Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Про це ще розкажуть, — мовив Елронд.

— Але не зараз, благаю, господарю! — попрохав Більбо. — Сонце вже піднімається до полудня, і я відчуваю, що треба підкріпитися.

— Тебе я ще не називав, — усміхнувся Елронд. — Але зараз це зроблю. Ну! Розкажи нам свою історію. І якщо ти ще не вклав її у вірші, можеш розповісти просто. Чим коротше розкажеш, тим швидше підкріпишся.

— Дуже добре, — сказав Більбо. — Зроблю, як просите. Але я розповім правдиву історію, і тих, хто чув її трохи по-іншому… — він скоса глянув на Ґлоїна, — я попрошу забути все і вибачити мене. У той час мені лише хотілося довести моє право на володіння скарбом і позбутися накинутого прізвиська злодія. Але тепер я, мабуть, трохи краще все розумію. Ось як воно було.

Для декого історія Більбо була геть новою, і вони захоплено слухали, як старий гобіт, насправді не без утіхи, детально переповідав свою пригоду з Ґолумом. Він не пропустив жодної загадки. Якби йому дозволили, він розповів би і про свою гостину, і про зникнення з Ширу; та Елронд підняв руку.

— Добре сказано, мій друже, — сказав він, — але наразі цього досить. Зараз нам важливо знати, що Перстень перейшов до Фродо, твого спадкоємця. Нехай він продовжує!

Тоді, не з такою охотою, як Більбо, Фродо розповів про всі свої пригоди з того дня, коли Перстень перейшов до нього на збереження. Кожен крок його подорожі від Гобітона до Бруїненського Броду викликав запитання та суперечки, й усе, що він міг пригадати про Чорних Вершників, було обговорено. Нарешті він повернувся до свого крісла.

— Непогано, — сказав йому Більбо. — Була би гарна оповідь, якби тебе безперестанку не перебивали. Я спробував дещо занотувати, та нам доведеться якось пізніше все переглянути, коли я це описуватиму. Твоя подорож дасть матеріалу на кілька розділів!

— Так, історія вийшла довга, — відповів Фродо. — Та мені здається, що історія ще не завершена. Я все ще хочу чимало дізнатись, особливо про Ґандалфа.

Ґалдор із Гаваней, який сидів поруч, почув його слова.

— І я про це подумав, — вигукнув він і, повертаючись до Елронда, сказав: — У Мудрих, мабуть, достатньо причин вважати знахідку цього дрібнолюдика тим Великим Перснем, що викликав стільки суперечок, однак тим, хто знає менше, це здається сумнівним. А чому би нам не послухати докази? І ще таке: де Саруман? Він великий знавець Перснів, однак його серед нас немає. Що би він порадив, якби почув те, що почули ми?

— Питання, які ти ставиш, Ґалдоре, пов'язані між собою, — відповів Елронд. — Я про них не забув, і відповідь на них ти почуєш. Але з'ясує їх у своїй оповіді Ґандалф; я дам йому останнє, почесне слово, й у цій справі він найголовніший.

— Дехто вважатиме, Ґалдоре, — сказав Ґандалф, — що звістки Ґлоїна та гонитва за Фродо — достатній доказ того, що для Ворога знахідка дрібнолюдика має величезну вагу. Ми маємо Перстень. І що далі? Дев'ять зберігають Назґули. Сім відібрано чи знищено. — При цих словах Ґлоїн поворухнувся, та промовчав. — Де Три — нам відомо. То котрим же є той перстень, якого він так бажає?

Між Рікою та Горами, між втратою і знахідкою справді зяє провалля віків. Але прогалина у знаннях Мудрих нарешті заповнилась, однак занадто повільно це відбувалося. Ворог підступив дуже близько, ближче, ніж я боявся. Добре хоч те, що істина відкрилася йому не раніше від цього року, саме цього літа.

Дехто з присутніх пригадає, що багато років тому я наважився переступити поріг Чорнокнижника в Дол-Ґулдурі, таємно вивідав, чим він займається, і виявив, що наші страхи мали підставу: то був ніхто інший, як Саурон, наш старий Ворог, котрий знову набирає форми та сили. Дехто також пригадає, що Саруман переконував нас не протистояти йому відкрито, а лише спостерігати за ним. Однак нарешті, коли його тінь розрослася, Саруман піддався, Рада зібрала сили і вигнала зло з Морок-лісу — і сталося це того року, коли знайшовся Перстень: дивний збіг, якщо взагалі це був збіг.

Але ми запізнилися, як і передбачав Елронд. Саурон також за нами спостерігав і давно готувався до нашого нападу, керуючи Мордором здаля через Мінас-Морґул, де мешкали його Дев'ятеро слуг, доки все не підготував. Потім він поступився нам, але тільки вдав, що втікає, а насправді пробрався до Темної Вежі й відкрито заявив про себе. Потім востаннє зібралася Рада; адже тепер ми знали, що він як ніколи наполегливо шукає Єдиного. Тоді ми побоювалися, що він довідався про щось, нам не відоме. Та Саруман знову сказав «ні» й повторив уже сказане раніше: в Середзем'ї вже ніколи не знайдуть Єдиного.

«У найгіршому разі, — сказав він, — нашому Ворогові відомо, що Персня у нас немає і що він усе ще загублений. Але загублене може знайтися, думає він. Не бійтеся! Його надія не справдиться. Хто глибше за мене вивчив усю цю історію? Упав Перстень у Великий Андуїн; і давним-давно, поки спав Саурон, Ріка віднесла його в Море. І там він лежатиме до Кінця».

Ґандалф замовк, дивлячись на схід на далекі шпилі Імлистих Гір, у надрах яких так довго ховалася загроза світу.

— І тут я припустився помилки, — сказав він. — Мене заколисали слова Сарумана Мудрого; а мені слід було раніше шукати правди, і загроза для нас була би менша.

— Ми всі припустилися помилки, — сказав Елронд, — і якби не твоя пильність, нас би, мабуть, уже поглинула Темрява. Але продовжуй!

— Спершу серце моє віщувало щось погане, хоча видимої причини не було, — сказав Ґандалф, — і я побажав дізнатися, як ця річ потрапила до Ґолума і скільки часу він нею володів. Отож я виставив сторожу, бо здогадувався, що він рано чи пізно вилізе з темряви шукати свій скарб. Він виліз, але зумів вислизнути, і його не знайшли. І тоді — на жаль! — я відклав цю справу, тільки спостерігав і вичікував, як ми всі переважно і робили останнім часом.

Час минав у багатьох клопотах, аж потім мої сумніви посилив несподіваний страх. Звідки взявся перстень гобіта? А що з ним робити, коли мої побоювання справдяться? Це я мусив з'ясувати. Але про мої страхи я нікому не говорив, усвідомлюючи небезпеку передчасних чуток. У всіх довгих війнах із Темною Вежею зрада завжди була нашим найбільшим ворогом.

Було це сімнадцять років тому. Невдовзі я помітив, що різноманітні шпигуни, навіть тварини та птахи, збиралися довкола Ширу, і страх мій зріс. Я звернувся по допомогу до дунаданів,