Григорій Сковорода - Пільгук Іван
"О несмысленные! Коль мы косны и тупы в разумѣніи пророческих песней!"
Символічного значения надає мислитель образові сонця, що має озарити світ: "Да станет солнце на западѣ! Да воззрит сердце твое на новый свѣт, воззванный из тьмы и мрака..." Заперечуючи царство пітьми й облуди, гуманіст висловлює утопійні мрії про нову людину і нове суспільство: "В горней республикѣ все новое: новые люди, нова тварь, новое твореніе — не так, как у нас под солнцем, все ветошь ветошей и суета суетствій".
"Жена Лотова" — трактат великого викривального пафосу, що може стояти в ряді найзначніших тогочасних памфлетів, зокрема творів Радіщева. Під оболонкою суджень про біблійні епізоди письменник пристрасно, гнівно заговорив про свою сучасність. Це той сатиричний прийом, що ним широко будуть користуватись поети-декаб-ристи і великий Шевченко. По сатиричній гостроті це один з найзначніших творів у літературі 80-х років XVIII ст. З ним пов'язані інші сатиричні виступи
Сковороди. Часом він, вдаючись до бурлескної травестії, викриває вельмож, великосвітське панство. Такою є "Fabula de Tantalo" ("Міф про Тантала") за античним сюжетом про покарання Зевесового сина Тантала.
А что ж то нѣт при небесном сто.тЬ? Тут вина разни, тут нектар солодкій, Услаждающій божественны глоткы. Тут амвросія. вишних богов снѣды. Против ней — пустош панскіи об-Кды. Вездѣ багріют розы пред глазами. Чудній везді курят фиміамы. Кричат по залт. музы сладкогласны. Все сам подносит Ганімед прекрасній; Бахусов пѣстун сям пляшет пресмѣшно, Всякій род шутов шутят нреутѣшно.
Перелипьовка спрямована на розкриття придворних бенкетів, звичаїв вельмож, оточених різними прислужниками і блазнями. Ллє всі ці розкоші, п'яна розбещеність є умовними і тимчасовими. Сам Тантал "трясевипею будто пораженній", бо над його головою "висит камень прео-громній", не даючи покою, "на власѣ висит, вот-вот в прах сокрушит".
З своїм палким викривальним словом Сковорода став у ряди сатириків-просвітителів другої половини ХѴТІІ ст., ідучи своїм оригінальним шляхом народного трибуна, невтомного мандрівника. Він ширив вільне слово, носив у собі тяжку скорботу за уярмлений народ, який з кожним днем потрапляв у все тяжчу кріпацьку залежність. Тисячами ланцюгів поет-мислитель поєднував свою долю з долею закутого, але нескореного у своїх прагненнях народу.
ВОЛЬНІСТЬ ПРОТИ РАБСТВА
В листі до Михайла Ковалінського Сковорода наводить латинською мовою рядки вірша, що нагадали йому "Жільбласови блукання". Не випадковим є цей натяк на
роман французького сатирика Лесажа, який у романі "Історія Жіль Бласа із Сантільяни" піддав гострому висміюванню урядову знать. У цьому французькому дзеркалі пізнавали просвітителі й звичаї придворних кіл, що купчилися навколо російського престолу.
Утвердження суворого абсолютизму, придушення народних рухів, посилення самодержавного деспотизму викликали протест великого гуманіста, який виливався в його викривальних творах. %
Цінність трактатів Сковороди полягає не тільки у філософському їх змісті, айв злободенній громадській тенденційності. Мислитель поєднував філософські роздуми з проблемами громадсько-політичного життя, виступав глашатаєм вольності, ідучи в передових лавах просвітителів XVIII ст.
Час написання етапних філософських трактатів збігається з політичними подіями, до яких критично ставився Сковорода. Указом імператриці Катерини від 3 травня 1783 року було юридично утверджено кріпосне право на Україні, яке фактично запроваджувалось і раніше. Тепер узаконювалось повне свавілля в кріпосницьких маєтках, які щедро роздавала імператриця своїм прихильникам. На словах вона, хизуючись перед європейськими діячами, висловлювалась проти рабства, навіть забороняла вживати таке слово, а фактично запроваджувала його в найжорстокіших формах; говорила про поширення гуманістичних творів, а на ділі заборонила видання сатиричних журналів Новикова, переслідування якого дійшло аж до ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці.
Сміливі й дужі духом подавали голос протесту. 1783 рік увійшов у історію не тільки ганебним указом імператриці, а й одою Радіщева "Вольность", в якій прозвучали сміливі слова:
вы счастливые народы. Где случай вольность даровал.
Ідея вольності, заперечення законів рабства пролунала і з України. Подав голос просвітитель Василь Капніст в "Оде на рабство":
Там тверды зиждет власть ограды И вольность узами теснит.
У цьому ж році висловив протестантські судження Сковорода в алегоричпо-філософському трактаті "Брань архистратига Михаила со сатаною". Надсилаючи його Михайлові Ковалінському, він повідомляв: "Я сію книжечку начал в Бурлуках, кончил в Бабаях. Не орю убо, ни сѣю, ни куплю дѣю, ни воинствую, отвергаю же всякую житейскую печаль... Речеш и, почто убо не всѣ в сей земелькѣ наслаждаются, но алчут, ропщут и кленут ее?"
