Серце Атлантиди - Аврора Лав

На такій натхненній ноті самоналаштування я під'їхала до брами виїзду з території Академії.

— Добридень, міс, вибачте, чи можу я побачити Вашу перепустку? — Чемно запитав вартовий, зупиняючи мою автівку.

Перепустка? Перший раз за це чую.

— У мене її немає, — посміхнулася, намагаючись надати собі максимально невинного вигляду. Для ще більшої переконливості не забула поляскати віями. — Але мені дуже терміново треба до міста.

— На жаль, я не можу Вас пропустити, вибачте, — твердо відмовив чоловік.

— Мені НЕОБХІДНО в місто! ТЕРМІНОВО! 

— Міс...

— Та, щоб вас всіх! — Вигукнула я. — Що відбувається довкола?! У мене критичні дні! МІСЯЧНІ! Мені терміново потрібні засоби особистої гігієни! Чи я можу просто виїхати та купити собі необхідні засоби, при цьому нічого нікому не пояснюючи?!

Вартовий після мого палкого спічу дуже помітно розгубився.

— Міс, я не можу…

— Аааа! — У приступі чергової істерики я почала лупцювати руками по керму. — Мені дуже потрібно виїхати!

— Міс, я впевнений у лазареті Ви знайдете все необхідне, — продовжував тримати оборону чоловік.

— Вибачте, — тихо вимовила я, роззираючись на всі боки. 

Чоловік полегшено видихнув, подумавши, що я збираюся розвертати автівку. А насправді я переконувалася, що на варті стоїть лише один Страж.

— Мені справді дуже шкода, — я щиро подивилася на Стража, підняла одну руку та плавно повернула зап'ястком. — Incarcerous.

Страж не встиг зреагувати. Його зв'язало невидимими канатами.

— Stupefy, — вражений моїм закляттям, чоловік звалився на землю. — Everte Statum.

Непритомне тіло вартового відлетіло з дороги та приземлилося на узбіччі. Вийшло грубіше, ніж я розраховувала. Проте я навіть і не сподівалася, що здатна на таку чітку атаку. Здається, позакласні заняття з Діланом дійсно не були марними.

— Вибачте. Сподіваюся, я нічого Вам не зламала. Полежте тут трішки, скоро Вас знайдуть, а мені доречно якнайшвидше забиратися звідси. — звернулася я до Стража, проте насправді намагаючись заспокоїти власну совість. — А я крута. — Додала похваливши саму себе. 

Після цих слів, я натиснула педаль газу на повну і рушила в напрямку міста живим коридором. Тоненька цівка крові сочилася з мого носа. Я недбало витерла кров відчуваючи легке запаморочення в голові.

Я використала занадто багато сил. Потрібно більше практикуватися.

У вухах дзвеніло від пережитого стресу. Кінчики пальців мліли від надлишку адреналіну та сили. Волосся тріпало бадьорливий вітерець, через відчинені вікна. У повній тиші я несамовито мчала у невідомість.