Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— А цього на шляху до Моря ми не знайдемо, — сказав Галдор. — Якщо ви вважаєте небезпечним повернення до Ярвайна, то втеча до Моря сповнена смертельної загрози. Серце мені.підказує: Саурон буде думати, що ми підемо на захід, коли дізнається, що тут відбулось. А дізнається швидко. Дев'ятеро залишилися без коней, але це тільки перепочинок, бо невдовзі вони знайдуть нових жеребців, іще прудкіших. Лише згасаюча міць Ґондору стоїть зараз поміж ним і переможним походом уздовж узбережжя на північ; а якщо він прийде, захоплюючи Білі Вежі та Гавані, тоді ельфам не врятуватися від зрослих тіней Середзем'я.

— Однак не скоро відбудеться цей похід, — сказав Боромир. — Ґондор слабшає, кажеш ти. Але Ґондор іще стоїть, і навіть якщо сила його спадає, все ж він дуже сильний.

— Але його невсипущість уже не може стримувати Дев'ятьох, — сказав Галдор. — І він може знайти інші дороги, яких не стереже Ґондор.

— У такому разі, — сказав Ерестор, — є тільки два шляхи, про які вже заявив Ґлорфіндель: заховати Перстень навіки або знищити. Але і один, і другий — понад наші сили. Хто розв'яже цю загадку?

— Ніхто з присутніх, — похмуро відповів Елронд. — Принаймні ніхто не передбачить, що станеться, коли ми підемо тим чи іншим шляхом. Але зараз мені здається зрозумілим, яким шляхом іти. Дорога на захід здається найлегшою. Тому її треба уникати. За нею стежитимуть. Занадто часто ельфи втікали в той бік. Значить, треба вибрати важку дорогу, дорогу непередбачену. Там — наша остання надія. Іти назустріч небезпекам — до Мордору. Ми повинні кинути Перстень у Вогонь.

Знову запала мовчанка. Фродо, навіть у цьому прекрасному будинку серед залитої сонцем долини, наслухаючи дзюркіт чистої води, відчув, як мертвотна темрява наповнила його серце. Боромир ворухнувся, і Фродо глянув на нього. Він стукав пальцями по великому розі й супився. Нарешті заговорив:

— Я всього цього не розумію. Саруман — зрадник, але невже у нього немає і проблиску мудрості? Чому ви всі радите знищити його чи заховати? Чому би не подумати, що великий Перстень прийшов до наших рук, аби прислужитись у годину найбільшої потреби? Володіючи ним, вільні правителі вільних народів, безперечно, подолають Ворога. Цього, на мою думку, він найбільше боїться.

Люди Ґондору хоробрі й ніколи не здадуться; та їх можуть здолати силою. Доблесть насамперед потребує сили, а вже потім зброї. Нехай Перстень стане вашою зброєю, якщо він наділений такою владою. Візьміть його — і здобудете перемогу!

— На жаль, ні, — заперечив Елронд. — Ми не можемо скористатися Перснем Влади. Тепер ми це точно знаємо. Він належить Сауронові й викуваний тільки його рукою, і є цілковитим злом. Його могутність, Боромире, така велика, що лише наділені власною великою силою можуть ним керувати. Але для них у ньому чаїться ще жахливіша небезпека. Саме лише прагнення Персня руйнує серце. Подумай про Сарумана. Якби хтось із Мудрих із допомогою Персня скинув правителя Мордору, то сам би сів на трон Саурона, і з'явився би ще один Темний Володар. І це ще одна причина, через яку треба знищити Перстень: поки він існує на світі, він буде загрозою навіть для Мудрих. Бо ніщо не є злом на початку. Навіть Саурон не був злий. Я не ризикну взяти Пестень на зберігання. Я ніколи не спробую використати його.

— Я — теж, — сказав Ґандалф.

Боромир подивився на них із недовірою та схилив голову.

— Хай буде так, — сказав він. — У Ґондорі будемо обходитися тією зброєю, яку маємо. І щонайменше, поки Мудрі охороняють цей Перстень, ми будемо воювати. Може, Зламаний Меч зуміє стримати приплив — якщо рука, що його тримає, успадкувала не тільки надбання королів, але й королівську міць.

— Як знати, — сказав Араґорн. — Але настане день, коли ми це перевіримо.

— Хоч би той день не настав запізно, — сказав Боромир. — Утім, я не прошу допомоги — нам вона потрібна. І нас би втішила думка, що й інші борються всіма доступними засобами.

— То втішся, — сказав Елронд. — Бо є інші сили та краї, тобі не відомі, й від тебе приховані. Андуїн Великий пропливає повз безліч земель, перш ніж досягає Арґонату, Воріт Ґондору.

— І все-таки було би добре для всіх, — зазначив Ґлоїн, — якби всі ці сили об'єднались у союз. Можливо, є ще інші персні, менш зрадницькі, і їх можна було би використати у боротьбі. Сім Перснів загублено — якщо Балін не знайшов перстень Трора, останній; нічого про нього не чути, відколи Трор загинув у Морії. Зараз я можу зізнатися, що Балін вирушив туди частково з надією віднайти той перстень.

— Балін не знайде в Морії ніякого персня, — сказав Ґандалф. — Трор віддав його своєму синові Траїну, та до Торіна перстень не перейшов. Його відібрали у Траїна під тортурами в темницях Дол-Ґулдура. Я прийшов запізно.

— Ах, як шкода! — вигукнув Ґлоїн. — Коли ж настане день нашої помсти? Але все ще є три ельфійські Персні. Що з ними? Кажуть, дуже сильні Персні. Хіба вони не в ельфійських повелителів? Утім, давним-давно їх також викував Темний Володар. Вони що, лежать без користі? Я бачу тут верховних ельфів. Що вони нам скажуть?

Ельфи промовчали.

— Ти не чув, що я сказав, Ґлоїне? — запитав Елронд. — Три Персні викував не Саурон, він до них навіть не торкався. Та про них говорити не дозволено. Це все, що я можу сказати в цей час сумнівів. Вони не лежать без дії. Та вони не були створені як зброя війни чи завоювання: тут вони не мають сили. Їхні творці жадали не влади, панування чи багатства, а розуміння, творення та зцілення, щоб усе залишалося чистим. Цього ельфи Середзем'я певною мірою досягнули, хоч і з втратами. Та все, що витворили ті, хто володів Трьома, обернеться проти них, і їхні помисли та серця розкриються до Саурона, якщо він здобуде Єдиного. Найкраще, якби Трьох узагалі не було. Цього він і прагне.

— Але що станеться, якщо Перстень Влади зруйнувати, як ти радиш? — запитав Ґлоїн.

— Точно не відомо, — сумно відповів Елронд. — Дехто сподівається, що Три Персні, яких ніколи не торкався Саурон, стануть вільними, і їхні правителі зможуть зцілити рани світу, які завдав Ворог. Але може бути, що, коли Єдиний зникне, Три щезнуть також, і багато прекрасних речей занепаде і забудеться. Так думаю і я.

— Однак усі ельфи готові змиритися з такою втратою, — сказав Ґлорфіндель, — якщо завдяки цьому вдасться зруйнувати владу Саурона і навіки побороти