Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

Він зняв свій сірий плащ і накинув його на плечі Фродо. Тоді поставив торбу на долівку і витяг із піхов Жало. Лезо ледве світилося.

— Я забув про це, пане Фродо, — сказав він. — Ні, всього вони не забрали! Ви позичили мені ваш меч, якщо пам'ятаєте, і склянку Володарки. Вони у мене. Та дозвольте покористуватися ними ще трішки, пане Фродо. Я піду на пошуки. А ви почекайте. Трохи пройдіться, розімніть ноги. Я тут, близенько.

— Обережніше, Семе! І швидше! Раптом десь іще причаїлися недобиті орки.

— Доведеться ризикнути.

Сем підступив до люка й зісковзнув по драбині. За хвилину голова його знову з'явилася. Він кинув на підлогу довгий ніж.

— Ось, може знадобиться, — сказав Сем. — Він мертвий, той, котрий вас ударив. Шию зламав, поспішаючи. А тепер, пане Фродо, втягніть драбину, якщо зможете, і не спускайте, доки я не назву пароль. Я гукну: «Елберет». Це ельфійське слово. Жоден орк його не вимовить.

Фродо трохи посидів, угамовуючи дріж і відганяючи моторошні видива. Потім він підвівся, загорнувся в сірий ельфійський плащ і, щоби чимось себе зайняти, почав ходити сюди-туди, зазираючи в усі кутки своєї в'язниці.

Невдовзі, хоча через страх хвилина здалася годиною, голос Сема покликав: «Елберет! Елберет!». Фродо спустив легку драбину. Піднявся Сем, важко дихаючи, з важким оберемком на голові. Він звалив його на підлогу.

— Тепер швидше, пане Фродо! — сказав він. — Довелося трохи пошукати, щоби знайти щось підхоже для нас. Якось обійдемось. Але треба поспішати. Орки всі мертві, нічого підозрілого я не помітив, але чомусь мені неспокійно. Думаю, за цим місцем стежать. Важко пояснити, ну, так ніби десь поблизу літає один із тих гидких вершників, десь у темряві, де його не видно.

Він розв'язав клунок. Фродо з відразою подивився на речі, та виходу не було: або вдягатись, або йти голяка. Фродо надягнув довгі волохаті штани з якоїсь нечистої тварюки та засмальцьовану шкіряну сорочку. Поверх сорочки була кольчуга, коротка для орка, та задовга і заважка для Фродо. Потім він затягнув пояс, до якого причепив короткі піхви з широколезим мечем. Сем приніс кілька орківських шоломів. Один із них підійшов Фродо — чорна шапка зі залізних обручів, обтягнутих шкірою, на яких вище від гострої, як дзьоб, пластини над носом червоною фарбою було намальоване Зле Око.

— Морґульські речі зі спорядження Ґорбаґа, і менші, й ліпше зроблені, — сказав Сем, — але краще, гадаю, не гуляти з їхніми знаками в Мордорі, — тобто не після цієї бійні. Ну ось, пане Фродо, тепер ви справжній маленький орк, із вашого дозволу, себто ви були би ним, якби надягнути маску і доточити довші руки та криві ноги. Усе підозріле прикриє оце. — Він накинув на плечі Фродо чорний плащ. — Тепер усе гаразд! Щит підберете по дорозі.

— А ти, Семе? Ти не перевдягаєшся?

— Знаєте, пане Фродо, я трохи подумав, — сказав Сем. — Краще не залишати тут моїх речей, бо як їх знищити? І я не можу натягнути орківську кольчугу на мій одяг, правда ж? Я просто чимось прикриюся.

Він став на коліна і старанно згорнув свій ельфійський плащ. Згорток вийшов напрочуд маленький. Він поклав його до торби, що лежала на підлозі, підвівся і закинув клунок за спину, натягнув на голову орківський шолом і огорнувся чорним плащем.

— Отак! — сказав він. — Тепер ми подібні, більш-менш. Ходімо ж!

— Тільки бігти я не зможу, Семе, — сумно посміхнувся Фродо. — Сподіваюся, ти розпитав, де тут по дорозі шинки? Чи вже забув про їжу та пиття?

— Хай мені грець, забув! — присвиснув Сем. — А ви, пане Фродо, нагадали, і я відразу захотів і їсти, і пити! Уже й не пригадаю, коли востаннє мав щось у роті. Про все забув, поки вас шукав. Але дайте-но подумати! Коли я востаннє заглядав до торби, там хлібців і Фарамирових запасів, якщо заощаджувати, вистачило б, аби кілька тижнів протримати мене на ногах. Але води у флязі — краплина, не більше. Цього на двох аж ніяк не вистачить. А хіба орки не п'ють і не їдять? Чи вони живляться смердючим повітрям і отрутою?

— Ні, Семе, вони п'ють і їдять. Тінь, яка їх виготовила, вміє лише передражнювати — не творити. Я не думаю, що вона сама дала життя оркам, вона просто зруйнувала та спотворила їх; і, щоби жити, вони мусять їсти, як і всі живі створіння. Так, вони вживатимуть смердючу воду та гнилятину, якщо не знайдуть нічого кращого, але не отруту. Мене вони годували, тож ти голодніший за мене. Десь тут мають бути припаси їжі та води.

— Тільки нема часу шукати.

— Ну, не все ще так погано, як ти думаєш. Поки ти ходив, я тут дещо знайшов. Насправді вони всього не забрали. Серед ганчір'я на підлозі я знайшов свою торбу. Вони її, звичайно, перепорпали. Та мені здається, вигляд і запах лембаса їм сподобався ще менше, ніж Ґолумові. Хлібці розкидані, деякі потовчені та покришені. Але я все позбирав. Не набагато менше, ніж у тебе. Та Фарамирові припаси вони забрали і флягу порізали.

— Ну, то нема про що говорити. Але з водою — проблема. Для початку їжі нам вистачить. Ходімо, пане Фродо. Забираймося, бо інакше нам не допоможе й ціле озеро!

— Але спочатку візьми щось до рота, Семе, — сказав Фродо. — Я зачекаю. Ось, бери цей хлібець і допий ковток із фляги! Справа наша майже безнадійна, тож не варто турбуватися про завтрашній день. Він може і не настати.

Нарешті рушили. Злізли по драбині, й тоді Сем стягнув її та поклав у коридорі поруч зі скорченим трупом орка. На сходах було темно, та дах усе ще освітлювала заграва Гори, хоча вона і тьмяніла. Гобіти підібрали два щити, щоби повністю замаскуватись, і пішли далі.

Довго спускалися великими сходами. Кімнатка під дахом, де вони зустрілися, тепер здавалася їм мало не домівкою: вони знов опинилися на видноті, й навіть стіни дихали жахом. Можливо, у Вежі над Кіріт-Унґолом усе вимерло, та вона все ще була занурена у страх і зло.

Нарешті вони дійшли до дверей, які вели в зовнішній двір, і тут зупинилися. Навіть звідти вони відчували спрямовану на них лють Вартових, чорних мовчазних постатей обабіч воріт, крізь які ледь світліла заграва Мордору. Вони побрели через двір, вистелений огидними тілами орків, і кожен крок давався дедалі важче. Ще не сягнувши арки, вони зупинилися. Просунутися бодай трішки було боляче та втомливо для волі й тіла.

Фродо не мав сили для такої