та шию. Дрібне тремтіння пробігло по всьому тілу.

— Скажи: Арабелла Маджі, Алея.

Я слухняно виконала його наказ. Розплющивши очі побачила, що на сфері мерехтять цифри: XVII-IX-III-XV. Хлопець обійняв мене за талію та повів до вказаної полиці. Підійшовши, він поклав мою руку на корінець потрібної книги.

— Це одна з найбільш видатних відьом. Думаю тобі сподобаються її рукописи.

Я повільно розвернулася до Евана. Його неймовірно бентежливий і вабливий погляд, просто обеззброював мене. Я хотіла потонути в ньому, та розчинитися цілком і повністю. Ми стояли близько. Занадто близько. Я вже не мала сили чинити опір своїм бажанням. Обережно доторкнувшись своїми пальчиками його холодної щоки, я потягнулася на зустріч до його губ, він відповів взаємністю.

Наші обличчя розділяли лічені міліметри. Я відчувала його збуджений подих на своїх губах. Ми божеволіли від взаємної спраги близькості. Від передчуття я вся тремтіла. І наші губи злилися в поцілунку. Я відчула розряд струму, що змінився приємним холодком, що перетворюється на неприборканий жар пристрасті. 

Еван цілував мене дуже ніжно, немов, боявся, що я можу злякатися. Він обійняв мене за талію, і притис ближче до себе. Я потягнулася однією рукою до його шиї, а другу зануривши в його густе волосся, стала ніжно їх відтягувати. Еван видав рик і поглибив поцілунок.

— Ммм… — не стримавшись, простогнала я в його солодкі губи.

Поцілунок ставав усе жаркішим і пристраснішим. Я прочинила рота і наші язики переплелися в запальному танці. Одну руку Еван занурив у моє волосся, тим самим притиснувши моє обличчя ще ближче до себе, друга рука ніжно погладжувала мене по спині. Еван був дуже ніжним, а мені дуже хотілося більшого. Трохи відсторонившись Еван прошепотів мені в губи:

— Ен... Ми не повинні…

Я пригорнулася ще ближче до нього і поглибила поцілунок. Вампір сильно утиснув мене спиною в книжкові полиці. Віддавшись пориву почуттів ми пристрасно цілувалися, він ніжно пестив моє тіло. Ми втратили відчуття часу та реальності. Я не хотіла, щоб це припинялося. Відірвавшись від губ один одного, для того, щоб перевести подих, я подивилася йому у вічі. Очі брюнета потемнішали, зіниці розширилися. У них горіло полум'я бажання. Зніяковівши, він відвернувся.