Григорій Сковорода - Пільгук Іван

Слухаючи Сковороду, освічений Ковалінський бачив спорідненість його думок з ідеями Жана-Жака Руссо та Лес-сінга, що виступали з критикою придворного класицизму. Це полонило Михайла Івановича, і він сприйняв сково-родинський "Алфавит" як твір значної ваги, в якому обгрунтовано прозвучала філософська мудрість: "Природа есть первоначальная всему причина и самодвижущаяся пружина... Природа запаляет к дѣлу и укрѣпляет в трудѣ..."

Природа людини вимагає рівноправності в суспільстві, вільних взаємин: "Лучше тебѣ попрощаться с огромными хоромами, с пространными грунтами, с велико-лѣпными названіями, нежели расстаться с душевным миром...", "А когда уже стал волк пастухом, медвѣдь монахом, а лошак совѣтником, сіѣ не штука, но бѣда". "О крючкотворная тварь! Как прехитрый змій, вьется, развиваешся в разные свертки",— натякає мислитель на прислужників-гнобителів.

У часи, коли імператриця готувала "Жаловану грамоту дворянству", подібні судження філософа звучали, як протестантський виступ гуманіста, народного захисника. З життєвих джерел сприймав Сковорода зерна істини для своїх праць, які відповідали народному стихійному матеріалізмові. Ним пройняті притчі, прислів'я й афоризми сковородинських трактатів у 70-х роках. Вони набули звучання глибокої, загостреної іронією мудрості: "Черепаха ошибку почувствовала, как начала летѣть". "Лучше быть натуральным котом, нежель с ослиною природою львом", "Как черепахѣ не бывать орлом, так ослу придворным человеком", "Жизнь наша есть путь, как рѣка текущій", "Долго сам учись, если хочешь учить других", "Кой ты мнѣ богослов, если сребролюбец", "Пустое имя без существа подобное виноградному гроздью, па стѣнѣ живописью хитро изображенному", "Тщеславие, как трава на кровлях растущая, прежде исторжения сохнущая", "Кто умерщвляет науки и художества? Несродность", "На должности мостишся, как коза на кровлю для того, чтоб чрез нея вскочить на кучу изобильного тщеславия".

Алегоричні посилання в трактаті спразляли враження художніх начерків. Такою видавалась картина/в якій слони збираються громадою перед сходом сонця і всі дивляться на схід. "Прочитайте ж слоново поздравленіе солнцу",— висновок з алегорії.

Уведена для наочності в "Алфавіт" байка про котів супроводиться прислів'ям: "Кот охотник к рыбѣ, да воды боится". Тільки той може стати вільним, хто пізнає себе, збагне свою силу, свої здібності, зрозуміє закономірності буття суспільства, в якому, па жаль, сильні, великодушні змушені поступатися перед владарями темряви.

У філософських трактатах Сковорода відтворює суперечності своєї епохи. Він користується досягненнями світової теорії пізнання, вносить свої суттєві доповнення. Матеріалістичні тенденції великих мислителів увібрав у свої трактати Сковорода, цілеспрямовано підкреслюючи піачепни Ч'хніду, як джерела знань .полини, шукання нею істини. Не відставав у цьому мислитель від французьких матеріалістів XVIII ст., знайшов спорідненість з судженнями своїх сучасників Ломоносова, Козельського. В ідейній співзвучності великих мислителів епохи антифеодального просвітительства чується переконливий голос правдолюба Сковороди.

ДУМКАМИ ЗРІДНЕНІ

Знайшов мандрівний філософ сердечне ставлення до себе у сім'ї Тевяшових — Степана Івановича та Володимира Степановича. Свій "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира" він заадресував Володимиру Степановичу, а в 1776 році здійснив мандрівку до Воронежа і зупинився на хуторі Тевяшових серед мальовничих краєвидів місцевості поблизу тихого Дону. Тут завершено перший варіант твору "Икона Алківіадская" ("Изаилс-кій Змій"), що став етапним у постановці питання про природу, матерію та її вічність і форми існування.

Під час подорожі до Воронежа Григорій Савич спостерігав багато повчального. Він зустрічався з донськими бурлаками, які згадували Пугачова, стиха співали про нього пісні й розповідали легенди про народного ватажка. Це були обвітрені, засмаглі під сонцем, фізично міцні люди. У їхніх очах читав нескоримість, гнів, зневагу до спокійного життя. Несли вони свої дужі, але похилі плечі, щоб продавати силу й молодість.

Бурлацька пісня тривожила Григорія Савича. Чув у ній, як "Волга-матушка" прощально стогне за втраченою волею, як скеля Степана Разіна на Волзі розмовля з супротивним вітром, як тихий Дон несе хвилі в південні степові простори, щоб розвіяти журботу-кручину.

Любив такі пісні й сам господар, в якого зупинився Григорій Савич у старосвітському будинку острогозьких козачих полковників. Степан Іванович Тевяшов — старий вояка, учасник походів, любитель музики. Було про що Сковороді поговорити з ним. Згадали про Якова Павловича Козельського — він теж навчався в Київській Академії. Вогонь просвітительського гуманізму, запалений у ній, не згасав. Ним освітив Козельський і свої, видані в 1768 році, "Философические предложения". Григорій Савич у цьому трактаті знаходив історично переконливі та співзвучні йому міркування, зокрема критику схоластичної богословської філософії. Такі "философы рассуждают о свойствах и делах божьих, а мне думается, что это они предпринимают излишнее и не сходное с силами их разума дело".

