Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
— Отут звертаємо, Семе, — сказав Фродо. — І звертаємо на схід. — Він зітхнув і подивився на похмурі хребти за долиною. — Маю ще трохи сили, щоби добратися туди і пошукати якусь нірку. І там відпочинемо.
Гобіти спустилися на дно русла, що лежало трохи нижче від стежки, і почали його переходити. На свій подив, вони натрапили на темні калюжі, які живили джерельця, що стікали з верхів'їв долини. Зовнішні межі Мордору попід західними схилами конали, та ще не зовсім померли. Жорсткі покручені гіркі рослини боролися за життя. В ущелинах Морґаї, на протилежному боці долини, ховалися низькорослі деревця, пучки жорсткої сірої трави продиралися з-під каміння, вкритого сухим мохом, і всюди розповзалася зів'яла поплутана ожина. На одних кущах шипи були довгі, на інших — криві та гострі, як ножі. Сумно шаруділо і шелестіло пожухле торішнє листя, а поїджені гусінню бруньки лише тепер розкривалися. Мухи, бурі, сірі або чорні з червоними плямами, подібні на очі, дзижчали та кусали; а над заростями ожини танцювали і крутилися хмари комашні.
— Орківські обладунки тут не порятують, — сказав Сем, розмахуючи руками. — Нам би зараз орківську шкіру.
Фродо вже не міг іти далі. Вони вилізли з вузької ущелини, та їм було ще далеко до останнього скелястого хребта.
— Я мушу відпочити, Семе, і спробую заснути, — сказав Фродо. Він озирнувся, та в цій країні навіть тварині не було де сховатися.
Нарешті, вкрай виснажені, гобіти заповзли під густу завісу ожини, що нависала над невисоким уступом.
Там вони сіли та попоїли. Відклавши на чорний день цінні лембаси, вони з'їли половину Ґондорського запасу зі Семової торби: трохи сушених фруктів, кусничок солонини, зробили кілька ковтків води. Вони вже напилися було з калюж у долині, та спрагу не вгамували. У повітрі Мордору стояв гіркий запах, який сушив горло. Сем подумав про воду, і навіть його життєрадісний настрій зіпсувався. За хребтом Морґаї лежала жахлива рівнина Горґорот.
— Спіть, пане Фродо, — сказав він. — Знову сутеніє. Гадаю, цей день уже закінчується.
Фродо зітхнув і заснув раніше, ніж Сем устиг договорити. Сем боровся із власною втомою і взяв Фродо за руку; і так він мовчки сидів, доки не настала темна ніч. Тоді, щоби розігнати сон, він виповз із прихистку і роззирнувся. Довкола щось потріскувало, скрипіло, шаруділо, та ні голосів, ані кроків не було чути. Угорі над Ефель-Дуатом, на заході, нічне небо ще сіріло. Там, визирнувши з пошматованих хмар, високо над темним скелястим піком заблищала біла зірка. Дивлячись на неї з цього забутого краю, Сем замилувався її красою, і до нього повернулася надія. Мов чистий і холодний промінь сонця, його пронизала думка, що, зрештою, Тінь — незначна та минуща: адже є світло і є краса, недосяжні для тіні. Його пісня у Вежі була радше викликом, а не надією, бо тоді він думав про себе. А тепер, на мить, його власна доля і навіть доля господаря перестали його турбувати. Він заповз назад під ожину, вклався біля Фродо й, відкинувши всі страхи, заснув глибоким спокійним сном.
Вони прокинулись одночасно, тримаючись за руки. Сем відпочив і був готовий до подорожі, але Фродо зітхнув. Спав він тривожно, всю ніч йому снився вогонь, а пробудження його не заспокоїло. Однак відпочинок таки дещо збадьорив його: він почувався сильнішим, спроможним і далі нести свій тягар. Вони не знали ні котра година, ні скільки проспали; та попоївши і випивши по ковтку води, подались угору ущелиною, що довела їх до крутосхилу з осипами. Тут остання рослина програла боротьбу за життя; вершини Моргаї були голі, сухі, скелясті.
Вони довго блукали, аж поки знайшли, кудою можна піднятись, і сотню футів вони проповзли, чіпляючись за каміння. Опинились у розколині між двома темними стрімчаками і нею вийшли до самого краю останнього захисту Мордору. Перед ними, під урвищем глибиною тисячу п'ятсот футів, лежала рівнина, що простягалася в розмиту пітьму скільки сягало око. Вітер піднявся із заходу, й угорі він гнав на схід густі хмари, однак на похмурі простори Ґоргороту сочилося тільки сіре світло. Дими тяглися над землею та осідали в западинах, випари виповзали з тріщин у землі.
Усе ще далеко, миль за сорок, вони побачили Фатум-гору, підніжжя її оперлося на купи попелу, могутній конус піднімався на величезну висоту, задимлену верхівку огортала хмара. Вогні Гори пригасли, вона дрімотно жевріла, загрозлива та небезпечна, мов сплячий звір. За нею висіла широчезна тінь, зловісна, як грозова хмара, заслін Барад-дура, спорудженого на довгому відрозі Горілих Гір, відкинутому з півночі. Темна Сила занурилась у роздуми, Око звернулось усередину, обмірковуючи тривожні та небезпечні звістки: бачило воно блискучий меч, суворе й величне обличчя і на якийсь час ні на що інше уваги не звертало; й уся його величезна твердиня, всі ворота, всі вежі поринули в насуплену пітьму.
Зі змішаним почуттям відрази та зачудування дивилися Фродо і Сем на цю ненависну землю. Між ними та чадною горою, на північ і південь від неї, все здавалося зруйнованим і мертвим, випаленою та захаращеною пустелею. Вони подумали, де Володар цього краю тримає і чим годує його рабів і вояків. А війська в нього багато. Доки сягав погляд, уздовж пасма Моргаї та далі на південь стояли табори: з наметів або як упорядковані містечка. Одне з найбільших розкинулося просто під ними. На якусь милю вглиб рівнини простягнулося воно, як величезне гніздо якихось комах, із похмурими прямими вулицями з бараків і приземкуватих сірих казарм. Туди-сюди табором нипало багато народу; на південний схід, до великого Морґульського тракту, бігла широка дорога, і на ній швидко рухалися колони маленьких чорних фігурок.
— Мені все це зовсім не подобається, — сказав Сем. — Досить безнадійно, я би сказав, хоча там, де є стільки війська, мусять бути якісь криниці або вода, не кажучи вже про їжу. І це люди, а не орки, якщо очі мене не зраджують.
Ані він, ані Фродо нічого не знали про те, що на півдні цього величезного краю, за випарами Гори, над сумними темними водами Нурнійського моря невільники обробляють широкі поля; не знали про великі шляхи, які вели на схід і на південь до підлеглих земель, звідки солдати Вежі гнали довгі каравани з добром, здобиччю та новими рабами. Тут, у північних областях, були копальні й кузні, і тут готувалися до давно спланованої війни; і тут Темна Сила пересувала армії, як фігури на шахівниці, збираючи їх
