Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Їв за п’ятьох, але те їв, що заробив.

Рябко на панському дворі не спить всю нічку.

Коли б тобі на сміх було де видно свічку.

Або в селі де на опічку

Маячив каганець.

Всі сплять, хропуть,

А деякі сопуть;

Уже і панотець,

Прилізши із хрестин, до утрені попхався...

А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався.

Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток:

То зазирне в курник, то дейко до свинок,

Спита, чи всі таки живенькі поросятка,

Індики та качки, курчатка й гусенятка?

То звідтіль навпростець

Махає до овець,

До клуні, до стіжків, до стайні, до обори;

То знов назад чимдуж,- щоб часом москалі

(А їх тогді було до хріна на селі),

Щоб москалі, мовляв, не вбрались до комори.

Не спить Рябко, та все так гавка, скавучить,

Що сучий син, коли аж в ухах не лящить;

Все дума, як би то піддобриться під пана:

Не зна ж, що не мине Рябка обрадована!

Як гав, так гав,- поки свінуло надворі;

Тогді Рябко простягсь, захріп в своїй норі.

Чому ж Рябку не спать? Чи знав він, що з ним буде?

Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде,

Що щиро стережуть добро своїх панів...

Як ось - трус, галас, крик!..- весь двір загомонів:

«Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка кликніте!..»

«Ось-ось я, батечки!.. Чого ви там, скажіте?»

Стриба Рябко, вертить хвостом,

Неначе помелом,

І знай, дурненький, скалить зуби

Та лиже губи.

«Уже ж, бач,- дума він,- не дурно це в дворі

Од самої тобі зорі

Всі панькаються коло мене.

Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку печене

І, що осталося, варене,

За те, що, бач, Рябко всю божу ніч не спав

Та гавкав на весь рот, злодіїв обганяв».

«Цу-цу, Рябко» - ще раз сказав один псяюха…

Та й хап Рябка за уха!

«Кладіть Рябка»,- гукнув. А ж ось і пан прибіг:

«Лупіть Рябка,- сказав,- чухрайте!.. Ось батіг!»

«За що?..» - спитав Рябко, а пан кричить:

«Чухрайте!»

«Ой! йой! йой! йой!» - А пан їм каже:

«Не вважайте!»

«Не буду, батечку!.. За що ж це честь така?..»

«Не слухай,- пан кричить,- лупіть, деріть Рябка!..»

Деруть Рябка, мов пір’я,

На галас збіглась двірня.

«Що?.. Як?.. За що?.. Про що?..- Не знає ні один.

«Пустіть!..- кричить Рябко: - Не будь я песький син,

Коли вже вдержу більш!..» Рябко наш хоч не бреше,

Так що ж? Явтух Рябка, знай, все по жижках чеше.

«Пустіть, швидчій, пустіть!..» -

Пан на весь рот гукнув

Та й з хати сам умкнув.

«Пустіть,- гукнули всі.-

Рябко вже вдовольнився!»

«Чим, люде добрі, так оце я провинився?

За що ж глузуєте?..- сказав наш неборак.-

За що знущаєтесь ви надо мною так?

За що?.. за що?..» - сказав та й попустив патьоки...

Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.

«За те,- сказав один Рябкові з наймитів,-

Щоб не колошкав ти вночі своїх панів;

За те... але... щось тут... ходім, Рябко, лиш з хати:

Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти.

Ходім, братко, надвір». Пішли. «Се не пусте,-

Сказав Явтух Рибку,- оце тебе за те

По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,

Що пан із панею сю цілу ніч не спали».-

«Чи винен я сьому?.. Чи ти, Явтух, здурів?»

«Гай, гай!..- сказав Явтух.- Рябко! Ти знавіснів;

Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;

Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;

Ти ж знав,

Що хто програв,

Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,

Той батька рідного, розсердившись, програє;

Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спать;

До чого ж гавкав ти?... Нащо ж було гарчать?

Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,

Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.

Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном

Напався на тебе - і, знай, верзе притьмом:

Що грошей вчора він проциндрив щось не трохи,

Що паню через те всю ніч кусали блохи,

Що буцім вчора він грать в карти б не сідав,

Коли б сьогоднішню був ніч хоч закуняв;

Що буцім ти, Рябко, так гавкав, як собака,

Що буцім по тобі походить ще й ломака;

Що, бачся, ти йому остив, надосолив,

І, бачся, він тебе за те й прохворостив.

А бач, Рябко, а бач!.. Не гавкай, не ганяйсь;

Ляж, хирний, та й мовчи і з паном не рівняйсь!

Чого брехать? Нехай наш пан здоровий буде:

Він сам і без собак сю панщину одбуде».

Послухав наш Рябко поради Явтуха.

«Нехай тяжка йому година та лиха,-

Сказав,- що за моє, як кажуть люди, жито

Та ще й мене і бито!

Коли моє невлад,

То я з своїм назад.

Чи баба з воза,- що ж? Велика дуже вада!..

Кобилі легший віз, сьому кобила й рада».

Отак сердега наш Рябко помірковавсь,

Та й спать на цілий день і цілу ніч попхавсь;

Заснув Рябко, захріп, аж ожеред трясеться.

Рябку й не сниться, не верзеться,

Що вже москалики в коморі й на дворі -

Скрізь нишпорять, мов тут вони й господарі,

Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає…

Аж тут і надворі туж-туж усе світає.

«Цу-цу, Рябко!..- тут всі, повибігавши з хат: -

Цу-цу, Рябко!.. На-на!..» - гукнули, як на гвалт.

А наш Рябко тобі і усом не моргає;

Хоч чує, та мов спить і мов недочуває.

«Тепер-то,- дума він,- мій пан всю нічку спав,

Бо не будив його Рябко і не брехав;

Тепер-то він мені свою покаже дяку,