Григорій Сковорода - Пільгук Іван

Д. И Бягялеем". Юбилейное издание. 1794—1894. Харьков). Це перше найповніше наукове видання спадщини поета-мислителя. Багато поклав праці видатний історик, відшукуючи рукописи та списки творів Сковороди. Найціннішими з них були ті, що їх онука Михайла Ковалінського передала в Румянцевський музей у Москві. Не зрадив дружби учень мислителя, заповівши своїм нащадкам берегти до слушного часу писання Сковороди.

Багаліївське видання його творів лягло в основу наступних видань літературно-філософської та епістолярної спадщини письменника. У 1912 році видав твори Сковороди з нотатками та примітками відомий соратник В. І. Леніна, активний співробітник "Звезды" та "Правды" Володимир Бонч-Бруєвич. У своїх спогадах, опублікованих пізніше ("Радянське літературознавство", 1957, № 3), він наводить судження В. І. Леніна, висловлені у зв'язку з вшануванням пам'яті Сковороди: "Коли прийде час ставити пам'ятник Сковороді, то ви (Бонч-Бруєвич) повинні виступити і з'ясувати народові, хто був Сковорода, яке значення він має для життя російського і українського народів".

У перший рік перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, ЗО липня 1918 року, була підписана В. І. Леніним постанова Ради Народних Комісарів "Про спорудження пам'ятників великим діячам соціалізму, революції та ін.", в якій ім'я Сковороди стоїть поряд з іменами Спартака, Спінози, Фур'є, Ломоносова, Новикова, Радіщева, Пушкіна, Чернишевського, Шевченка та ін.

Найповніше, науково коментоване видання творів Сковороди у двох томах здійснено у 1961 р. Упорядник його І. А. Табачников виконав велику дослідницьку роботу, вивчаючи рукописну спадщину за архівними джерелами. Цьому досліднику належить авторство ряду наукових праць про Сковороду.

Радянські учені розгорнули велику роботу по вивченню спадщини поета-мислителя, висвітлюючи по-науковому з марксистських позицій його місце в історії літератури та розвитку філософії. Значний вклад у це внесли П. Попов, П. Тичина.

Багато років своєї дослідницької роботи присвятила вивченню спадщини Сковороди та історичних умов його діяльності А. Ніженець. її книга "На землі двох світів" (1970) є однією з найкращих праць на сковородинську тему, що з'явилися за останній час. У розділах "Сковорода і Епікур", "Сковорода і Спіноза" з'ясовує дослідниця зв'язок філософії поета-мислителя з прогресивними вченнями найзначніших діячів у світовій культурі. Багато нового внесено в книгу про педагогічну діяльність Сковороди, зокрема висвітлено його працю в Харківському колегіумі.

Справедливо оцінюючи значення Сковороди і в житті українського народу, і в розвиткові філософії, педагогіки, радянські дослідники ставлять його поруч великих просвітителів-гуманістів у світовій історії.

Заслуговують уваги окремі наукові та популярні праці М. Возняка, Д. Багалія, Л. Махновця, В. Яременка, В. Крекотня, Ф. Шолома та Ін. Про настрої і широкі творчі задуми створити поему "Сковорода" розповідав П. Тичина ще в ранньому вірші "На могилі Шевченка".

Ця тема протягом десятиліть творчого життя поета не залишалась поза його увагою. Можна вважати її най-трудоемкішою у задумах Тичини. Тепер здійснюється посмертне видання цієї поеми, що має художнє і наукове значення. У різні часи були надруковані варіанти, уривки поеми Тичини. У збірку Павла Тичини "Вибрані твори в трьох томах" (1957) увійшли такі твори, які є наслідком реалізації багаторічного творчого задуму: "Пісня" (із поеми "Сковорода"), "Переспів пісень Сковороди", "Давид Гурамішвілі читає Григорію Сковороді "Витязя в тигровій шкурі", "Сковорода і Біснуватий". П. Г. Тичина художньо осмислив і матеріалістичні погляди філософа, розповів про його любов до рідного краю, про народні джерела натхнення...

Ще 1925 року Максим Рильський у вірші "Китаїв" провіщав:

...з палицею пілігрима У нові села й городи Прямує тінь неутомима Григорія Сковороди.