Наче власні думки вичитував у трактаті Козельського: "Пространство, рассуждаемое отдельно от тел, есть прямое ничто,— рассуждаемое в телах, есть протяжение...

Время называется продолжение в последованин одних вешен за другими".

Знаходив Григорій Савич у праці Козельського по-братимський перегук філософії просвітителів, колискою якої для обох була Київська Академія. Теорія Козельського "природного права" та "вічного миру" між народами мала багато спорідненого з гуманістичними ідеями Сковороди. Він почував себе не самотнім, коли в домі Тевяшових писав трактат "Икона Алківіадская".

Якщо Ковельський висловлювався про правдолюбство народу та необхідність введення для нього відповідних розумних законів, то Сковорода заговорив про змістовність трудового життя людини та її шукань у різних сферах діяльності. Він підносить ім'я античного філософя-матеріаліста Енікура, посилається на Горацієві визначення щастя людини, нагадує радість Піфагора, який знайшов істину, "раскусив емблемат треугольника". Сутність життя визначає мислитель матеріальними чинниками: "Житіє — значит: родиться, кормиться, расти и умаляться, а жизнь есть плодоприношение, прозябшее от зерна истины, царство вашіе в сердцѣ их".

Звідси Сковорода ставить вимоги реальних, розумних законів, що відповідали б природі людини: "Все преграждаемое законом блаженные натуры есть тѣм не полезное, чем не возможное, а чем полезное, тѣм возможное". Але законодавці нехтують зернами народної етики, пишучи черстві закони. Бувають "нелѣпыя мысли" і у "возмужавших и высоких фамилій людях". З відтінком іронії Сковорода говорить про злободенну сучасність: "Скороде конец міру... бог знает, может быть, в слѣдующій 1777 год спадут на землю звѣзды... Что? РазвѢ нельзя, чтоб Лот был пян от нововыдавленного вина?.." Полемічно ущемливо Сковорода дає відповідь: "Пускай оно у нас не хмѣлыюе, но от бога вся возможна..."

Думки Сковороди, висловлені в "Иконе Алківіад-ской", своїми багатозначними критичними натяками на

сучасність зріднені з твердженнями Козельського про суспільні порядки, про людські чесноти і законодавство.

Не випадково Сковорода нагадує біблійну легенду про змія, якому поклоняються мандрівники в пустині. Це символ не законності, а обману. На скрижалях, ніби писаних самим богом, Мойсей передав закони своєму народові. Але "не диво, что Мойсея звут обманщиком". Така сміливість думки Сковороди визначала не тільки його критичне сприймання біблійних законів, а й була спрямована проти сучасного законодавства, яким утверджувались права дворян та надавалась чиновникам необмеженість у свавільному ставленні до народної маси

Не раз монархічні законодавці посилались на "заповіді божі", принесені з божественної гори для народу. Тому розкриття містичного дурману цієї легенди набувало гострого протестантського значення в умовах запровадження багатьох катеринпнських законів.

Розвінчування божественної мудрості Мойсея межує у Сковороди з злободенним сарказмом: "Мойсей между протчіими фигурами занял у египетских священников и ікону змія, образующаго божію премудрость. А когда одна фигура, то и вся библія есть змій".

Говорячи про лжу біблійних положень, які сприймали законодавці для правового утвердження абсолютизму й класового терору, Сковорода націлював вістря своїх іносказань на злободенні явища. Тому його твердження набували памфлетичної гостроти: "Біблія есть ложь, и буйство божіе не в том, чтоб лжи нас научала, но только во лжѣ напечатлѣла слѣды и стези, ползущій ум возводящая..."

Під оболонкою іносказань, символів, афоризмів криється глибока істина в оцінці сваволі законодавців. Сковорода не називав імена цілого синедріону осіб, що підпирали трон абсолютизму. Не згадує він імператорські укази та маніфести, що їх щедро оголошувала Катерина. Мислитель-гуманіст бачив, як і зріднений думками з ним земляк і сучасник Козельський, що введення неправих законів лягало на плечі народу, остаточно ліквідува лись залишки автономізму на Україні, козацького само врядуванпя.

Голосом наболілої душі звучать багатозначні висновки в трактаті "Икона Алківіадская": "Благородный и забавный есть обман и подлог, гдѣ находим под лжею истину, мудрость под буйством... И не дивно, что для сих лисов из высоких божіих гор рождается не лев или орел, но мыши, ежи, совы, вдоды, нетопыри, шершни, жабы, песія мухи, ехидны, василиски, обезьяны и вредящія со-ломоновським виноградом ЛИСИНЫ".

Народний мислитсль-поет не оспівував законодавчої мудрості імператриці, не мирився з глашатаями абсолютизму. Великий потік народної творчості, в якій відбито протестантські, бунтарські настрої, живив думки мандрівного філософа. Сміливими роздумами він ідейно побратався з своїм земляком мислителем Козельським, хоч доля повела їх різними життєвими шляхами.

Після написання трактату "Икона Алківіадская" Григорій Савич мандрував до Густинського монастиря.