Серце Атлантиди - Аврора Лав

Я ніжилася в обіймах свого чоловіка, але сон так і не приходив. Скай міцно тримав мене, притискаючи до своїх грудей, мирно сопів у моє волосся. Тихо зітхнувши, я потерла місце укусу, і під пальцями відчула слабке пульсування. У моїй голові роїлися різні думки. Начебто в обіймах молодика було спокійно і затишно, але це дивне відчуття, наче щось не в порядку, не відпускало мене.

Він кохає мене. Він освідчився мені в коханні. А я? Чи кохаю я його? Не знаю... Він, звісно, мені дуже подобається, мене до нього вабить... між нами є певна хімія. Але чи дійсно це любов? Не знаю. Навряд чи. Після Стіва я взагалі не впевнена, що дозволю собі коли-небудь знову полюбити. Любов - це страшенно болісно. І що ж робити далі? До цього моменту я вважала, що ми зі Скаєм просто разом... тут і зараз... у моменті... без натяку на щось серйозне. А він ЛЮБИТЬ?! Але навіщо? Для чого все ускладнювати? Навіщо все псувати? Я переоцінила нас. . Можливо, настав вже час завершувати з цими стосунками. Поки ще не пізно.

Після довгої боротьби з різними думками, втома нарешті взяла своє, і я, навіть не помітивши, провалилася в сон. Прокинувшись уранці, Скай дуже хитро подивився на мене.

— Моя, — прошепотів він, цілуючи мене в губи, а потім і в місце укусу на ключиці.

До речі, цей укус дивно зажив. По контуру виднілися бліді сліди від зубів. Візерунок укусу нагадував ажурний малюнок — блідий і прохолодний на дотик.

Дивно... Дивний слід, та і відчуття дивні. Можливо це так слина перевертнів зцілює? Потрібно буде потім розпитати у нього.

— Мені час йти, принцесо, — Скай ще раз поцілував мене в губу, але цього разу вже наполегливіше. — Побачимося пізніше.

Весь ранок я перебувала у млявому тумані незрозумілих відчуттів. Щось суперечливе розривало мене з середини, але збагнути, що саме, мені не вдавалося, попри мої намагання.

Більш менш прийти до тями мені допоміг холодний душ та ситний сніданок. А також, легка компанія подруги. 

— Хочу нормальної зими. Зі сніговими кучугурами та морозом. Ех... Шкода, що тут такий теплий клімат. — Зітхнула дівчина, підтискаючи губу та задумливо дивлячись у вікно.

Ми з Сібіл сиділи на лавці в затишному куточку однієї з галерей. Останнім часом я намагалася уникати надто людних місць.

— А я люблю тепло, — мрійливо замружилася я. — Навпаки, ненавиджу холод. Брр.

Сонячні промінчики ласкаво пестили моє обличчя через величезне вікно.

— Тю... Та ти просто справжньої зими не бачила! А, можливо, ти на Різдво з нами поїдеш? Тобі сподобається у нашому поселенні. — Одразу підбадьорилася вовчиця, її оченята недобре так заблищали.

Я вже бачила подібний блиск раніше, це означає, що дівчисько загорілася ідеєю і не збирається поступатися.

— Сібіл, я не вважаю, що це гарна ідея, — щиро відповіла я.

Зараз я не мала бажання ані сперечатися, ані аргументувати свою позицію. Адже відвідати сімейне свято в поселенні перевертнів точно не є чудовим варіантом.

Я відкинула волосся назад, прикрила очі та ще більше прогнулась у спині, відкидаючись на стіну позаду.

— Але чому? — Очікувано наїжачилась подруга. — Поїдеш не як дівчина Скайя, а як моя подружка… — Сібіл різко замовкла і відсунула край моєї кофти. — Що? Коли? — Шоковано запитала вона.

Очі дівчини округлилися, вона акуратно погладила місце укусу, не відводячи свого шаленого погляду. Я роздратовано прибрала її руку, не спускаючи з неї свою незрозумілого та обурливого погляду. Те, чим ми зі Скаєм займаємося в ліжку не повинно взагалі її хвилювати!

— Ей! — Ляпнула я її по руці, бо вона немов зачаровано зону полізла торкатися моєї ключиці.

І, що її там так привабило, адже сліду майже не залишилося?

— О, творці! Батько вб'є його! Вб'є! Що тепер буде?! — Збентеження в очах дівчини дуже стрімко змінювалося гнівом. Який чомусь був спрямований саме на мене.

— Що? — Я незрозуміло витріщилася на неї, інстинктивно відсахнувшись.

Справді, я не розуміла її дивної поведінки. Ще миттєвість тому вона весело щебетала, запрошуючи мене до себе в гості, а тепер виглядала готовою вдатися до нападу та розірвати мене. Але за що? Проте для мене залишалося загадкою – з якої причини? Дівчині ледве вдавалось стримувати свого Духа та його невпинну силу.

– Це! — Вовчиця тицьнула своїм мініатюрним пальчиком мені в ключицю. — Ось це!

— І чого так реагувати? Ненормальна. — З полегшенням видихнула я. — Ну, трохи занесло хлопця. І взагалі, це наша особиста справа, тебе не повинно хвилювати, що ми робимо в ліжку! Просто не дивись і все!

Я нервово натягла кофту, ховаючи блідий візерунок. Очі подруги сповнилися жахом, який змінився на тривогу.

— Так ти... що... не знаєш, що це таке?

Мене якось злегка насторожила тремтяча інтонація дівчини.

— Якщо це не просто банальний укус одного нерозважливого перевертня в пік спільної насолоди, то я аніякої гадки не маю, про що ти говориш.

— О, дідько! Трясця! Скай, та як же так?! ЯК ТАК?! — Сібіл схопилася на ноги та стала майоріти біля мене. Мене дійсно налякала поведінка подруги. — Правда, ти не знаєш? — З якоюсь болісною надією в голосі, перепитала вона.

— Та в чому річ?! Можеш нарешті нормально пояснити! — Роздратовано запитала я, змушуючи подругу врешті зупинитися.

Вона міцно стиснула кулаки та зажувала свою пухку губу. Нерішуче та неквапливо наблизилася, і сіла знову поруч зі мною. Її погляд був сповнений тривоги та турботи. Вона нервово проковтнула.

— Я не знаю… не знаю як це сказати… — замимрила дівчина, відводячи від мене погляд.

— Сібіл!

Якийсь час юна вовчиця збиралась з думками та наважувалася. Я своєю чергою вся підібралася з середини, в передчутті лиха. Судячи з її реакції, було очевидно, що нічого позитивного мені не варто очікувати.

— Ти моя подруга. Єдина справжня подруга. — Нарешті зробивши великий вдих, вичавила з себе Сібіл. — Я вб'ю його! Спершу, звичайно, це зробить батько, а потім вже я! Вб'ю! — Додала вона в серцях, хоча це не додало ніякої ясності.