Григорій Сковорода - Пільгук Іван

Тут ширяв думками, щоб збагнути таємниці природи та людської душі.

Тим-то й філософія Сковороди неповторна, оригінальна, всеобіймаюча. Він утверджував красу людського буття, відчував щедроти землі в кожній билині, у дзюрчанні джерельних струмочків, у голосному віщуванні зозулі та щебеті пташиного царства. В кожній мандрівці "пізнавав себе" і свій народ, прагнучи повніше збагнути його національний характер, як вияв духовного життя, звичаїв, породжених у вікових прямуваннях, у боротьбі за вільну працю на землі, за право материнською мовою проголосити: "Я —людина".

Філософія народолюбства криє в собі соціальні й національні ідеали, що зріють і розвиваються в історичному народному бутті. Сковорода став філософом не стільки в процесі книжної умоглядності, як у життєвому осмислюванні реальних явищ. Він був мандрівником — не любителем екзотичних барв, а шукачем гармонії почуттів і мислі. Тому так міцно в його особистості поєднався поет і філософ.

Там, де бував дивний мандрівник, складалися про нього перекази та легенди, що криють у собі перлини кришталевої правди. Справді, його "сліди не змиті вічності дощами", бо легендами про великих людей народ вінчає улюбленців своїх. Багато легендарного в переказах про життєві пригоди Сковороди. Важко в них відмежувати домисли від зерна достовірності. Та чи й є в цьому необхідність? Правда криється не тільки в документально зафіксованих даних, а й у народному сприйманні подій та поведінки героїв. Легенди з дійсністю поєднав і Сковорода...

Ось він простує шляхом до Валок, де очеретами поросла М