Григорій Сковорода - Пільгук Іван
Мовою іносказань орудує мислитель і поет, вдаючись до жанру байки. Як і в кожного відомого в історії культурного розвитку народу, сковородинська байка стає національним надбанням. Вона увібрала в себе ознаки ліричної, епічної й драматичної творчості. В ній порушені злободенні питання про зміст життя людини, її моральні основи, про зіткнення різних характерів, що віддзеркалюють суспільні явища.
Ще в часи викладання піїтики Григорій Савич написав "Басню Есопову" з такою преамбулою: "Преображена на новый вид малороссійськими фарбами для учеников поетики 1760-го года в ХарьковѢ. Вина сея басни та, что многіи от учеников, нимало к сему не рожленны, обучали-ся". Зміст її виразний, критично цілеспрямований. Козеня, відбившись від отари, наражається на смертельну небезпеку— зустрічається з Вовком, який не відмовився виконати передсмертне прохання потерпілого — заграти на флейті. Під звуки вовчої музики танцює Козеня, доки не збіглися з села собаки й розшматували хижака. Потрапивши в скрутне становище, Вовк усвідомлює свою необачність:
"На что (сам себѣ) стал ты капслмейстром. Проклятый, з роду родившись кохмейстром? Не лучше ль козы справлять до росолу, Неж заводити музыканску школу? А! а! достойно!.."
Мораль байки — в заключних рядках, озаглавлених словом "Приказка". Головна її суть в афоризмі: "Аще не рожден — не суйся в науку".
Цю тему Сковорода художньо інтерпретує в багатьох інших іносказаннях та поширює у філософському трактаті "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира".
У листі 1774 року до приятеля Опанаса Пайкова Григорій Савич повідомляв: "В седмом десяткѣ нынѣш-няго вѣка, отстав от учительской должности и уединяясь в лежащих около Харькова лесах, полях, садах, селах, деревнях и пчелниках, обучал я себе добродѣтели и поучался в біблій; притом, благопристойными игрушками забавляясь, написал полтора десятка басень... А сего года в селѣ Бабаях умножил оные до половины".
Надаючи великого значення літературним іносказанням. Сковорода звертався до свого друга: "Не презирай баспословія! Басня и притча есть то же. Не по кошельку суди сокровище, праведен суд суди. Басня тогда бывает
скверная и бабія, когда в подлой и смѣшной своей шелухѣ не заключает зерно истины, похожа на орѣх свищ... И не дивно, что Сократ, когда ему внутренний ангел— предводитель во всѣх его дѣлах — велѣл писать стихи, тогда избрал Езоповы басни".
Естетичні основи жанру байки Сковорода сприйняв з античної літератури. Але на цьому він не зупинився. Зміст його іносказань злободенний, по-філософському осмислений. Це своєрідні фабульні казання з розгорнутими висновками, яким дано назву "Сила".
Осмислюючи поетику байки, Сковорода дбав за фабульну виразність і гостроту висновків, за наповнення її народною мудрістю. "Глупую важность,— писав він,— встрѣчают по виду, выпровожают по смѣху, а разумную шутку важный печатлѣет конец. НѢт смѣшнее, как умный вид с пустым потрохом, и нѣт веселѣе, как смѣшное лицо с утаенною дѣлностью. Вспомните пословицу: красна хата не углами, а пирогами".
Багатий зміст, дотепний гумор народної творчості наснажує байкаря. Він стає біля джерел народної сатири. "Я и сам,— пише він,— не люблю превратной маски тѣх людей и дѣл, о коих можно сказать малороссійскую пословицу: "Стучит, шумит, гремит... А что там? Кобылья мертва голова бѣжит".
Вносячи нові поняття прекрасного в піїтику, Сковорода не залишав осторонь жанру байки, збагачував її иай-передовішими досягненнями естетичної думки. "Не мои сій мысли,— заявляв він,— и не я оные вымыслил: истина есть безначальна... Одни только мысли наши всегда с нами, одна только истина вѣчна, а мы в ней, как яблонь в своем зернѣ, скрываемся".
Ідучи від античних зразків байки Езопа і Федра та різионаціональних розгалужень індійської "Панчатант-ри", Сковорода у своїй творчості найтісніше поєднав українську байку з народним тваринним епосом, наповнив її життєвими темами. Властиві для громадської лірики Сковороди мотиви набули епічно-художнього вираження в його байках та притчах.
У розвиткові байки завжди позначались демократичні викривальні тенденції, що становили ідейну основу епічної розповіді. Як сучасник російських байкарів Треді-аковського, Сумарокова, Хемніиера та викривальних памфлетів журналів Новикова ("Трутень", "Пустомеля", "Живописец"), Сковорода поєднав свою майстерність іносказання з розвитком гумору і сатири в літературі, ставши зачинателем української байки, хоч і мав у цьому жанрі своїх попередників.
У процесі формування української байки відбувалося злиття фольклорних елементів з літературою. Свідченням цього є байки, вмішені в риториках та поетиках XVII— XVIII століть (Митрофаиа Довгалевського, Іларіона Ярошевицькою, Всніаміна Багацького, Феофана Проко-повича, Георгія Конпського та ін.). Знайшли своє місце елементи байкарських іносказань у проповідях Іоаникія Галятовського, Аитонія Радивиловського. Складовою частиною здавна входила байка до риторичних жанрів. Запозичаючи переважно античні сюжети байок, автори цих творів вносили до них для красномовства народний колорит. Так у відомому "Апокрисисі" Христофа Філале-та (XVI ст.) наводиться езопівський сюжет про Вовка і Лисицю. Посиланням на алегоричні образи Вовків та Овець загострив автор "Перестороги" антиуніатський памфлет (XVII ст.).
