Доля - Павло Грабовський

П’ять тисяч... Як згадать...»

І крикнув - радцям каші

Березової дать.

Немирович-Данченко

* * *

Гупає молот залізний,

Бризка з ковадла огнем...

Що то за плуг дивовижний,

Візьмемось зараз - утнем!

Вийдеш ти з кузні як треба,

Зореш усе, що твоє;

Дощик посиплеться з неба,

Сховані зерна поллє.

З людського поту на ниві

Вродиться жито буйне,

Вітер колосся ліниві

Хвилею скрізь пожене.

Золотом чистим по полю

Ляжуть багаті снопи,

Вирветься пісня на волю,

Швидш запрацюють серпи.

Молот пускаймо повище,

Биймо, поки гаряче!

«Воздуху!» - міх одно свище;

Полум’я гірше пече.

Андрієвський

* * *

Світлий образе привиду милого,

Не злітай перед очі мені,

Не воруш мого серця безсилого,

Що шукає спокою у сні.

Не чаруй мене знову оманами,

Не розплющуй обважених вій;

Палкі мрії відіб’ються ранами,

Ласки викличуть стогін новий.

До мого забуття всезцілющого

Не приторкуйся розмахом крил...

Що краплина роси для вмирущого,

Для того, хто конає без сил?

Струни щастя навіки вриваються.

Все німіє, за гуком мре гук.

Тіні люблені мовчки прощаються...

Дай же, дай відпочити без мук!

Плещеєв

* * *

Не йди утоптаним шляхом,

Віддай життя на вищі цілі;

В піснях, поете, і на ділі

Борись з неправдою та злом!

Колючий стрінеш ти терник,

Закутий будеш у кайдани...

Не жди вінка, не жди пошани,

Не повертай лякливо вбік!

Катам насупроти ставай

За визволення чоловіка;

У болячках смердючих віка

Душі зогнити не давай!

В борбі сил пісня набере,

Мов божий меч, мов грім небесний...

Нехай замре твій голос чесний,

Вона ніколи не умре!

Фофанов

СОН ЧЕРНИЦІ

Не палю я лампадки північної,

Не читаю канону вечірнього...

Де подітись від думоньки грішної,

Захиститись від чару надмірного?

Він приснився у сні нерозгаданім

Осяйніш великодньої свіченьки;

З його шат мовби віяло ладаном,

Бігли промені з ясного личенька.

Наче маріння тихе, небачене,

Він прилинув з гадками напасними,

Стурбував серце, богу призначене,

Доторкнувсь, либонь, кучерів пасмами.

Він шептав, в очах туга світилася:

«Годі вік свій губить між могилами;

Чи вона ж кароокій судилася?

Покохай, бийся з вражими силами!

Глянь на тих, що, неправдою зжурені,

Все шукають братерства боліючи;

Працюй з ними, кинь стіни нахмурені,

Чорну одіж скидай не жаліючи!»

Та й замовк; легше мрії принадної

До простору пурхнув неймовірного...

Не палю я лампадки кімнатної,

Не читаю канону вечірнього.

Добролюбов

* * *

Нащо ви мені руки зв’язали,

Пелюшками мене сповили,

Шлях до щастя навік заказали,

З перших днів на журбу віддали?

Ще носити мені не минеться

І кайданів усяких, і мук;

Скільки їх за життя обвинеться

Коло серця, ярливих гадюк!

З часів давніх нерушні звичаї,

Сподобання та примхи людські,

Припис моди на всякі случаї,-

Ох, які вони будуть тяжкі!

Не держіть же хоч змалку в неволі,

Грудьми повними дайте зітхнуть,

Щоб хоч дітство колись, в лютім горі,

Добрим словом я міг спом’януть!

Фруг

* * *

Настане - вірю я - година:

Загине розбрат на землі;

Складеться скрізь одна родина:

Заблискотить в кромішній млі

Знамено світла і свободи,

Воскреснуть правда і любов,

Зберуть докупи всі народи,

Не потече вже більше кров.

Замовкнуть свари наші часті,

До яких люд бездольний звик...

Об іншій славі, іншім щасті

Почне гадати чоловік.

Се буде щира думка згоди,

Се буде слава добрих діл;

Де засівали тьму незгоди,

Бряжчали списи вражих сил,

Там на родючім чистім полі

Жита наллються, а в жнива,

Забувши давній час недолі,

Косар веселий заспіва.

Крестовський

* * *

Вмер заступник наш Сан-Яго,

Йде до божого покою;

От назустріч бог і каже:

«Рад побачиться з тобою!

Дам тобі за вчинки чесні

Гарне місце серед неба;

Все зроблю, що не попросиш.

Та промов же - чого треба?»

Відповів йому Сан-Яго:

«Хай в Іспанії всі люди

Бачать сонце та хліб мають!»

«Не турбуйся: так і буде!»

«Дай іспанцям перевагу,

Дай завзяття їм хоробре -

Побороти злі потуги».

«Не турбуйся: добре, добре!»

«Дай їм теж управу мудру,

Щоб судила справедливо».

«Як се? Іншої управи?

Неможливо, неможливо!

У вас стане кращ, як тута,

То всі ангели із раю

Тишком-нишком, як пить дати,

Побіжать до твого краю.

А на небі запанують

Руйнування та неслава...

Ні, хай буде непорушна

Ваша прадідна управа!»

Берг

* * *

Зоря! Забилось серце полохливе... 6

Де та журба? Куди подівся ляк?

Щоб збудувати всім життя щасливе,

Хапається за спільну працю всяк.

Вперед! Вперед! Так кидаються жили.

Чи розмовляють, чи мовчать уста,