Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський
Бо туркам всім
Висіть на їм
Прийдеться довгенько.
6 декабря 1853года,
Харьков
«Що там у хріна...»
Що там у хріна,
Пані, сокочеш:
Яких там віршів
Від мене хочеш? 64
Співав тобі я
Андронка славу,
Співав козацьку
Нахимка справу;
Співав, як турчин
З ним зчепився.
Що й сам не рад був,
Не одхрестився;
Співав я сором
Й ганьбу султанську,
Стоптану силу
Його поганську;
Так, отже, тобі
Сього ще мало!..
Хіба ж Меджіду
Ще гірше стало?
«Ой, стало гірше
Від того часу,
Як турчин з ляхом
Удрав до лясу; 65
Як Бебут 66 дався
Взнаки невірі,
Взяв стан й гармат
Двадцять чотири».
Оце до шмиги,
Любая пані!
Так се Бебут їх
Вихльостав в бані?
Нехай же дурні
Здорові зносять
Та й ще в Бебута
Парку́ попросять!
Поки ж той турчин
З невдячним ляхом
Чухрають лісом -
Небитим шляхом,-
Я із гармат їх
Запалю люльку
І заспіваю
Таку їм думку:
Як до тебе, Меджіде,
Оця звісточка прийде,
Що наш бравий князь Бебут
Дав Абді-паші капут,
То не дмись вже, мов той сич,
А в сірка очей позич
Та прийди і повинися,
Низько в ноги поклонися,
В церкві богу помолись,
Та не дуже-то й скупись
І на сповідь кинь гривняку,
Щоб Бебут не втер ще маку;
Побожись та й дай заріку,
Що до смерті, що до віку
Не зачепиш більш ніколи
Білого царя Миколи.
12 декабря 1853 г.,
Харьков
«Ой, не мандруй, султане...»
Ой, не мандруй, султане,
До Адринополя, 67
Бо там тебе застане
Лихенькая доля!
Ой, не пий ти, султане,
Водиці з Маріци, 68
Бо в животі та стане
Гірша од гірчиці!
Не розвертай, султане,
Хорогви Магмета:
Москаль з древка хоч стягне,
Хоч проб’є з мушкета!
Не розвішуй, султане,
Сорочки пророка:
Москаль зцупить, як гляне -
О!.. буде морока!
Ой, не схиляйсь, султане,
До Балканів ухом,
Бо з їх віє погане...
Кулевчинським духом! 69
Нехай твій ніс, султане,
В гори не сягає,
Бо з їх Дибич 70 як встане -
До смерті злякає!
Не позирай, султане,
На Чорнеє море:
В Чорнім морі в тумані
Пливе твоє горе!
Бач, в Синопії, султане,
Клубки диму в’ються?
Отож твої моряне
З Нахименком б’ються!
Бач, як море, султане,
Од їх гармат стогне?
Твоє військо кохане
З байдаками тоне!
Ой, не дивись, султане,
За море - к Ацхуру; 71
Там достав вже й достане
Турчин хльосту в шкуру;
Не посилай, султане,
Війська к Арпачаю, 72
Бо вернеться в Карс 73 п’яне
Від руського чаю!
Не накликай, султане,
На руських Шаміля, 74
Бо й він, либонь, не встане
З руського похмілля! 75
Не поможуть, султане,
Пранці й ягличванці,-
Москаль свого дотягне
Не в вечір, так вранці!
Так спи ж дома, Меджіде,-
Ми буркать не будем,
А як москаль надійде,
Ми тогді й розбудим.
16 декабря 1853 г.,
Харьков
«У Полтаві, в славнім місті…»
У Полтаві, в славнім місті,
Будинки біліють;
В тих будинках дівчат з двісті,
Як мак, червоніють.
Вовтузяться ж ті дівчата,
Та не з парубками:
На лавочках, пташенята,
Сидять над книжками!
З стембулкою в пальченятах
Стих свій у часловці
Промовляють, ластенята,
Аж тріщить в головці!
Чого ж взялись так дівчата
За той стих в часловці?
Щоб погладила їх мати
Гарно по головці!
Хто ж їх мати? Хто родина
Об їх печалиться?
Їх родина - Україна,
А ненька - цариця.
Гребе квочка на сміттячку,
Курчаток скликає;
Кличе й ненька сиріточку,
В світлицях ховає,
Няньчить її й доглядає,
Одверта, що шкодить,
Обчісує й одягає,
До глузду доводить.
Чкурнув поштар до цариці
З лепортом щосили,
Що панночки в товстій книжці
Вже стих свій довчили...
Ну! Чухрай же й ти, Гулаче,
У Харків щомога;
Там з дітками жінка плаче,-
Жде тебе небога!
6 февраля 1854 г.,
Полтава
«Тим до тебе не хожу...»
Тим до тебе не хожу,
Мій любий сусіде,
Що хоч заріж - не скажу,
З чим поштар приїде.
Як приїде з тим листом,
Що турка побили,
Тогді й з хати я притьмом,
Що матиму сили.
Поголюсь, причепурюсь,
Накину й свитинку
Та до тебе й попхаюсь,
Ще возьму і жінку.
А ти своїй накажи
Жіночці Парасці,
Щоб пекла книші й коржі,
Та й було б… по чарці.
2 марта 1854 г.,
Харьков
«Що там пани народ мутять?...»
Що там пани народ му́тять?