У роки Великої Вітчизняної війни, підносячи ідею нездоланності й безсмертя народу, письменники нагадували традиції кращих його синів. Саме в цей час П. Тичина писав: "І сама постать Сковороди — настільки вона глибоко увійшла у свідомість народу українського та митців його, що її беруть уже за центральну, за дійову особу в свої твори наші письменники та художники, беруть як друга пригноблених, як полум'яного патріота, як гуманіста. Зараз німецькі фашисти, пазурами впившись в Україну, нищать там на ній все те, що може перешкодити їм, їхньому на нашій землі пануванню... І так хочеться сказати їм словами Сковороди: "Ви обростаєте грунтами, а вдруг может то пропасть?" І ясно, що пропаде" .

1 Павло Тичина. Вибрані твори в трьох томах, т. III. К-, Держлітвидав України, 1957, стор. 216—217.

Багатогранна діяльність Сковороди, ного самобутній характер, мандрівне життя дають багатий матеріал для творчості сучасних письменників. Цій темі присвятили свої прозові твори В. Чередниченко, В. Шевчук, П. Ля-шенко та ін. Радянські поети написали чудові вірші, в яких прославляють великого мислителя, правдолюбця, глашатая вольності. У вірші П. Дорошка постає образ "мудреця, замріяного філософа", який "до дальніх правнуків іде". Розповідає про великого мандрівника Д. Пав-личко у вірші "Сковорода":

І, взявши палиию іч тину. Вій темними байраками пішов Кріпацьким дітям викладать латину. Бентежити думками рабську кров.

Заглиблюється у духовний світ мислителя І. Драч, опоетизовуючи його велику, всеосяжну діяльність. А в "Індустріальнім сонеті" М. Вінграновський звертається:

Чи чуєш. Дніпре, ріко-хліборобе!

Ще перший розум наш — Сковорода Григорій —

До тебе йшов у думнім щасті-горі...

Поетична уява Б. Олійника малює історичний шлях у вірші "Дорога":

Дороги йшли, врізалися з розгону У племена, Помпеї, города... Сивіли і відходили Платони, І формули слідів читав Сковорода.

Сказав своє вагоме поетичне слово про Сковороду і Андрій Малишко.

У багатьох творах радянські письменники пов'язують діяльність великого мислителя з нашою сучасністю. Про нього, як творця духовних цінностей, кожна епоха залишила свої судження. У них наявні історією визначені закономірності й суперечності. Найвагоміше ж слово сказала про велику спадщину наша епоха.

Спадщина поета-філософа увійшла у велику духовну культуру народу. Його образ відтворено в мистецтві живопису (С. Васильківський, І. Тжакевич, К. Тро-хименко, В. Касіян, Т. Яблонська), в скульптурі (І. Кавалерідзе, В. Зноба), у музиці (Б. Лятошинський). Одну із станцій київського метро прикрашає погруддя поета-філософа. Село Іванівка, з яким пов'язана біографія Сковороди, було перейменовано на Сковородинівку (Золочівський район на Харківщині).

Радянські вчені визначили місце Сковороди в розвиткові суспільного руху та передової думки:

"Вчення Сковороди про людину і про її щастя, його боротьба за народні інтереси були своєрідним відбиттям найгострішого питання суспільного життя того часу— питання про долю покріпаченого селянства.

Хоч Сковорода І не вийшов за межі просвітительства і не позбувся остаточно рис ідеалізму, проте його світогляд еволюціонував до матеріалізму і до більш гострої постановки соціальних проблем. Своєю діяльністю Сковорода брав участь в антикріпосницькій боротьбі XVIII ст. Він був одним з тих, хто відіграв визначну роль у виробленні антикріпосницької просвітительської ідеології в нашій країні, його творчість була важливим джерелом, яке живило дальший розвиток передової української культури, літератури, публіцистики і філософії, а пісні Сковороди знайшли своє відбиття у творчості кобзарів і лірників того часу" !.

Неоціненна роль Сковороди в розвиткові естетичної думки. Його спадщина повідає про те, що в тяжкі часи історичних роздоріж український народ носив у собі невгасиму жадобу волелюбства, яка виливалася в поезії та роздумах великих мислителів.

Д. Острянин, П. Попов, І. Табачников. Видатний український філософ І письменник.— Григорій Сковорода. Твори в двох томах, т. І. К., Вид во АН УРСР, 1961, стор. XL.

Творчості, пов'язаній міцно з епохою, в яку жив і діяв письменник, відкриває двері вічність. Багато змін відбулося на тій землі, шляхами якої ходив невтомний глашатай істини. Сталися події, що утвердили нове життя народу. Нащадки вшановують пам'ять поета-мислителя, який крізь похмурі обрії свого часу прозирав у світле майбуття, провіщаючи словом перемогу великої правди.

1968—1971