Серце Атлантиди - Аврора Лав

— Звісно, — зніяковіло відповіла я і посміхнулася.

Вампір ліг позаду мене і, обхопивши руками, згріб мене в оберемок, упершись підборіддям у маківку.

— Ми врятуємо її… — прошепотів він ледь чутно.

Його оксамитовий шепіт заспокоював. У його обіймах я відчувала себе в повній безпеці, немов усі проблеми світу поступово відходили на другий план. Я накрила долонею його руку, переплітаючи наші пальці. Розряд струму пройшовся по всьому тілу, всередині мене затремтіли метелики. У грудях із шаленою швидкістю забилося серце. Тишу порушив його задоволений смішок.

— І що ж тебе так розвеселило? — Награно обурилася я.

Еван не поспішав з відповіддю, але врешті вимовив:

— Просто… я так відчайдушно намагався триматися від тебе якомога далі, а зараз не знаю чи зможу колись випустити тебе зі своїх обіймів.

Він ще міцніше притис мене до себе. Мені було так приємно чути його слова. Тепло блаженним задоволенням проникало у кожну клітинку мого організму. Але одна думка не давала мені спокою.

— Еван… — врешті я наважилася на відверту розмову.

Розумію, зараз не самий відповідний час та місце, проте іншої можливості може і не трапитися.

— Ммм?

Я підвелася на ліктях та, через плече, пильно глянула в очі вампіра.

— Еван... навіщо ти намагався триматися від мене якомога далі? Вся справа у твоїй дівчині?

Вампір також підвівся та уважно подивився на мене.

— Про що ти? — Він видав поблажливий смішок, при цьому прикриваючи свої очі. Куточки його губ торкнулася трохи помітна посмішка. — У мене немає дівчини, Енжела. І вже дуже давно.

Від розпачу я підтиснула губи. Мене огорнула крижана хвиля смутку. Якщо не дівчина... отже, дружина.

— Зрозуміло… — Ком з образи та жалю застряг у мене в горлі. Я спробувала відсторонитися від хлопця.

— А ось мені нічого не зрозуміло, — вампір напружився, не даючи мені відсторонитися. — Кого ти маєш на увазі, Енжела?

— Ту дівчину в Академії. Я чула частину вашої розмови! — Вибухнула я люттю. Мій емоційний стан був вкрай не стабільним, тому у мене не вийшло стримати свої почуття. 

Навіщо? Навіщо він зараз мені бреше?! Навіщо він грається з моїми почуттями? Навіщо дає мені свою ніжність, а потім так жорстоко кидає у прірву!

Реакції, що наступила від Евана, я сто відсотків не очікувала. Цей гад розірвався дзвінким сміхом.

Я схопилася з ліжка. Смішно? Серйозно! Йому смішно!? Негідник!

— Йди! Забирайся, Еван! Йди геть! Ми самі впораємося!

— Тихіше, Енжела... заспокойся... Я зараз все поясню. — Піднявши руки в примирливому жесті, хлопець почав повільно наближатися до мене.

А я вже не могла стримати сліз образи та розпачу. Вампір перевернув мій світ до гори дриґом. Щоразу, коли я його бачила, я тонула в його золотих очах. Щоразу, коли вдихала його аромат, захлиналася бажанням. Кожен раз, коли торкалася його прохолодній шкірі, розліталася на атоми та збиралася воєдино знову. І так кожен раз. Раз за разом. Поки я не бачила його всі ці місяці, я ігнорувала свої почуття. Та зараз він тут переді мною, і я знову потопаю в ньому. Мене тягне до нього надпотужна сила тяжіння. Він мій персональний магніт. Моя чорна діра, і я добровільно розчиняюся в ній. Згораю в його золотих очах. Гину в його оксамитовому голосі. Я не маю сил пручатися цьому тяжінню, якби мені не було боляче.

— Трояндочка... тихіше… — вампір наблизився і міцно обійняв мене, уткнувшись носом у моє волосся, жадібно вдихаючи його аромат. — Це була Глорія, моя сестра. — Бентежно почав роз'яснювати він.

А я, усвідомлюючи почуте, ще сильніше схлипнула, уткнувшись носом у його груди.

— Моя сестра, — повторив хлопець, погладжуючи мене по спині. — Я знаю, зараз не найкращий час, але... Енжела…

Еван обійняв моє обличчя своїми великими долонями, змушуючи підняти його вгору. Щиро і ніжно глянув мені в очі. Ні, не просто в очі. Він дивився в душу. І дуже повільно та ніжно накрив своїми губами мої, обводячи кожну губу, відкриваючи мій рот і проникаючи в нього язиком.

Відчувши його язик на своїх губах, я миттєво здалася і з тремтінням притулилася до нього ще сильніше. У голові спалахували різноколірні феєрверки, а спиною забігали гарячі мурашки. Я не зрозуміла як, але сама собою стала відповідати на цей палкий поцілунок. Мій язик зустрівся з його, переплітаючись і граючи з ним. Поступово наш поцілунок від легкого став глибоким, переростаючи у пристрасний.

Ми цілувалися так довго, що в моїх легенях закінчився весь кисень і їх стало боляче палити, але і після цього я не наважувалася перервати наш цілунок.

— Я не здатний більше чинити опір своїм почуттям… — злегка відсторонившись, прохрипів вампір прямо мені в губи. 

Це дало мені змогу трохи перевести подих. Еван підняв мене за стегна та обережно поклав на ліжко, потім і сам вмостився зверху. Він дивився на мене з такою ніжністю, його руки погладжували мою талію та живіт, через щільну тканину одягу. А потім, коли напруження від очікування стало нестерпним, він заволодіває моїми губами з усією пристрастю, на яку здатний. Чисте блаженство луною розноситися по всьому тілу від маківки до кінчиків пальців ніг.

Я відчуваю, як його язик ковзає по моєму, і вони сплітаються ще тісніше. З пристрасним запалом я все сильніше і сильніше захоплюю його вуста, поки не починаю знову задихатися. Перервавшись, аби перевести подих, я неохоче залишила його губи та пильно подивилася у вічі. Найкрасивіші очі на світі. Зараз вони не були золотими, зараз вони були потемнілими від бажання. Вампір щасливо усміхнувся й погладив мене по щоці.

— Чому "трояндочка"? — Зненацька запитала я, дивуючись тому, що мене це взагалі зараз цікавить.

— Троянда – розкішна квітка, така ж досконала та колюча, як і ти. — З усмішкою на обличчі та захопленням у погляді відповів мій вампір.

Я дзвінко розсміялася, а вампір знову накрив мої губи поцілунком. Мені стало так легко та спокійно, наче без нього було темно й холодно, а тепер зійшло сонечко та почало зігрівати мене своїми промінчиками. Еван пестив мене повільно, дбайливо, м'яко. Самими губами. Потім глибше… вимогливіше. Але зберігаючи спокійний болісно-солодкий темп, від якого всі відчуття здавалися в десятки разів яскравішими. Все довкола попливло. Ліжко, стіни... Здавалося, більше немає жодної опори, крім його потужних грудей та рук.