Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— І не збираюся відмовлятися, — відповів Ґандалф. — Звичайно, я знаю ці речі й усю їхню історію, а ти, мерзенний Речнику Саурона, попри все твоє презирство, не знаєш про них нічого. Та навіщо ти приніс їх сюди?

— Кольчуга гномів, плащ ельфів, кинджал занепалого Заходу та шпигун зі щурячого краю, з Ширу… ні, не починай! Нам усе відомо — ось докази змови! Може, вам не шкода того, хто носив ці речі, а може, навпаки, він дуже дорогий для вас? Якщо так, то раджу скористатися рештками здорового глузду. Бо Саурон не любить шпигунів, і доля цього тепер залежить від вас.

Ніхто йому не відповів, але він помітив, як посіріли від страху їхні обличчя і який жах застиг у них в очах. Він знову засміявся, задоволений: удар влучив у ціль.

— Дуже добре! — сказав він. — Бачу, він вам дорогий. Чи, може, вам дуже було потрібно, щоби він виконав доручення? Він його не виконав. А тепер він страждатиме від тортур, які триватимуть роками, довгих і повільних тортур, якими славна Велика Вежа, і його ніколи не випустять, хіба що переміненого та зламаного, й він прийде до тебе, і ти побачиш, що накоїв. І так буде, якщо ти не пристанеш на умови мого Володаря.

— Назви умови, — мовив Ґандалф спокійно, але ті, що стояли до нього найближче, побачили біль на його обличчі, й тепер він здавався їм зморщеним старим, урешті-таки переможеним і розчавленим. Ніхто не сумнівався, що він пристане на умови.

— Умови такі, — сказав посол і посміхнувся, обводячи всіх поглядом. — Набрід ґондорців і їхні обдурені союзники негайно відступають за Андуїн, присягнувши ніколи, ні відкрито, ні таємно, не піднімати зброю на Саурона Великого. Усі землі на схід від Андуїну належатимуть Сауронові назавжди та неподільно. Землі на захід від Андуїну до Імлистих Гір і Роганського Проходу платитимуть данину Мордорові, їхні чоловіки не носитимуть зброї, але матимуть право внутрішнього самоврядування. І вони допоможуть відбудувати Ізенґард, який безглуздо зруйнували, й він належатиме Сауронові, й там сидітиме його лейтенант: не Саруман, а хтось, гідний більшої довіри.

В очах мовця вони прочитали його задум. Саме він мав стати тим лейтенантом і зібрати всі землі Заходу під своєю владою; він буде їхнім тираном, а вони — його рабами.

Та Ґандалф відповів:

— Надто висока ціна за життя одного слуги: в обмін твій Пан отримає те, за що мав би боротися не в одній війні! Чи, може, на полях Ґондору він зневірився у війні, тому опустився до торгів? І навіть якби ми цінували цього бранця так високо, де запорука того, що Саурон, Великий Майстер Підступу, дотримається обіцянки? Де ж бранець? Нехай приведуть його сюди, і тоді ми розглянемо ці умови.

Ґандалфові, який зосереджено стежив за лейтенантом, неначе за супротивником у смертельному двобої, на коротку мить здалося, що посланець розгубився; але той знову засміявся.

— Припини перекидатися словами з Речником Саурона! — крикнув він. — Вимагаєш запоруки? Саурон тобі її не дасть. Якщо благаєш його милосердя, то мусиш спершу виконати його волю. Такі його умови. Приймайте або відмовляйтеся!

— Ось що ми приймаємо! — раптом вигукнув Ґандалф. Він відкинув плаща, й біле світло, мов меч, засяяло в темряві. Посланець відсахнувся від його піднятої руки, а Ґандалф підступив і вихопив у нього з рук плащ, меч і кольчугу. — Це ми приймаємо на пам'ять про нашого друга, — крикнув він. — А щодо ваших умов, то їх ми цілковито відкидаємо. Забирайся геть, бо твоє посольство закінчилось, а смерть твоя близько. Ми не прийшли сюди марнувати слова на перемовини зі Сауроном, проклятим зрадником, а тим паче — з його рабом. Забирайся геть!

Посланець Мордору вже не сміявся. Обличчя його скривилося від подиву та люті, й сам він став схожим на хижака, який уже схопив здобич, але в цю мить дістав по морді гарячим батогом. Злість душила його, з рота потекла слина, й у стиснутому горлі заклекотіли якісь незрозумілі звуки. Та він подивився на суворі обличчя капітанів, глянув у їхні безжальні очі, і страх переміг його злість. Він голосно крикнув, обернувся, скочив на жеребця і разом зі своїм загоном чвалом помчав до Кіріт-Ґорґору. Та на його шляху солдати засурмили в роги, подаючи умовний сигнал; і не встигли вони доїхати до воріт, як Саурон захряснув пастку.

Забили барабани, здійнялися язики полум'я. Величезні ворота Чорної Брами широко розчинилися. Звідти, ніби вода крізь відкриті шлюзи, хлинуло величезне військо.

Капітани скочили на коней і повернулися назад, а військо Мордору глузливо заверещало. Курява піднялась у повітря під ногами армії східнян, котрі чекали сигналу в тіні Еред-Літуй за дальшою Вежею. З гір по обидва боки Мораннону висипали незліченні орки. Люди Заходу опинились у пастці, й невдовзі довкола сірих пагорбів, на яких вони стояли, їх оточило ворожим морем удесятеро, а то й більше разів сильніше військо. Саурон ухопив запропоновану наживку сталевими щелепами.

Мало часу залишилося в Араґорна на приготування до бою. На одному пагорбі він стояв із Ґандалфом, і там, прекрасний і розпачливий, замайорів прапор Дерева та Зірок. На другому пагорбі майоріли стяги Рогану та Дол-Амрота, Білий Кінь і Срібний Лебідь. І на кожному пагорбі воїни стали колом, обличчями до ворогів, наїжачившись списами та мечами. А попереду всіх, із боку Мордору, куди мало би бути завдано першого сильного удару, стали сини Елронда з дунаданами, а праворуч від них — князь Імрагіл із лицарями Дол-Амрота, високими та гарними, і найкращі з воїнів Вартової Вежі.

Подув вітер, заграли сурми, засвистіли стріли; а сонце, що піднімалося до зеніту, затягло смердючими випарами Мордору, і крізь загрозливу запону воно світило, далеке, мутним багрянцем, неначе на схилі дня або, можливо, як у кінці всього світу. З густого мороку вилетіли Назґули, і їхні холодні голоси вигукували слова смерті; і тоді будь-яка надія згасла.

Піпін схилив голову, розчавлений жахом, почувши, як Ґандалф відкидає умови, прирікаючи Фродо на тортури у Вежі; та він опанував себе і тепер стояв поряд із Береґондом у першій лаві воїнів із Дол-Амрота. Бо тепер, коли все лежало в руїнах, найкращим здавалося якомога швидше померти і вийти з гіркої історії його життя.

— Шкода, що тут немає Мері! — почув він власний голос, і поки ворог готувався до нападу, в голові його вихором