Серце Атлантиди - Аврора Лав

Одна його рука дбайливо тримала моє тіло, а друга неквапливо проникала під одяг. Легкими дотиками його пальці обпалювали мою шкіру на спині та стегнах, прокреслювали доріжки на животі. Обводили контури грудей, ніжно, але наполегливо зминали їх, занурюючи мене в солодке томління. Його прохолодні пальці обережно ковзали від стегнових кісточок вниз, сантиметр за сантиметром, все нижче... І щоразу, коли здавалося, що приємнішого вже не буде, знаходили новий, ще чутливіший куточок мого тіла.

Під моєю шкірою розтікалися тисячі гарячих струмків. Тіло здригалося і плавилося в таких сильних і ніжних чоловічих руках. Дихання збивалося та поверталося. Стримані стогони раз у раз вислизали, порушуючи тишу кімнати. А він продовжував пестити мене впевнено, майстерно, неквапливо, так, ніби в нас усе життя попереду.

Його руки заковзали стягуючи з мене светр. Хлопець ніжно, самозабутньо смоктав і покусував шкіру на моїй шиї, спускаючись дедалі нижче. Еван ласкаво поцілував мене в ключицю, і різко, немов ужалений, відскочив від мене в інший бік кімнати. Я злякано та здивовано глянула на вампіра. Він подивився на мене сповненим болю поглядом, схопився обома руками за голову та пробелькотів хриплим голосом:

— Вибач. Пробач мені. Я не знав.

І як куля вискочив із кімнати.

— Що? Що ти не знав? — Спитала я у порожнечі, яка почала нещадно тиснути.

Я залишилася лежати на ліжку напівгола, збуджена та збентежена. Натягуючи на себе светр усвідомлення увірвалося в мій мозок, немов постріл у голову.

— Ні! Еван. — Я, наче шалена, схопилася і кинулася із кімнати за вампіром. — Все не так! Це... це…

— Я знаю, що це, Енжела, — хлопець дивився на мене загнаним звіром. — Це мітка перевертня. Пробач мені. Я не знав. Я не повинен був.

Ні. Ні. НІ! Тільки не знову. Не залишай мене!

— Еван, все не так, як здається. Так, це мітка. Ти маєш рацію, але вона для мене нічого не значить. Повір мені, будь ласка. Це непорозуміння.

Хлопець нервово хмикнув.

— Вовк який поставив її... ну ми… це... були разом... і він... — я не знала як правильно все пояснити. Слова та відчуття плуталися. Але я точно знала, що зараз це життєво необхідно. Я не готова його втратити. Більше ніколи. — Взагалі я нічого не знала ані про мітку, ані про її значення, поки Сібіл не побачила її на мені та не пояснила все. Тому я й поїхала. Я втомилася, що моє життя мені не належить. Еван, прошу тебе…

— Енжела, я не маю права... Це порушення закону. — Хлопець заперечливо похитав головою.

— Чорт! Клятий Скай! Як же я тебе ненавиджу! — Закричала я, закинувши голову до стелі.

Ваза, що стояла поруч раптово вибухнула та розлетілася на друзки.

Трохи вгамувавши емоції я почала повільно наближатися до золотоокого вампіра, який, безсумнівно, вів внутрішню боротьбу з самим собою.

— Еван, благаю тебе... Не зникай. Не залишай мене. Знову. Ти потрібен мені.

Тієї ж миті вампір з нелюдською швидкістю наблизився до мене, його губи накрили мої. Жадібно, наполегливо, як людина, яка вийшла з пустелі, і вперше за довгий час змогла напитися води. Я застогнала у відповідь, і почала швидко стягувати з нього одяг.

Він зробив свій вибір, як і я. Я сама не знаю як це пояснити, але я впевнена, що зараз між нами відбувається щось значуще. Ми там де і маємо бути. Обійми один одного, це єдине, що дійсно має значення у цьому божевільному світі.

— Кхе-кхе-кхе. Вибачте, що завадив. — Навіть без натяку на ніяковість, глузливо вимовив Страж.

А от мені дуже навіть ніяково. Страж перервав нас на найцікавішому місці.

— У тебе ще є всі шанс піти, Леонардо, — не випускаючи мене зі своїх чіпких обіймів та не відводячи від мене погляду, прогарчав Еван.

— Все гаразд... — момент втрачено. Поява Стража змусила мене охолонути й згадати чому я тут. Але покидати обійми Евана все одно не хотілося. — Адже гаразд? — Я запитливо подивилася у золоті очі. Серце затремтіло боячись почути відповідь.

— Все добре, моя розкішна троянда, — вампір посміхнувся, ніжно поцілувавши мене. — Але ми обов'язково повернемося до цієї розмови.

Він відчутно погладив мітку через тканину светра. Я швидко кивнула на знак згоди, прикрила очі й наостанок пригорнулася до його грудей.