Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Нехай цуцукають... Мене сим не зведуть,

Поки самі сюди обід не принесуть;

Та ще й тогді, не бійсь, поскачуть коло мене,-

Поки візьму я в рот хоч страву, хоч печене!»

«Цу-цу!..- сказав іще Рябкові тут Явтух,-

Цу-цу!...- задихавшись, мов з його перло дух.-

Ходім, Рябко!..» - «Еге? Ходім!..- Не дуже квапся,

Сам принеси сюди...» - Іди ж хутчій, не бався!..»

«Ба, не піду, Явтух!» - «Іди, бо кличе пан!..»

Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан.

«Чешіть Рябка!» - гукнув. Аж тут їх щось з десяток

Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток.

«Лупіть Рябка!» - кричить тут пан, як навісний;

Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий.

Разів із шість Рябка водою одливали

І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали,

А потім перестали.

Рябко спитать хотів, але Рябків язик

Був в роті спутаний, неначе путом з лик,

І герготав щось, як на сідалі індик.

«Постій,- сказав Явтух Рябкові,- не турбуйся,

Я правду всю скажу: ото, Рябку, шануйся,

Добра своїх панів, як ока, стережи,

Зарання спать не квапсь, в солому не біжи,

Злодіїв одганяй та гавкай на звірюку.

Не гавкав ти, Рябко! - За те ж ми, бач, в науку,

Із ласки, з милості панів,

Вліпили сотеньок із п’ять тобі київ».

«Чорт би убив твого, Явтух, з панами батька,

І дядину, і дядька

За ласку їх!..- сказав Рябко тут наодріз.-

Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!

Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума угодити!

Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку,

А що за те Рябку?

Сяку мать та таку!

А до того іще спороли батогами,

А за вислугу палюгами,

Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,

Все випада-таки Рябка притьмом побить.

Уже мені, бачу, чи то туди - високо,

Чи то сюди - глибоко:

Повернешся сюди - і тута гаряче,

Повернешся туди - і там-то боляче;

Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,

То б він розтовк і ту над спиною моєю.

З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть,

Він найде все тобі хоч в черепочку смерть».

2 декабря 1818 г.

Хто, кажуть, до кого,- ми до тебе, Грицько!

З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко.

Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати;

А доки ж буде нас зле панство зневажати?

Пусти нас, батечку, до хати! 7

Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь,

Та з пантелику ти, так як другі, не збивсь:

Не звик ти голобель замість коня шмагати;

Не все ж під ніс Рябкам, мовляв ти, заглядати.

Пусти нас, батечку, до хати!

Хоч ти, Грицько, пошивсь з ріднею в москалі, 8

Та ба,- ніхто на вас не плаче на селі!

Ти знаєш, що на те собака, щоб брехати,

Що й сто не збудять їх тебе, як ляжеш спати.

Пусти нас, батечку, до хати!

Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку пхав,

Та твій Рябко од їх оскоми не чував:

Бо очі бачили, що треба куповати:

Нехай хоч вилізуть, а треба доїдати.

Пусти нас, батечку, до хати!

Пусти!.. Чи бач, як пан Рябка почастовав?

Коли б йому язик родимець одібрав,

Щоб він замість Рябка довіку мав гарчати,

А наш Рябко щоб сів за його в карти грати!

Пусти нас, батечку, до хати!

Чи, бач, що ледве вже він кульші волоче,

Що так з його юшить і пасьока тече!

Та тож-то так звелів всю шкуру скрізь списати,

Що то тобі нема і курці де клювати!

Пусти нас, батечку, до хати!

Пусти! Та й склич до нас тих навісних панів,

Що воду із своїх виварюють Рябків;

Звели їм струп Рябків довгенько полизати:

Адже ж то і над псом повинно ласку мати.

Пусти нас, батечку, до хати!

Супліку ж сю мою ти, Грицьку, сам читай,

Ледачому її паскудить не давай:

Бо як почне москаль по-своєму складати,

Та вот!.. та штьо? та как?..- читавши примовляти,

Тоді хоч умикай із хати!..

Люди добрі, і ви, панове громада! Уже коли будете читать оцю казку, то, будьте ласкаві, де тілько трапиться вам на дорозі наткнуться на «Е»,- вимовляйте його так як буцімто там нариговано «Э»: бо, бач, у нас воно з діда з прадіда завсіди так вимовляється; хіба тілько після голосних яких слів, от як бува часом після а, е, о і друг., та ще й з початку вимовляється м’якенько, мов по-московській. Я таки й хотів був, щоб замість «Е» скрізь надруковать «Э», та пішов до голови по розум, помірковавсь трохи і побачив, що, крий боже, як було б тяжко поверху читать; од того, бач, що наші очі ще не зовсім побратались з сим ярепудовим перевертнем «Э». Воно-то мені, мовляв, про своїх і не страшно: уже-то нашого брата, мужика, не вчи, каже, як читать; так от же лихо та біда з тими москалями! Вони хоч що по-своєму перехрестять, і, я ж кажу, мій Рябко вип’є од їх добру повну: уже що я знаю, то у його не останеться ні одного цілого реберця!.. Сказано: москаль! Він без «вот» і не ступить; язик, мов у постолах; який же його одмінок второпає - що він верзе? От так вони й книжки друкують. 9 Уже нема його й на світі нічого кращого, як (царство небесне!) Еней в нашій одежі; 10 еге! Та ба! Москаль, бач,