Серце Атлантиди - Аврора Лав
— Що «вже»?! — Я вже зовсім перестала слідкувати за своїми різкими висловами та інтонаціями, боячись образити дівчину.
Трясця, що може означати її «вже»?! Чи можливо ще якось погіршити ситуацію?! Виходить, що можливо. Бо наступне, що я почула остаточно вибило ґрунт у мене з-під ніг.
— Ну, ти могла завагітніти вже вчора... Ну, якщо ви не захищалися. Адже сила мітки починає діяти миттєво
БАМ. БАМ. БАМ.
У скронях нестерпно сильно застукало. В голові раптово запаморочилося. В очах потемніло.
— Я вб'ю його! ВБ'Ю! — Я враз схопилася і почала йти. Сібіл зробила спробу мене зупинити. — Не треба! НЕ ЧІПАЙ МЕНЕ! — Крикнула я на подругу та покрокувала в напрямку виходу з галереї.
Я знала, що Скай зараз мав тренуватися зі Стражами, тому попрямувала саме на їхній майданчик.
Лють застилала мені очі. Кінчики пальців поколювало. Я відчувала сильний жар у районі сонячного сплетення. Моя сила бурлила у жилах, і ладна була вихлюпнутися будь-якої миті.
Як він міг?! Як він міг, так зі мною вчинити? Відмітити мене! Позначити мене як якусь річ! Привласнити! Привʼязати до себе! Назавжди… Ні! Не буде цього!
Я безцеремонно увірвалася на майданчик у самий розпал тренування Стражів. Мені було начхати абсолютно на всіх, та на всі правила етикету та такту. Моє гостре око одразу вихопило потрібну постать серед інших. Я, наче розлючена фурія, підлетіла до нахабного вовка, підняла праву руку вгору і стиснула її в кулак. Я діяла на голих інстинктах. Перевертня підкинуло в повітря, він перелякано схопився руками за своє горло.
— Ти! — Звернулася я до нього не своїм звичним голосом. Щось було у ньому потойбічного та могутнього. Якби не мій емоційний стан, напевно, я б злякалася. — Навіщо ти це зробив!?
Скай висів у повітрі й жадібно хапав ротом повітря. Він задихався. Я душила його. Його зіниці розширилися від жаху. Хтось збоку спробував зупинити мене, але я блискавично відчула це та підняла другу руку, і Страж впав навколішки.
— Не треба! Ліпше не втручайтеся у це.
Я прискіпливо оглянула всіх присутніх і знову вп'ялася вбивчим поглядом у вовка, що продовжував парити у повітрі.
Я гостро відчувала напруження Стражів, вони готові були будь-якої миті мене знешкодити, але від чогось не наважувалися. Тоді я трохи послабила хватку, аби Скай зміг говорити.
— П-п-принцесо, що ти робиш? — У хрипкому голосі перевертня відчутно вгадувалося щире здивування.
— Що я роблю?! — Зверхньо спитала я. — Це ти! НАВІЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИВ???
Я нервово відсунула комір гольфу, й одразу спіймала розуміння в очах перевертня.
— Я все поясню, — миттєво перейшов на свій влучний солодко-звабливий тон голосу цей гад. — Я люблю тебе, Енжела. ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
Ніяк не реагуючи, я продовжувала вбивчо дивитися на зухвалого вовка. Жах у його погляді змінився його фірмовою нахабною усмішкою. Не дочекавшись від мене реакції, хлопець вирішив продовжити:
— Ти для мене - найважливіша на світі! Я хочу, щоб ти знала про серйозність моїх намірів.
— Ти! — Підійшовши майже впритул, тицьнула вказівним пальцем у хлопця. — Ти сам за мене все вирішив! Не спитавши, поставив свою дурну мітку на мене! Мені це не потрібно! Не потрібно! Я не хочу бути твоєю!
Мене ані трохи не збентежило, що нас зараз чує цілий загін Стражів. Раптом я почула, як хтось із них присвиснув. Швидко обернувшись на цей звук, я помітила, що винуватець відразу ж боягузливо замовк.
— Принцесо, Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ! Вір мені, разом ми будемо щасливі! Я обіцяю. Вибач. Ти, звісно, маєш повне право злитися. Ти маєш рацію, я повинен був сказати тобі про свої наміри. Але все сталося імпульсивно... спонтанно. Вчора, коли ми були разом, я зрозумів, що не зможу тебе відпустити зі свого життя. Ти - сенс ВСЬОГО для мене. Я дуже сильно тебе люблю. Я не хочу втрачати тебе. Крім тебе мені ніхто не потрібен. Ти моя і ТІЛЬКИ МОЯ. Адже нам добре разом. Мітка нічого не змінила. Навпаки, ми стали тільки ближчими. Я вже відчуваю тебе.
— Знаєш, що Скай? Те як ти вчинив... я ніколи тобі цього не пробачу. НІКОЛИ! Чуєш! Я не буду твоєю! Забудь про мене! Викинь цю думку зі своєї порожньої самовпевненої голівочки! Я ніколи не буду з тобою! НІКОЛИ!
Сльози самі собою потекли моїми щоками. Я почала відчувати, як моя сила слабшає.
— Енжела… — приголомшено почав щось казати Скай, але я його перервала.
— Я ненавиджу тебе. НЕНАВИДЖУ! Не підходь до мене більше ніколи, інакше... інакше я вб'ю тебе. Вб'ю. Прощавай, Скай.
Я відпустила його, розвернулась та вибігла геть.
На автопілоті я вбігла до своєї кімнати, схопила необхідні речі та всього за кілька хвилин уже сиділа за кермом свого автомобіля. Я не мала жодного чіткого плану подальших дій, я не розуміла, що саме хочу робити. Я знала тільки одне: мені необхідно виїхати звідси якнайдалі.
Бісів Скай! Клятий егоїст! ВЛАСНИК! Звір! Та, щоб тебе! НЕНАВИДЖУ! Він відібрав мою свободу, позбавивши мене права вибору. Та ми просто спали разом якихось п'ять місяців, а він вирішив пов'язати наші життя на віки! Йолоп! КРЕТИН! НЕНАВИДЖУ. Ненавиджу.
Мене переповнювали емоції. Я ледве стримувала свою силу. Я мусила поїхати звідси. Просто виїхати. Я так втомилася від усього, що відбувається навколо мене.
Я не просила всього цього! Ані знань, ані сили. НЕ ПРОСИЛА!
Каблучка на пальці яскраво пульсувала, я відчувала, як вона намагається допомогти мені приборкати свої емоції, але марно.
Я задихалася у стінах Квікресалвос! Я почувала себе загнаним у клітку дресованим звіром. Тільки зі Скаєм я дозволяла собі забутися, та не думати про те хто я. Але він все зіпсував.
Трясця! Все зіпсував! Чортів вовк!
Місце укусу трохи пульсувало, нагадуючи, що це все не дурний сон. Я мусила поїхати. Все кинути та поїхати.
Пішло воно все! Пішли ви всі до біса! Я зникну. Випаруюся. Я перестану існувати.
