Григорій Сковорода - Пільгук Іван
В ній порушена важлива тема трудового життя і паразитизму.
Шершень зухвало ставиться до Бджоли, зневажаючи її за трудолюбство. Але Бджола, називаючи дурнем "господина совѣтника", не бере за приклад паразитичне життя тих, хто "воровски добывает мед". З цієї суперечки напрошуються висновки: "Шершень єсть образ людей, живущих хищеніем чуждаго и рожденных на то одно, чтоб ѣсть, пить и протч. А пчела есть герб мудраго человѣка, в сродном дѣлѣ трудящегося". Сюжет цієї байки поширений у творчості просвітителів XVIII ст. Сумароков у притчі "Жуки и Пчелы" відзначав, що "невежи Жуки вползли в науки", і робив висновки: "Они работают, а вы их труд ядите". Ці слова переніс Новиков як епіграф до сатиричного журналу "Трутень". Сковорода, осмислюючи ці важливі факти, пов'язав свою байку з світовою літературою.
Даючи оцінку явищам, що об'єктивно мають широке суспільне значення, Сковорода заплямовує неуцтво, самохвальство. "Вот точные граки Езоиовы, одѣвающіеся в чужое перья. Из таковых сошитое жительство подобное судну, в котором Ѣхали морем одѣтыи по-человѣчому обезьяны, а ни одна править не умѣла. Если кто просвѣ-
щепное око имѣет, коликое множество видит сих ослов, одѣтых в львиную кожу!" Такі висновки супроводжують фабулу байки "Оленина и Кабан", в якій під одежею іносказання криється істина про тупоумство і зазнайство "пожалованных" Баранів. Перед Оленицею самохвал погордо пишається: "Почему ты меня называет Кабаном? РазвѢ не знаєш, что я пожалован Бараном. В сем имѣю патент, и что род мой происходит от самых благородных бобров, а вмѣсто епанчи для характера ношу в публикѣ содраную с овцы кожу". Такий закид вельможам, що добували "пожалования" в графи, князі та одержували нагороди не за заслуги і розум, а за чинопочитания, прислужництво, удавану освіту та фаворитські послуїи, що було особливо поширено при царюванні Катерини II. Сковороду особливо бентежило те, що імператорські "пожалования" поширювались на Україні. Не випадково байку "Оленица и Кабан" він закінчує словами: "Есть в Малороссии пословица: "Далеко свинья от коня".
Дружба, чесні взаємини є достоїнством громадянина. "Можно ли выпросить дружбу? Надобно родится к ней",—зауважує Соловей в байці "Соловей, Жаворонок, Дрозд". Висновки цієї байки підтверджуються прислів'ям: "Носится и в Малороссии пословица: "Не имей ста рублей, как одного друга".
У дружбі, в природному житті, в простоті, в корисній "сродной" праці людина добуває собі щастя. "Древо от плодов познавается" — такий висновок з байки "Ворона и Чиж". Ідея "сродності" — праці за покликанням, за здібностями — підноситься в байках "Колеса часовій", "Орел и Сорока", "ДвѢ Курицы", "Оселка и Нож", "ДвѢ цѣнныи камушки: Алмаз и Смарагд", "Собака и Кобыла", "Нетопыр и два птенца — Горлииын и Голубинин", "Верблюд и Олень", "Кукушка и Косик", "Навоз и Алмаз". Сюжети них байок супроводяться афористичними висновками: "По разным природным склонностям и путь житія разный", "Наука и привычка есть то же. Она не в знании живет, но в дѣланіи. ВѢдѣніе без дѣла есть мученьем, а дѣло — без природы", "Глупый ищет мѣста, а разумного и в углу видно", "Природа есть вѣчный источник охоты", "Опыт есть отец искусству, вѣдѣнню и привычке", "Щаслив, кто сопряг сродную себѣ частную должность с общею".
Написані в розквіті творчих сил письменника байки своїм змістом невіддільні від виношуваних ним довгі роки філософських роздумів. Тісно пов'язаний з байками філософський діалог Сковороди "Пря бѣсу со Варсавою" ("Варсава", єврейською мовою — "син Сави"). Даймон (біс) докоряє Варсаві за написання байок:
"Даймон. Ты ли написал ЗО притчей и дарил оныя Афанасію Панкову?
Варсава. Воистину такое есть. Сей есть друг Варсаві. Даймон. Помниш ли єдину от них, в коей бесѣдует Буфон со Змією, обновившею юность?
Варсава. Помню. Я оную притчу увѣнчал толкованіем таковым:
Чем большее добро, Тѣм большим то трудом Отраженно, как рвом.
Даймон. А-а, новый архитектоні Нынѣ-то ты мні впал в пруг-ло".
Біс вимагає від автора байок прийняти каяття і не бути творцем "догматов новых". Варсава пробує сперечатися з Даймоном. "Мнѣ надлежит и на тебе ополчатся",— говорить він. У сперечанні Варсава перемагає своєю мудрістю Даймона, змушує його визнати: "О, діавол да станет одесную тебе! Толь помрачаеши мнѣ ум". Останні слова Варсави: "У нас полза со красотою, красота же с ползою нераздѣлна. Сія благодвоеобразна, и мати и діва, и дѣвствует и раждает єдину дщерь".
Діалог "Пря бѣсу со Варсавою" розкриває гостроту поставлених Сковородою питань у байках, що були ство-
рені внаслідок глибоких роздумів письменника і стали його невідступними супутниками у мандрівному житті.
Значну частину байок писав Сковорода в роки, коли спалахнула селянська війна під проводом Пугачова, який проголосив у зверненні до народу: "Жалую вас, від першого до останнього, землями, водами, рибними уловами, хлібами..."
