Серце Атлантиди - Аврора Лав
Неочікувано задзвонив мій телефон, змушуючи здригнутися від переляку. Побачивши ім'я на екрані, я скам'яніла, а кров у жилах похолола. Це був номер Меган. Тремтячими руками я прийняла виклик.
— Так… — відповіла я могильним голосом.
— Вітаю, Енжела. Це Пітер, пам'ятаєш мене? — Почула я на іншому кінці лінії, пихато-насмішкуватий голос викрадача.
— Де Меган? З нею все добре? — Здається, самовладання почало повертатися до мене.
— О... з цією милою крихіткою все гаразд, поки що. Чесно кажучи, я був здивований дізнавшись, що вона нічого не знає про наш світ і про тебе.
— Чого ти хочеш?!
— Тебе. Енжела. Тебе. — Холодно відрізав чоловік.
Дві пари чорних очей, виглядаючи з двірного простору, вже дивилися на мене й уважно слухали нашу розмову.
— Мені потрібна тільки ти, — продовжив мерзотник.
— Але навіщо? — Розгублено запитала я.
Але, чесно кажучи, я здогадувалася про можливу причину мого невдалого викрадення, і це мене дуже не тішило. Якщо в цій справі дійсно замішаний CultusLaurent, то справи більш ніж просто кепські. Ми всі у великій небезпеці. І все через мою дурість та самовпевненість.
— Мені й самому цікаво, навіщо ти моєму босу. Саме ти йому потрібна. Ти сама прийдеш до мене, інакше твоя подружка помре. Даю тобі 10 хвилин, щоб все обміркувати. — І чоловік скинув дзвінок.
З очима, сповненими жаху та благання, я подивилася на Евана.
— Ми обов'язково її врятуємо, — негайно відреагував мій вампір.
І я йому повірила.
— Скільки у нас є часу? — Серйозно запитав Леонардо.
— Думаю, до завтрашнього ранку, — відповів, розмірковуючи, Еван.
— До чого? — Перелякано скрикнула я, думаючи про найгірше.
— До приїзду Семюеля, — миттєво поспішив пояснити золотоокий. — Я вважаю, що він особисто зʼявиться за тобою. — Чоловік приречено хмикнув, прикривши долонею обличчя. — Коли вже два служителі не послухалися наказу Ордо.
На деякий час у кімнаті запанувала тиша. Скоріше за все, Ордо не погладить хлопців по голівці за їхній непослух. Заради моєї забаганки вони ризикують потрапити в немилість до Деканів. Цей факт не може не тішити. І якщо вчинок Евана мені більш-менш зрозумілий, він хоча б особисто знає мене та Меган, то те, що керує другим вампіром, мені ніяк не вдається збагнути. Семін у халепі? Щось якось важко віриться, що цього достатньо для того, щоб Страж не послухався наказу свого начальника.
— Добре, — Страж задерикувато ляснув у долоні, звертаючись до мене. — Отже, зараз цей кретин передзвонить тобі, він не знає про нас, ну про Евана точно. Ти погодишся на обмін на своїх умовах: ти йдеш до них - вони відпускають Меган.
— Це занадто небезпечно! — Рішуче заперечив мій вампір.
Всі мʼязи на його тілі напружилися. Неусвідомлено він прийняв захисну позу, встаючи між мною та Леопардом, ховаючи мене у себе за спиною. Але Страж, начебто, і не помітив цього, або просто удав, що не звернув уваги.
— Поки він буде зайнятий Енжелою, ми звільняємо Меган, — Леонардо спокійно продовжив розповідати свій план. — А потім, коли дівчина опиниться в безпеці, ми удвох йдемо за Енджі. — Чоловік, задоволений собою, променисто посміхнувся та підморгнув мені.
— Кепський план. Це занадто небезпечно. А раптом він там не один? Що ймовірно, так і є. — Не заспокоювався Еван.
— Навіть якщо і так, що може зробити купка магів проти двох майстерних Стражів? — Якось хижо та зовсім не скромно спитав Леонардо.
На його обличчі розцвіла самовдоволена посмішка, а я подивилася на Евана здивовано, кидаючи йому запитальний погляд.
— Що? Ти Страж, але я вважала…
— В минулому, — різко обірвав вампір.
Судячи з його гострої реакції було зрозуміло, що Евану неприємно говорити на цю тему.
— О, не прибіднюйся, друже, — немов не помічаючи зміни настрою товариша, почав своє пояснення Леонардо. — Еван був одним із найкращих. Лідер елітного загону Стражів. Жах усіх негідників. Не існувало жодного Семіна, в якого б не викликало страху ім'я Еван Оуен. Для мене було великою гордістю служити разом з тобою.
— Евана Оуена більше не існує. Я Рікарді! Шукач. І більше не згадуй це ім'я. Ніколи. — Різким і жорстким голосом, немов вольфрам, озвався вампір.
Він так глянув на Стража, що навіть мені стало ніяково. Мене розривало на частини від цікавості почути цю таємничу історію мого вампіра, але погляд Евана був більш ніж красномовним. Не варто... не варто його питати. Ніколи.
Через кілька невдалих спроб Евана вигадати кращу ідею, зі скрекотом зубами було вирішено все ж таки діяти за планом Леонардо.
Коли Пітер подзвонив, я погодилася на умови обміну — я замість Меган. Він вказав час і місце, і нам залишалося лише чекати.
Зустріч призначена на пізній вечір, тож чекати доведеться ще декілька годин. Леонардо вирушив за вказаною адресою на розвідку. Від неробства я лежала згорнувшись клубочком на ліжку, намагаючись хоч трішки відпочити. Леонардо має рацію, мої сили мені знадобляться.
Я відчула як до мене в спальню безшумно зазирнув Еван.
— Не йди... залишся зі мною... — шепнула я вампіру, який вже збирався вийти з кімнати.
— Добре, — він сів поруч зі мною. На якийсь час у кімнаті запанувала приємна тиша. Я заплющила очі насолоджуючись цією миттєвістю. — Ти ще можеш передумати, Енжела. Ми можемо дочекатися Ордо і тоді…
— Ні, — грубо обірвала на півслові вампіра.
— Добре, як скажеш, — золотоокий тяжко зітхнув. — Я переймаюсь, що ти можеш постраждати. Раптом я не встигну. — Відверто зізнався він.
— Я вірю в тебе, Еван.
І знову приємна тиша, але зоровий контакт почав створювати енергетичне напруження між нами. Не відводячи погляду я сковтнула в'язку слину, що раптово з'явилася у ротовій порожнечі.
— Можна? — Тихо запитав Еван.
Я запитливо подивилася на хлопця. Він кивнув, вказуючи на вільне місце на ліжку поряд зі мною.