Автор протиставляє два світи: світ наживи, марно-словства, егоїзму і світ добра, істини, оновлення людини. Своїм пафосом твір нагадує полум'яне послання. В ньому наявні значні художні елементи. Відбувається "брань" — гостра суперечка — "Михайла со сатаною", в якій розкриваються різні погляди па життя. У твір включено пісні та вірші, художньо значимі описи й пейзажі. Постає тут і образ самого автора "старца Даніила Варсавы". Цим псевдонімом підписав Сковорода і лист, заадресований разом з твором на ім'я Ковалінського.
"Брань архистратига..." не стільки філософський трактат, як літературний твір, сповнений дійствами на зразок тогочасних шкільних драм. Тут постають розгорнуті в алегоричному плані образи: Бесѣда ангелекая, Львина ограда, Путь спасительный, Путь мира, Богач, Клевета, Кознь, Адское царство, Плачущая неплоды.
Письменник вдається до жанрового прийому видіння, що дозволяє вносити алегоричну фантастику. На закінчення Сковорода пояснює мету свого твору-видіння: "Сіє видѣніе аз, старец Даніил Варсава, воистину видѣх. Написах же во просвѣщеніе иевѣждам..."
Бродить по світу старець Варсава, уявляючи видіння, в яких розгортається боротьба двох протилежних на чал — добра и правди — з пітьмою, злом, клеветою, лц цемірством. "Он шествует со жезлом... Воспевая, обращает очи то надесно, то налево, то на весь горизонт; почивает то па холмѣ, то при источнике, то на травѣ зеленій; вкушает пищу безпритворную... Мы же его познали. Сей есть друг наш — Данінл Варсава".
Викривальною силою твір Сковороди має багато спільного з сатиричними посланнями Івана Вишенського: "Сій суть лицемѣры, мартышки истинныя святости: они долго молятся в костелах, непрестанно во псалтырь барабанят, строят кирки и снабдѣвают, бродят поклонниками по Іерусалимам,— по лицу святы, но сердцу всіх беззаконнее. Сребролюбивы, честолюбивы, сластолюбцы, ласкатели, сводники, немилосерды, непримирителыш, раду-щіися злом сосѣдским, полагающіи в прибылях благочес-тіе, цѣлующіи всяк день заповіли господний и за алтын оныя продающіи. Домашній звѣри и внутреніи змін лю-тійшіи тигров, крокодилов и василисков. Сіи нетопыры между десным и шуіим суть ни мужескаго, ни женского рода".
Ці "лицемѣры, молящеся", співають пісню:
Два раза постим п неділю, В пост не уживаєм хмелю. Странствуем по святым градам, Молимся и дома и там. Хоть псалтыри не внимаем, Но наизуст ее знаем...
Схвильованість розповіді, полемічний її тон, саркастичність свідчать, що автор говорив про сучасні події, користуючись прийомами сатиричної алегорії. "И лжешь, и темнорѣчиш. Открой, а ще можеши, откровеинѣе сердца твоего бездну",— звертається полеміат до сатани, висловлює гострі судження: "О, украшенная гробницо царская, полна мертвых костей и праха..."
Слухаючи слова поборника з сатаною "горніи же военачалники, сидящие на благокруглом лукѣ облаков, отдалися в размышленія, призирая на круг земный и унывая, аки разоряемый Содом или Вавилон пред собою видяще".
Заключним є розділ "Обновленіе мыра", в якому пафос правдолюбства передається пророчими словами: "Правда твоя во свѣтѣ твоем. Свѣт же во правдѣ твоей. Истина твоя в солнцѣ живет, солнце же стоит на истинѣ твоей".
Саркастично Сковорода розвінчує тих, хто носить "блядолѣпные лавры", натякаючи на вінценосців своєї сучасності. Багатозначно звучить заключна картина цього полемічного твору. В ній чути захисника вольності проти рабства: "Восстали, славо наша! Восстани рано!.. Возбудися, яко Сампсон. Сотвори величіе неплодящей твоей, коснися горам твоим — и воздымятся, блесни мол-нію и разжени супостаты, да во свѣтѣ твоем узрим новый свѣт. И обновиши лице земли".
Творча еволюція поета-мислителя пов'язана з наростанням народного протесту проти запроваджуваного рабства. Поступове утвердження його матеріалістичних філософських поглядів рівнобіжно відбувалося з визріванням ідеї вольності.
У роки жорстокої реакції Сковорода виступає проповідником правди, громадянської мужності й гідності. Він підносить імена історичних осіб, що були носіями волі й мужності, прославляє Богдана Хмельницького у вірші "Ge libertate" ("Про свободу"):
Что то за волность? Добро в ней какое? Ины говорят, булто золотое. Ах, не златое, если сравнить злато, Против волности еще оно блато.
Поет звеличує подвиги носія вольності Хмельницького, пам'ять якого в історії увінчана легендами й піснями:
Будь славен вовѣк, о муже избрание, Волности отче, герою Богдане!
Народну скорботу й тривогу, викликану злободенними подіями, Сковорода висловлював у різноманітній за жанрами творчості. У 80-і роки він постійно мандрував, залишаючи по собі всюди, де бував, найкращі згадки. Мандрівник-гуманіст виступав порадником, захисником народу, глашатаєм волелюбних думок.
Проголошення імператрицею "Жалованої грамоти дворянству" (1785), урівняння української старшини в правах з російським дворянством, звеличання Григорія Потьомкіна званням "князя Таврійського", установлення грамоти містам — все це викликало іронічні усмішки народного мислителя. Його критичні погляди відбиті у вірші "Всякому городу нрав и права", в якому зашіямиву-ються носії утисків, гонитви за чинами, прибутками, багатствами.