Відгомоном народного антимонархічного та антифеодального руху позначені виразно іносказання Сковороди. В них переконливо прозвучали мотиви волелюбства, пробудження свідомості пригноблених. Наступ реакції після придушення повстання Пугачова, посилення кріпосницького гноблення, необмежене владарювання кате-ринипських сатрапів та прислужників великодержавного трону відбиті у зухвальстві Даймона і в глибокодумних сентенціях байкаря, поета, філософа.
Незгасаючий дух народного протесту сприймав мудрий мандрівник, не знаходячи заспокоєння у своїх шуканнях істини, невтомно подорожував рідними шляхами свого краю. Наче дбайливий господар віддає свою працю для добробуту родини, так він своїм словом множив духовні надбання, пробуджуючи жадобу волі та людської гідності. У сміливих іносказаннях мислителя крилась дійова сила просвітительських ідей цілої епохи.
У складний і повчальний життєпис Сковороди красномовною сторінкою увійшли творчі здобутки в жанрі байки
О TEMPORA! О MORES!1
1 О часи! о звичаї! (Лат.)
З кожною подорожжю множилось число його друзів і прихильників. Просвіщав убогих, горем битих, уярмлених своїх братів, розповідав про те, що діється поза селами і хуторами, куди вряди-годи доносились вісті з навколишнього світу. А події несподіванками стелили тривогу, ніби вирувала зграями галич, віщуючи негоду. Хто збагне те віщування, піднявшись сміливою думкою на височінь, щоб сягнути орлиним зором далеких обріїв?..
У 1774 році завершувалась війна з Туреччиною. В останніх зведеннях про бої й перемоги відзначалась участь запорожців. У повідомленні 30 червня 1774 року ставки фельдмаршала Румяицева-Задунайського про бої на території Болгарії значилося: "17 числа по полудни в четвертом часу неприятель из Силистрии подходил к нашему посту при речке Галице. Запорожцы против оного подвинули свои суда, и открылась от сих и взаимно от неприятеля канонада, которая продолжалась до двух часов. Неприятель, по-видимому узря тут отпор для себя сильный, не похотел вдаться в настоящий бой и возвратился к городу... 21 числа по полудни во втором часу неприятель производил из города Силитрии и из галер по нашим запорожским казакам, стоящим судами в Дунае, более двух часов пушечную пальбу..." ("Санкт-Петербургские ведомости", 1774, № 54).
У зведенні про бої на передових позиціях з участю запорожців згадується й ім'я Суворова — командира окремих частин російської армії. Зустрілися на передових позиціях кошовий отаман запорожців Калнишевський і прославлений хоробрістю Суворов.
Але в цей час за задумами імператриці та її спідруч-них доля Запорозької Січі була уже вирішена. А на початку червня 1775 року царські війська під командуванням генерала Текелія обложили Січ. Після двотижневої облоги її було зруйновано, а останнього кошового отамана Петра Калнишевського заслано в Соловецький монастир. Здійснено наказ Катерини "знищити кошових козаків, гніздо їх самовілля".
Чорними рядками вписані у 1775 рік дві події — смертна кара в Москві Пугачова і зруйнування Запорозької Січі. Про обидві ці події ширились перекази та сумовиті пісні. Понесли кобзарі по Україні нову пісню:
Ой летить куля з ворожого поля
Да на майдану впала;
Ой хоч пропали хлопці-злпорожці,
Не пропала їх слава.
Ой у неділю да пораненьку.
Як стало світати.
Став Текеля з москалями
Майдан обступати.
Ой збіглися запорожці,
Щоб до бою стати,
А проти їх святий отець:
"А годі, хлоп'ятаї"
Ой у неділю да й до обіда
Гкотили глпмяти;
Он годі ж вам, запорожці,
Тута панувати!
Мандруючи шляхами Слобожанщини, друзі Сковороди — гайдамацькі кобзарі — понесли ще й таку пісню:
і
Он полети, галко, ой полети, чорна, Да й на Січ риби їсти; Ой принеси, галко, ой принеси, чорна, Від кошового вісті!
Ой да уже ж галці, ой да уже ж чорній
Да на Січ не літати;
Ой да уже ж галці, ой да уже ж чорній
Вістей не слихати!
Гей ви, запорожці, гей ви, молодії,
Да де ж ваші жупани?
Ой наші жупани поносили пани,
Самі ми пропали!
Гей ви, запорожці, гей ви, молодії,
Ой де ж ваші сп..си?..
Численні народні пісні про руйнування Січі, про переселення запорожців на Кубань супроводились недоброю згадкою імені імператриці Катерини. Цей потік народної поезії не міг не тривожити мислителя. Історично фатальні події визначали гостроту його суджень. У часи великої душевної тривоги найбільше поет-народолюбець мандрував, шукав своїх друзів не для заспокоєння, а для того, щоб поділитися з ними своїми роздумами, висловити протестантські настрої, невситиму жадобу істини.
Задушевна зустріч відбулася з Михайлом Ковалін-ським, який повернувся після мандрівки за кордон. Це був незгладно вписаний в історію 1775 рік. Мав чим поділитися в цей час Сковорода. Михайло Ковалінський у свою чергу розповідав про свою мандрівку. Як любитель літератури й мистецтва, він привіз багато новин.
За час кількарічного перебування Ковалінського за кордоном з синами Кирила Розумовського він користувався нагодою слухати лекції в європейських університетах, зустрічатися з високоосвіченими людьми. Збирався на побачення з Вольтером.
