Серце Атлантиди - Аврора Лав

Я змахнула руками настільки, наскільки дозволяли ланцюги, які вже, не виконуючи своєї функції, просто бовталися на моїх зап'ястях. Руни, вигравіювані на них, оплавилися, стираючи магічні малюнки. Потужний енергетичний спалах вивільнився із моїх долонь. Він стрімко збільшувався в обсязі, огортаючи мене. П'ятірка чаклунів, нервуючи, почали вимовляти своє заклинання все голосніше та голосніше.

Смішні. Гучність голосу ніяк не впливає на потужність магії.

Коли моя енергія торкнулася стінок бар'єра, що оточував мене, стався вибух. Вибухова хвиля відкинула всіх чоловіків метрів на чотири убік. Усі п'ятеро лежали непритомні, розкидані по приміщенню. Я самовдоволено посміхнулася, проходячи повз одного з них, та попрямувала в той бік, звідки долинали звуки бійки.

Увірвавшись до сусідньої зали, я обомліла. Еван бився з шістьма, ні, з вісьма противниками одночасно. Ще двоє магів стояли трохи віддалік: один метав у нього заклинання, а інший якимось чином впливав на нього. Біля ніг мого вампіра лежала нерухома Меган. Я вже хотіла стрімголов кинутися на допомогу, але тут помітила те, що увігнало мене в ступор. Леонардо. Він бився проти Евана.

— Клятий зрадник! — Заволала я, та жбурнула у Стража-зрадника вогняною кулею.

З чотирьох стихій мені більше подобалися вода та повітря, але в бою ефективнішим був саме вогонь. Я володіла кількома заклинаннями з арсеналу бойової магії. Професор Роджерс мене цьому не вчив, але ось Ділан залюбки ділився своїми пізнаннями у цій темі. Ділан. Згадавши друга, хвиля смутку на мить огорнула мене. Мені зараз так не вистачало його підтримки.

Так, з'явилася я ефектно, нічого не сказати. Від несподіванки Леонардо не встиг зреагувати та ухилитися. Моя куля досягла мети, і я його добряче поранила. Він, загарчавши, кинувся у мій бік

— Telum Palatum, — запустила я у вампіра атакувальне закляття. 

Його вразив потік електричних розрядів, вампір завив та впав навколішки. Блоковим зором я побачила як один із магів цілиться в мене.

— Meritum, — вигукнула я щитове заклинання, що відбивається. 

В мить чаклуна скувало магічними мотузками, і випустивши болісний зойк він знепритомнів.

От потвора!

Далі події розвивалися дуже стрімко та сумбурно.

— Будь з нею! – Крикнув до мене Еван, накидаючись на чергового супротивника. 

Я швидко підбігла до дівчини, що лежала на бетонній підлозі. Все її тіло було понівечене укусами.

Ці тварюки харчувалися нею!

Не втримавшись, я схилилася до подруги. Меган була у свідомості, знесилена, але у свідомості.

— Ен… — ледь прохрипіла дівчина, впізнавши мене.

— Чшшш... все буде добре, — залепетала я, торкаючись її блідого обличчя. — Я витягну тебе звідси.

Схаменувшись, я скочила на ноги та швидко зосередилася на бійці. Я відбивалася чарами від нападників, а Еван тим часом кинувся у рукопашний бій. Він з такою легкістю та грацією виривав серця з грудної клітини супротивників, голими руками відривав їхні голови, що це видовище просто не могло не жахати. Тоді на заправці він круто стримував себе, а зараз на власні очі я побачила справжнього хижака.

Наразі до нас встигла приєднатися п'ятірка чаклунів, які відчайдушно намагалися утримати мене в сусідньому приміщенні. З їхньою кількістю я вже не мала шансів уникнути ударів. Хтось кинув у мене закляття, і я, скорчившись від болю, без сили впала на коліна. Меган і я опинилися в обіймах їхнього кільця. Я голосно закричала і випустила з себе енергетичну хвилю, що збивала з ніг будь-кого в радіусі десяти метрів від мене. Я досі не розуміла, як це працює, але в моменти відчаю Серце Атлантиди рятувало мене, наповнюючи силою.

На підлогу впала велика крапля крові, а потім ще одна і ще. Я витерла брудною рукою закривавлений ніс і озирнулася. На іншому кінці приміщення весь у крові стояв Еван. Ми зустрілися поглядами. В його очах горіло божевілля та занепокоєння. Він із надшвидкістю вампіра став переміщатися в мій бік, але різко зупинився, його тіло підкинуло у повітря. Я побачила одного вцілілого мага, що ховався за колоною; він вплинув на Евана. Попри свій стан я кинулася на нього з криком:

— Flipendo.

Чаклуна відкинуло та оглушило. Посмуговане тіло Евана, що кровоточило, впало на землю. Мені вже доводилося бачити таке раніше, тіло вбитої дівчини в холі Академії. Еван видав тихий стогін. Я побігла до нього. Впавши поруч із вампіром на коліна, я обійняла обома руками його обличчя. Вампір дихав ледве чутно.

— Ні… ні… ні…

Його рани були дуже глибокі. Я розуміла, що вони не зцілювалися. Бачила, як життя покидало його тіло. Я не знала, яке смертоносне закляття застосував той маг, не розуміла, як воно впливає на вампірів, і не вміла зцілювати. Саме тому я страшенно злякалася.

Кров. Точно, кров зцілює та надає сили вампірам. Я досконало не знала сутність цього процесу, але вибору у мене не лишилося.

Я розрізала долоню якимось гострим шматком, що потрапив під руку, і приклала її до губ мого вампіра.

— Пий... пий, любий... прошу тебе, Еван...

Спочатку вампір ніяк не відреагував на мій жест, але через пару секунд він жадібно почав пити мою кров. Заплющивши очі, він рвучко всмоктував її. Невдовзі долоню стало палити, я відчула ще більшу слабкість у всьому організмі, а вампір все не зупинявся. Його тіло так і не почало зцілюватися.

— Пий, любий... пий...

Застогнавши, він міцно вхопився у мій зап'ясток. Його дихання почастішало. Розплющивши очі, які здавалися безмежно чорними, він стрімко відірвав мою долоню від своїх вуст.

— Дякую... — прохрипів сиплим голосом золотоокий, сфокусувавши свій погляд на мені. — Але ти могла постраждати... що було б якби я не зупинився? — Запитав він дивлячись на мене з неймовірною ніжністю та турботою.

— Я вірю в тебе, — прошепотіла я крізь сльози цілуючи свого вампіра в губи. На них ще залишилася моя кров, але мені було байдуже. Мої найулюбленіші вуста.