Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Він лежав голий і, здається, непритомний на купі брудного ганчір'я; рука його затуляла обличчя, а через весь бік ішов огидний рубець від батога.
— Фродо, пане Фродо, дорогий! — вигукнув Сем, і сльози залили йому очі. — Це я, Сем, я прийшов!
Він підхопив Фродо, притиснув до грудей. Фродо розплющив очі.
— Чи я і далі сплю? — прошепотів він. — Але минулі сни були жахливі.
— Ви зовсім не спите, мій пане, — сказав Сем. — Усе справжнє. Це я. Я прийшов.
— У це важко повірити, — сказав Фродо, хапаючи Сема заруки. — Отут був орк із батогом, а тоді перетворився на Сема! Значить, я не спав, коли чув пісню десь унизу та коли спробував відповісти? Це ти співав?
— Так, пане Фродо. Я втратив надію, майже втратив. Я не міг вас знайти.
— Ну, але знайшов, Семе, дорогий мій Семе, — сказав Фродо і, заплющивши очі, відкинув голову на ласкаві руки Сема, як дитина, чиї нічні страхи розігнали люблячий голос і руки.
Сем відчув, що міг би вічно сидіти так, у безмежному щасті, але цього не можна було робити. Мало знайти господаря — його ще треба було врятувати. Він поцілував Фродо в чоло.
— Прокидайтеся, пане Фродо! — сказав він, силкуючись, аби його голос звучав так радісно, ніби він відхиляв фіранки літнього ранку в Торбиному Куті.
Фродо зітхнув і сів.
— Де ми? І як я сюди потрапив?
— Немає часу на розповіді, доки ми не виберемося звідсіля, пане Фродо, — сказав Сем. — Але ви під дахом тієї вежі, яку ви і я бачили знизу, з тунелю, перед тим як вас схопили орки. Скільки часу минуло, не знаю. Мабуть, понад добу.
— І все? — сказав Фродо. — А здається, кілька тижнів. Буде нагода — все мені розкажеш. Мене вдарили, так? Я провалився в темряву й у страшні сни, а потім прокинувся, і стало ще гірше. Довкола були орки. Влили мені в горло щось жахливо пекуче. У голові прояснилось, але все боліло і зовсім не було сил. Усе з мене зняли, а тоді двоє здоровенних тварюк почало мене допитувати, і вони допитували, доки мені не здалося, що я втрачаю глузд, а вони стояли наді мною, зловтішалися, крутили в руках ножі. Ніколи не забуду їхніх очей і пазурів!
— Не забудете, якщо згадуватимете, пане Фродо. Але якщо не хочете, побачити їх іще раз, то нам найкраще якомога швидше забиратися звідси. Ви можете йти?
— Так, можу, — сказав Фродо, поволі підводячись. — Я не поранений, Семе. Тільки дуже втомлений, і отут болить.
Він поклав руку на шию над лівим плечем. Фродо встав, і Семові здалося, що той огорнутий полум'ям: неприкрита шкіра палала в червоному світлі ліхтаря. Фродо пройшовся по кімнаті.
— Так краще! — сказав він, трохи повеселівши. — Я не наважувався рухатися на самоті чи коли приходив вартовий. Аж поки не зчинилися крики та бійка. Дві здоровенні тварюки — думаю, вони посварилися. Через мене та мої речі. Було так страшно. А тоді все завмерло, а це ще страшніше.
— Так, здається, вони посварилися, — сказав Сем. — Напевно, тих мерзотних істот було тут сотні дві. Можна сказати, забагато для одного Сема Правонога. Та вони всі одні одних перебили. Нам пощастило, та ця історія задовга для складання пісні, доки ми звідси не виберемося. Що нам робити? Не можете ж ви голим мандрувати Чорним Краєм.
— Семе, вони забрали все. Все, що я мав. Ти розумієш? Усе! — Фродо знову зіщулився на підлозі, обхопивши голову руками, бо саме усвідомив, яка велика біда спіткала їх, і відчай охопив його. — Ми програли, Семе. Навіть якщо вийдемо звідси, порятунку нема. Врятуються лише ельфи. Поза межами Середзем'я, далеко-далеко за Морем. Якщо Тінь не досягне і туди.
— Ні, не все, пане Фродо. І ми не програли, ще ні. Я, перепрошую, забрав його, пане Фродо. І сховав. Він у мене на шиї, страшенно важкий.
— Сем намацав рукою Перстень на ланцюжку. — А тепер беріть його. Але тепер, коли дійшло до цього, Семові не дуже хотілося віддавати Перстень і обтяжувати ним господаря.
— Він у тебе? — зойкнув Фродо. — Тут, у тебе? Семе, ти — чудо! — Раптом голос його дивно змінився. — Віддай мені його! — крикнув він, устаючи та простягаючи тремтячу руку. — Негайно віддай! Тобі не можна його тримати!
— Гаразд, пане Фродо, — сказав Сем, дещо вражений. — Ось нате!
— Він помалу витягнув Перстень і зняв через голову ланцюжок. — Але тепер ви, пане, в землі Мордору і, коли вийдете, побачите і Вогняну Гору, й усе інше. Перстень зараз дуже небезпечний і дуже важкий. Якщо вам затяжко, то, може, я би якось допоміг?
— Ні, ні! — крикнув Фродо, висмикнувши Перстень і ланцюжок із рук Сема. — Ні, не можна, ти, злодію!
Задихаючись, він дивився на Сема очима, розширеними від страху та люті. А тоді раптом, стиснувши Перстень у кулаці, завмер приголомшений. Мутний погляд неначе прояснився, він провів рукою по чолі. Жахливе видіння здалося йому, все ще очманілому від рани та страху, таким реальним. У його очах Сем знову перетворився на орка, котрий тягнеться по його скарб, на гидку тварючку з жадібними очками та слинявою пащею. Але видіння вже розвіялося. Перед ним на колінах стояв Сем із обличчям скривленим від болю, мовби його поранили в саме серце; сльози виступили в нього на очах.
— О Семе! — вигукнув Фродо. — Що я сказав? Що я зробив? Вибач! Після всього, що ти здійснив. Це — жахлива влада Персня. Краще би він ніколи-ніколи не знайшовся. Не ображайся, Семе. Я мушу донести тягар до кінця. Тут нічого не вдієш. Ти не можеш стояти між мною та фатумом.
— Усе гаразд, пане Фродо, — сказав Сем, утираючи сльози рукавом. — Я розумію. Та я можу допомогти, правда? Я маю вивести вас звідси. Зараз же, розумієте! Але спершу треба знайти якісь одяг і зброю та щось поїсти. З одягом найлегше. Оскільки ми в Мордорі, то найкраще одягтися по-мордорськи, та і вибору немає. Боюся, доведеться вам, пане Фродо, одягти щось орківське. І мені — також. Якщо мандруємо вдвох, треба виглядати однаково. А поки що