Ці традиції використав і Сковорода. Засобом іносказань він полемічно загострює свої філософські трактати. А в байці моралізаторська частина переростає часом у цілу проповідь. Літературно завершені його байки увійшли в збірку під назвою "Басни Харьковскія". Тридцять байок у ній є значним надбанням художньої літератури. Форма сковородинської байки оригінальна і самобутня. Байкар то розгортає драматизовані конфлікти, то вдається до прийомів народного епосу, то надає слово іносказальним персонажам, показуючи змагання між ними. Часто пя розмова набуває вигляду суперечок, зіткнення протилежних поглядів. Гострі зіткнення у фабулі байки пов'язані з розгорнутими висновками, яким автор дає назву "Сила".
Байкарська творчість Сковороди розвивалась в ідейному руслі викривальної літератури просвітителів ХѴІІТ ст., в якій письменники підносили дух громадянської гідності, чесності, засуджували чинопочитания, зловживання владою і силою, вельможне самодурство, паразитизм. Посиланнями на біблійні та античні джерела він вводить українську байку в широке коло літературних фактів. Пов'язуючи байку з класичною філософією, з естетичними вимогами своє! доби, Сковорода закликав до розумного життя, до вільнодумства. В умовах посиленого абсолютизму та класового гноблення його байки мали опозиційний сенс, відігравали виховну роль у суспільстві.
Великий життєвий досвід поет переносив у гостре слово. Його байка увібрала в себе характерні риси звичаїв, психічного складу народу, його турбот, уболівань і надій. У цьомѵ жанрі зустрілися поет і філософ, педагог і спостережливий натураліст, історик і побутописець. Немарно він проніс десятки років свого життя мандрівними шляхами та роздоріжжями, навчившись розпізнавати і високі поривання людини, і обивательську обмеженість, короткозорість, егоїзм.
"Разумный человѣк знает, что охуждать, а безумный болтает без разбору". Щоб утвердити життєвість цієї істини, байкар імпровізує розмову двох Собак. Одна кидається на проїжджого, а друга утримується від такої безрозсудної поведінки ("Собаки").
"Сердце и нравы челов-Кческіи, кто он таков, свидетельствовать должны, а не внѣшніи качества. Древо от плодов познавается". Щоб надати силу цьому афоризму, банкир створює картину озера з жабами. Ворона намагається квакати, змагаючись з пожильцями озера. Вона вважає й щебетання Чижа теж жаб'ячою розвагою.
"Многіи без природы изрядны и дѣла зачинают, но худо кончат". Байкар надає слово Жайворонкам для підтвердження таких висновків. Молодий Жайворонок, побачивши, як з гуркотом черепаха упала з гори на камінь, висловив здогад, що то сів орел — "птица всѣх страши-Ье и силнѣе". Але на це старий Жайворонок відповів:
"І Іс то орел, что высоко лѣтаст. Но то, что лѣгко сѣдает".
Скромність є ознакою духовного благородства. Розмова Чижа і Щиглика завершується в одноіменній байці приповідкою:
Лучше мнѣ сухар з водою, Нежели сахар з бідою.
Великий гуманіст поєднав етичні принципи з вимогами естетичними. У його байках постають найрізноманітніші образи як втілення цих принципів. Розмова Крота і Лін-кса ("Крот и Липке") супроводжується розгорнутими висновками, в яких поставлено філософські проблеми про закономірності та суперечності суспільного і особистого життя. Провідна думка всіх цих суджень визначається афористичним твердженням: "Если в богатствѣ есть, чего в пищетѣ нѣт, справся — и сыщеш в нищетѣ, чего в бо-гатствѣ нѣт". Цю істину байкар підносить на основі багатьох спостережень філософсько-етичного значення: "ВѢк и вѣк, страна и страна, народ и народ, город и село, юность и старость, болѣзнь и здоровя, смерть и жизнь, ночь и день, зима и лѣто — каждая стать, пол, и возраст, и всякая тварь имѣет собственный свои выгоды. Но слѣпая глупость и глупое невѣріе сего не разумѣет..."
Народну мудрість, власні спостереження Сковорода в байках підтверджує посиланнями па великих мислителів— Платона, Сократа, Езопа, Арістотеля, Епікура, Ці-церона, "етарика Катона". Цілий філософський трактат додає він до фабульної частини байки "Пчела и Шершень". Тут Сковорода виявляє свою ерудицію мислителя: "И нѣт радостнѣе, как жить по натурѣ. Сладок здѣсь труд тѣлесный, терпенье тѣла и самая смерть его тогда, когда душа, владычица его, сродным услаждается дѣлом. Или так жить, или должно умерѣть. Старик Катон чем мудр и щаслив? Не изобиліем, ни чином,— тѣм, что послѣдует натурѣ, как видно в Ціцероновой книжечкѣ "О старости"... О сем-то естествѣ сказал древній Епікур сліду ющее: "Благодареніе блаженной натурѣ за то, что нужное здѣлала не трудным, а трудное ненужным".
Такими посиланнями, зокрема на античного філософа-матеріаліста Епікура, байка "Пчела и Шершень" ставиться в ряд творів, що набули світового визнання.
