Повернення Короля - Джон Рональд Руел Толкін

Повернення Короля

© J.R.R. Tolkien, The Lord of the Rings: The Return of the King, 1954.

© А.В. Немірова (переклад з англійської), 2003.

Частина п'ята

Розділ 1 МІНАС-ТІРІТ

Пін виглянув з-під Гандальфового плаща, не розуміючи, чи прокинувся він, чи сон все ще морочить його. Вітер гудів у вухах, земля зникала в темряві; нічого не було видно, тільки зірки та піднебесні гори на півдні, на самому небокраї - і зірки, і гори теж зникали в далечині. Ще не зовсім прокинувшись, Пін спробував збагнути, котра година, і пригадати подробиці подорожі, але пам'ять ще спала. Шалена безупинна скачка, матовий відблиск золотих покрівель на світанні, великий порожній дім Теодена. Щойно вони встигли сховатися там, як небо перекреслила крилата тінь, і люди затерпли, і обличчя їхні зблідли... Але Гандальф заспокоїв гобіта, втішив, і той притулився у якомусь кутку, чуючи крізь неспокійну дрімоту кроки, голоси, розпорядження Гандальфа. Надвечір вирушили далі. Це була,вже друга... ні, третя ніч після пригоди з паланті-ром. Пережиті страхи відразу розвіяли сон: Піна затрусило, вітер заскиглив грізно та зловісно.

По небу розлилось світло, немов заграва від пожежі. Пін пощулився: якій недолі назустріч везе його Білий Вершник? Гей, та це ж лише повний місяць сходить! Отже, ніч тільки починається, їм ще їхати та їхати. Пін потягнувся, щоб розім'яти спину, і запитав:

- Де це ми, Гандальфе?

- В Гондорі, - відповів той. - Колись ця область звалась Аноріен.

- Леле! - скрикнув Пін і схопився за плащ мага. - Що це? Вогонь, їй-бо, вогонь! Чи тут живуть дракони? Дивись, онде ще один!

Замість відповіді Гандальф голосно наказав своєму коню: [5]

- Вперед, Тінеборе! Не слід гаяти часу! Поглянь: вогні кличуть на допомогу. Війна спалахнула! Вогонь на Амон-Діні, на Ейленасі, і далі на захід - Нардол, Ерелат, Мін-Рімон, Каланход і Хальфіріен на кордоні Рохану!

Однак Тінебор сповільнив ходу, потім пішов ступою, закинув голову і заіржав. З темряви йому відповіли якісь коні; прогриміли копита, троє верхівців промайнули повз них, немов привиди, і зникли на заході. Тоді Тінебор напружився і помчав стрімко учвал, і ніч, мов розбійник, засвистала їм услід.

Пін знову поринув у дрімоту, і розповідь Гандальфа про звичаї Гондору погано доходила до нього.

- З давніх-давен на найвищих вершинах, по кордонах просторої держави тримали заготовлений хмиз на багаття і чергували гінці зі свіжими кіньми, щоб будь-якої хвилини за наказом володаря розпалити вогнище і мчати на північ до Рохану та на південь до Белфалату. Давно вже не випадало горіти цим багаттям. А ще раніше вони і зовсім не були потрібні, бо королі Заходу мали палантіри... - Пін здригнувся, але чарівник додав: - Спи, нічого не бійся. Ти не до Мордору їдеш, а до Мінас-Тіріту. Там будеш у безпеці, наскільки це зараз можливо. Якщо Гондор загине або Перстень дістанеться Ворогові, тоді вже й у Гобітанії не сховаєшся...

- Вже ти знаєш, як розрадити, - буркнув Пін і знову задрімав. Засинаючи, він побачив білі вершини, як острови серед моря хмар, і подумав: чи живий ще Фродо та де він зараз? А Фродо у цей же час дивився на той же місяць, чекаючи на світанок.

Розбуркав Піна гомін багатьох голосів. Уже розвиднялося, але холодний сірий морок заступав світло. Минула ще доба - день у сховищі та ніч у дорозі. Тінебор розпалився, шкіра його парувала, але голова була гордо піднесена, як і раніше. їх обступали кремезні люди в цупких плащах, за ними можна було помітити напівзруйнований мур; заклопотано снували, хоч було ще дуже рано, робітники з молотками та кельмами, десь грюкали кувалди, рипіли підйомні корби. Де-не-де горіли смолоскипи та ліхтарі. Люди розмовляли з Гандальфом - йшлося про Піна.

- Тебе ми знаємо, Мітрандіре, - казав один з воїнів. - До того ж ти назвав один з паролів Семи Кіл. Але твого [6] супутника ми бачимо вперше. Хто він? Карлик з півночі? Ми в цю скрутну годину не можемо приймати чужинців, хіба що досвідчених вояків, на чию відвагу та вірність можна покластися...

- Я можу поручитися за нього перед Денетором, - сказав Гандальф. - А щодо мужності, то її зростом не вимірюють. Мій супутник зазнав більше битв та випробувань, ніж ти, Інгольде, хоч ти й удвічі вищий за нього. Ми прибули до вас прямо з лігвиська Сарумана, щоб сповістити про перемогу над зрадником; мій супутник дуже втомлений, інакше я розбудив би його і познайомив вас. Звати його Перегрїном, це справжній чоловік великої сміливості.

- Чоловік? - із сумнівом перепитав Інгольд, решта почала сміятися.

- Ніякий я не «чоловік», - вигукнув Пін, забувши про сон. - Нічого подібного! Я не чоловік і не воїн, я - гобіт, хоча мені й доводилось битися, коли не було іншого виходуі

- Не всякий із славетних воїнів міг би відрекомендуватися краще! - схвально відгукнувся Інгольд. - А що таке «гобіт»?

- Напіврослик, - відповів Гандальф. (Гондорці збентежено перезирнулися.) - Ні, не той. Це його друг та родич.

- А також його товариш у поході, - додав Пін. - З нами був ще Боромир, він врятував мене у снігових заметах, а потім загинув, захищаючи нас від орків.

- Помовч! - перервав його Гандальф. - Цю сумну новину щонайперше належить повідомити батькові.

- Ми вже тут самі здогадуємося, - відповів Інгольд. - Були знаки... Ну, якщо це так, рушайте не зволікаючи. Намісник Мінас-Тіріту, звичайно, захоче побачити того, хто несе останнє вітання від сина... хай буде він людиною чи...

- Гобітом, - підказав Пін. - Навряд чи я зможу багато зробити для вашого володаря, але все, що мені під силу, зроблю на пам'ять про Боромира...

- Щасти вамї - сказав Інгольд. Воїни розступилися, Тінебор пройшов крізь вузьку браму.

- Підтримай Денетора доброю порадою в чає, тяжкий для нього і для всіх нас, Мітрандіре! - попросив Інгольд [7] навздогін. - На жаль, ти знову прийшов вісником горя та лиха...

- Я приходжу, коли потрібен. А якщо хочеш поради, то послухай: ви пізно взялися лагодити Пеленорські мури. Проти сили, яка насувається, кращий захист - хоробрість та надія. Я везу не лише погані новини. Відкладіть молоти, час гострити мечі!

- Ми закінчимо до вечора, залишилася остання ділянка, найбезпечніша, на шляху до союзного Рохану. Чи не знаєш, що там