Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський
Писав би й більше, як вимовлять азбуку по-нашому: та, єй-богу, так тісно, як в шинку, що й повернуться отут нігде.
5 декабря 1918 г.
«Здоров був з празником, мій любий Олексію!..»
Здоров був з празником, мій любий Олексію!
Сказав би вірш тобі, та, далебі, не вмію.
Нехай святиться твій, Олексо, сей деньок;
Пий за здоров’ячко горілку та медок.
Що вип’єш, то твоє. Пий поти, поки п’ється!
Ось бач,- мені і ллють, та ба! Уже не ллється!
Уже од знахорів я випив не одну...
Допивсь - що пес, коли й ногою вже дригну!
Я хочу в шинк - вони ж до якійсь шлють аптеки.
Уже із ліжка я не раз чухрав навтеки;
Так що ж! Піймають, бра! Простягнуть і припруть,
Рознімуть зуби ще - і ліки в горло ллють.
Бодай не брататься, Олексо, з знахорами!
Пий лучче замість лік - горілку з парубками,
Щоб ти не знав, що то на світі є гостець,
Щоб був здоровий ти, як київський чернець,
Щоб до тебе ніщо лихеє не пристало,
Щоб нудненько тобі з похмілля не бувало,
Щоб не торкнулися до тебе чиряки,
Ні волос, ні лишай, ні струп, ні болячки,
Щоб ти ні соняшниць, ні кашлю не боявся,
І щоб ти з трясцею ніколи не стрічався.
Щоб ворог не ступив у тебе на поріг
І не судив тебе, із’ївши твій пиріг;
Щоб ти парубковав і добре налазився,
Та ще й щоб не старим з ким добрим оженився.
Тим часом пий, поки горілки в пляшці є.
Бо ж в світі, куди глянь, то все що-небудь п’є:
Земля п’є з неба дощ, а землю небо смокче;
Пшениця й блекота,- все пить на світі хоче;
Травиця і квітки холодну росу п’ють,
А бджоли із квіток медок солодкий ссуть;
Мужик горілку п’є,- та й пан же не гуляє,
Бо кров мужицьку він лежить да попиває.
17 марта 1819 г.,
Харьков
СОЛОПІЙ ТА ХІВРЯ, АБО ГОРОХ ПРИ ДОРОЗІ
(Казка)
Vous voyez le grand gain, sans qu’il faille le dire,
Que de ses ports de mer le roi tous les ans tire;
Or, l’avis, dont encore nul ne s’est avisé,
Est qu’il faut de la France,- et c’est un coupe aisé,
En fameux ports de mer mettre toute les côtes:
Ce serait pour monter á des sommes trés hautes.
Moliére, Les fâcheux. Acte III, scéne 3 13
Спромігся Солопій 14 весною на горох,
Та й, сівши з Хіврею, собі міркують вдвох,
Чи то продать його, чи то його посіять:
«А що ж тут мірковать? Не полінуйсь, провіять,-
Озвалась Хівря тут,- в мішечки позсипай,
Та й сіять на́ поле, під дощ, мерщій чухрай!»
«Воно-то, Хівре, бач, тут не за тим ідеться...
Але посіять так, як у людей ведеться!..
Нехай йому лихе!.. Горох - ласенька річ,
І дітвора за ним полізе хоч у піч!
Ти ж раєш сіяти горох на перелозі!..
Ей, Хівре!.. переліг лежить наш при дорозі:
Ей, обскубуть горох наш зеленцем,- побач!..
В лопатках обнесуть!.. Тогді - хоч сядь та й плач!»
«Якої вражої ти матері сумуєш?
Цур дурня! навісний! Чи ти ж того не чуєш,
Що як уродить бог, то дасть на долю всіх?
Чи це ж не глум тобі, не сором і не сміх? -
Враг батька зна - чого безглуздому жахаться!
Та ’дже ж, як кажуть то, коли вовків лякаться,
То нічого ходить з сокирою і в ліс!..
Іди ж, кажу, та сій! Не мимри там під ніс!
Аби лиш, господи, на ниві нам вродило,
То буде й нам, і всім... чи чуєш ти, мурмило?
Не будь уїдливий, як бридка та оса,
І довше не спричайсь, бо вилаю, як пса!»
«Ей, Хівре,- Солопій сказав їй,- не сварися,
Бо, далебі, горох наш згине!.. Схаменися!..
Ну, сількось!.. я пійду, посію, та не там,
А де-небудь в кутку, що й враг не найде сам».
«Не перебендюй-бо так довго, Солопію!
Бо я горох сама, де схочу, там посію;
Сама я й викошу, як треба, на покіс,
І ось тобі тогді я дулю дам під ніс!..
Але, мій голубе, прошу тебе по ласці:
Послухай часом тих, що ходять у запасці;
Плюнь, серце, на того, хто так тобі сказав,
Що буцім бог жінкам волосся довге дав
За те, що розум їм укоротив чимало;
То погань так верзла, школярство так брехало!
А я ж то й мужиків,- крути ти не верти,-
Не раз вже бачила таких дурних, як ти!
От так!.. Питай людей, бо той, хто їх питає,
Мов старець без ціпка, по стежках не блукає.
Не раз ти за двома зайцями польовав,
Зате ж ні одного, гонившись, не піймав;
Не раз ти жаловав ухналиків стареньких,
Зате ж ти стільки вже згубив підків новеньких!
Отак ти і тепер горох запропастиш,
Коли б ти й сам пропав!» - «Чого ти там гарчиш?» -
Сказав наш Солопій та й, з серця,
