Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Послухай, Ґандалфе, мій старий друже та соратнику! — сказав він, підходячи ближче і пом'якшуючи голос. — Я сказав «ми», маючи на увазі нас із тобою, якщо ти до мене долучишся. Нині піднімається нова Сила. Проти неї нам не допоможуть старі союзи та хитрощі. Не можна сподіватися на ельфів чи на вимираючих нуменорців. І перед тобою — перед ними — єдиний вибір. Ми можемо приєднатися до тієї Сили. Це буде мудрий вибір, Ґандалфе. Тоді з'явиться надія. Перемога тієї Сили близька; й ті, хто їй посприяє, будуть щедро винагороджені. Разом із Силою міцнішатимуть і її друзі; й Мудрі, як-от ти і я, врешті-решт зможуть, запасшись терпцем, контролювати її, спрямовувати, куди треба. Ми можемо дочекатися свого часу, глибоко приховуючи думки, можливо, оплакуючи зло, вчинене на цьому шляху, та пам'ятаючи про високу остаточну мету: Знання, Владу, Порядок; усе те, що ми дотепер намарне прагнули досягти й у чому наші слабкі чи ліниві друзі радше перешкоджали, ніж допомагали. Не мусить бути і не буде жодних змін у наших намірах, лише в засобах.
— Сарумане, — сказав я, — я вже чув такі промови, та лише з уст шпигунів із Мордору, посланих ошукувати невігласів. Я не можу повірити, що ти притягнув мене в таку далечінь, аби лише втомити мій слух.
Він скоса глянув на мене і на мить замислився.
— Ну, я бачу, що цей мудрий шлях тобі не до вподоби, — сказав він. — Поки що ні. А якщо ми вигадаємо кращий шлях?
Він підійшов і поклав свою довгу долоню мені на плече.
— А чому ні, Ґандалфе? — прошепотів він. — Чому ні? Перстень Влади? Якби ми змогли керувати ним, Сила перейшла би до нас. Ось чому насправді я запросив тебе сюди. У мене на службі багато очей, і я переконаний, ти знаєш, де зараз цей скарб. Хіба ні? Інакше чому Дев'ять шукають Шир, і чим ти там займаєшся? — При цих словах у його очах несподівано зблиснула жадоба, якої він не зміг приховати.
— Сарумане, — мовив я, відсторонюючись від нього, — лише одна рука водночас може керувати Єдиним, і ти це знаєш, тож не намагайся говорити «ми»! Але я тобі його не дам, ні, навіть нічого про нього не скажу, тепер, коли я знаю твої думки. Ти був головою Ради, та нарешті розкрив себе. Отже, ти пропонуєш підкоритись або Сауронові, або тобі. Не пристаю на жоден вибір. Можеш іще щось запропонувати?
Він став холодний і жорсткий.
— Так, — сказав він. — Я не сподівався, що ти проявиш мудрість, навіть заради себе самого; та я давав тобі можливість добровільно мені допомагати й відтак уберегти себе від прикрощів і болю. Третій вибір — залишатися тут, до самого кінця.
— До якого кінця?
— Поки ти не відкриєш мені, де можна знайти Єдиного. Колись я зможу переконати тебе. Або він віднайдеться всупереч тобі, і Правитель матиме час на простіші справи: як-от придумати гідну винагороду за опір і зухвальство Ґандалфа Сірого.
— Ця справа може виявитися не з найпростіших, — сказав я. Він засміявся, бо слова мої були пусті, й він це знав.
Мене схопили й відвели на шпиль Ортханка, на те місце, звідки Саруман спостерігав за зірками. Дістатися туди можна лише вузькими сходами з багатьох тисяч сходинок, і долина з височини здавалася дуже далекою. Я глянув униз і побачив, що, колись зелена і красива, тепер вона була вкрита шахтами та кузнями. В Ізенґарді оселилися вовки й орки, бо Саруман збирає власне військо супроти Саурона, поки що на службі в нього. Над майстернями висіли клуби темного диму й огортали Ортханк. Я стояв сам один на острові у хмарах; і не було мені порятунку, і дні мої були гіркі. Мене пронизував холод, і я міг зробити лише кілька кроків туди і назад, розмірковуючи про появу Вершників на Півночі.
У тому, що ті Дев'ятеро дійсно з'явилися, я був упевнений. Саруман міг збрехати, але ще задовго до нашої зустрічі в Ізенґарді я отримував цілком вірогідні звістки. Я боявся за своїх друзів у Ширі; та все ж мав надію. Я сподівався, що Фродо вирушив негайно, щойно отримавши мого листа, і що він дістався до Рівендолу ще до того, як почалася смертельна гонитва. І мій страх, і моя надія виявилися невиправданими. Бо моя надія залежала від одного товстуна у Брі; а боявся я підступності Саурона. Але товстун, котрий торгує пивом, мусить виконувати багато замовлень; а сила Саурона поки що менша, ніж її робить страх. Але в кільці Ізенґарда, в пастці й на самоті, не легко повірити, що мисливці, від котрих усі втікають, зазнають поразки в далекому Ширі.
— Я бачив тебе! — вигукнув Фродо. — Ти ходив туди-назад. Місяць осявав твоє волосся.
Ґандалф здивовано замовк і глянув на нього.
— Мені це приснилося, — сказав Фродо, — а зараз раптом пригадалося. Я вже забув цей сон. Я бачив його досить давно, здається, коли вийшов із Ширу.
— Значить, сон запізнився, — сказав Ґандалф, — зараз зрозумієш, чому. Я потрапив у скрутне становище. І ті, хто мене знає, погодяться, що зі мною таке трапляється рідко, і тому мені важко переживати невдачі. Ґандалфа Сірого спіймали, як муху в підступне павутиння! Однак навіть наймайстерніші павуки буває плетуть слабку нитку.
Спочатку я боявся, чого, без сумніву, бажав Саруман, що і Радаґаст зрадив. Однак я не помітив при зустрічі нічого фальшивого ні в його голосі, ні в очах. Якби помітив, то ніколи би не поїхав до Ізенґарда або діяв би обережніше. Саруман це зрозумів, тому приховав свої справжні наміри й підманув свого посланця. У будь-якому разі було би марно намагатися схилити чесного Радаґаста до зради. Він підійшов до мене зі щирим серцем, тому і переконав.
Це й зірвало задум Сарумана. Адже Радаґаст не мав підстав не виконати мого прохання; й він подався до Морок-лісу, де мав багато старих друзів. І гірські орли розлетілися на всі боки і побачили безліч речей: збіговисько вовків і скупчення орків; і Дев'ятьох Вершників, котрі нишпорили по різних землях; і почули вони про втечу Ґолума. І відрядили вони посланця з цими звістками до мене.
Отож одної місячної ночі наприкінці літа Ґвайгір Боривітер, найпрудкіший із Великих Орлів, непоміченим прилетів до Ортханка; і побачив мене на вежі. Тоді я попросив його, й він виніс мене раніше, ніж Саруман схаменувся. Я був уже далеко, коли з воріт Ізенґарда навздогін вискочили
