Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
І тоді я серцем відчув, що ми зовсім близько від Моря; бо в темряві розляглася водяна гладінь і на березі кричали незліченні птахи. О квиління морських чайок! Хіба Володарка не говорила мені стерегтися його! І тепер я не маю спокою.
— А я тих птахів і не помітив, — сказав Ґімлі, — бо ми нарешті підійшли до серйозної сутички. Біля Пеларґіра стояв головний флот Умбару: п'ятдесят великих кораблів, а менших — без числа. Вороги, котрих ми гнали, дійшли до гаваней першими і здійняли переполох; і деякі кораблі відпливли, намагаючись утекти вниз по річці або добратися до протилежного берега; а багато малих суден палало. Та гарадрими, притиснуті до гаваней, вирішили захищатися й у відчаї билися люто; і сміялися вони, дивлячись на нас, бо армія їхня була все ще велика.
І тоді Араґорн зупинив коня і крикнув сильним голосом: «Тепер — уперед! Іменем Чорного Каменя!» І раптом Примарне Військо, яке досі трималося позаду, шугонуло сірою хвилею, змітаючи все на своєму шляху. Я чув невиразні крики, слабкі заклики рогів, приглушений багатоголосий шум, ніби відгомін давно забутої битви Темних Часів. Тьмяно миготіли мечі; та не знаю, чи гострі були леза, бо Мертвим не потрібна ніяка зброя, крім постраху. Перед ним не встояв би ніхто.
Спочатку вони захопили судна біля причалів, потім по воді перекинулися на ті, що стояли на якорі; й усі матроси божеволіли від жаху та стрибали за борт, залишалися тільки невільники, прикуті до весел. Без перешкод ми промчали до берега, розкидаючи переляканих ворогів, як листя. І тоді на кожен корабель Араґорн послав по одному з дунаданів, і ті заспокоїли та розкували невільників.
Ще до кінця того темного дня не зосталося жодного ворога; одні потопились, інші втікали на південь, сподіваючись пішки дістатися додому. Оце вже, думав я, як чудово та дивно, що примари жаху і темряви зруйнували плани Мордору. Ворог подоланий його ж зброєю!
— Справді дивно, — сказав Леґолас. — У той час я дивився на Араґорна і думав, яким великим, жахливим і всемогутнім правителем міг би він стати, якби привласнив Перстень. Недаремно Мордор боїться його. Та шляхетність його душі вища від розуміння Саурона; хіба Араґорн не є нащадком Лутієн? Повік-віків не згасне цей рід.
— Гноми так далеко не зазирають, — сказав Ґімлі. — Та Араґорн справді був могутній того дня. Адже весь чорний флот опинився в його руках, і він вибрав для себе найбільший корабель і зійшов на борт. Потім звелів трубити в усі труби, покинуті ворогом; і Примарне Військо вишикувалося на березі. Воно стояло мовчки, майже невидиме, тільки очі спалахували червоними відблисками пожеж на кораблях. І Араґорн промовив до них гучним голосом:
«А тепер слухайте спадкоємця Ісілдура! Ви виконали клятву. Повертайтеся до себе й ніколи вже не тривожте долин. Ідіть із миром!»
І тоді Король Мертвих виступив наперед, переламав спис і кинув уламки на землю. Потім низько вклонився, повернувся, й усе сіре військо рушило та зникло, мов туман, розвіяний поривом вітру; і мені здалося, що я прокинувся зі сну.
Тієї ночі ми відпочивали, а інші працювали. Бо ми звільнили безліч бранців, а серед них було чимало ґондорців, захоплених під час набігів; і невдовзі потягнулися великі загони з Лебенніну й Етіру, і Анґбор Ламедонський привів усю свою кінноту. Тепер, коли страх перед Мертвими розвіявся, люди приходили допомогти і подивитися на спадкоємця Ісілдура; бо чутки про це ім'я ширилися, мов вогонь уночі.
Ось майже вся історія. Упродовж вечора та ночі приготували човни, зібрали людей; на світанку флот відплив. Здається, давно це було, а насправді лише вранці передучорашнього дня, шостого дня після виходу з Гірського Скиту. Але Араґорн усе одно тривожився, що ми не встигнемо.
«Від Пеларґіра до причалів Гарлонда сорок дві милі, — сказав він. — А до Гарлонда мусимо прибути вранці, інакше кінець усьому».
На весла сіли по троє і гребли на повну силу; та поволі піднімалися ми Великою Рікою, бо пливли проти течії, і хоча не швидка вона на півдні, нам бракувало вітру. Тяжко було мені на серці, хоч і перемогли ми в гаванях, але раптом Леґолас розсміявся.
«Вище бороду, нащадку Даріна! — сказав він. — Адже є таке прислів'я: «Живе надія, де ти й не мріяв». Але яку надію побачив він удалині, не сказав. Коли споночіло, стало ще темніше, і ми занепокоїлися, бо вдалині на півночі побачили велику заграву, й Араґорн сказав: «Мінас-Тіріт палає».
Та опівночі надія справді відродилася. Досвідчені моряки з Етіру дивилися на південь і говорили про зміну, яку принесе свіжий вітер із Моря. Ще вночі на щоглах поставили вітрила, ми попливли швидше, і на світанні заблищала піна біля хвилерізів. І ось так, як ви бачили, ми прибули о третій годині після сходу сонця при гарному вітрі та сонячній погоді й розгорнули бойовий прапор. Великий то був день і пам'ятна година, що би не трапилося потім.
— Буде те, що буде, і подвигів це не применшить, — сказав Леґолас. — Подвигом був похід по Стежині Мертвих і подвигом буде, навіть якщо в Ґондорі нікому буде співати про нього у прийдешні дні.
— І таке теж може статися, — погодився Ґімлі. — Обличчя в Араґорна та Ґандалфа стурбовані. Цікаво знати, що вони там вирішують у їхніх наметах? Бо мені, як і Мері, хочеться, щоби наша перемога поклала край війні. Та якщо доведеться повоювати ще, я готовий, заради честі народу Самітної Гори.
— І я — заради народу Великого Лісу, — мовив Леґолас, — і ще — заради любові до правителя Білого Дерева.
Товариші замовкли, та ще посиділи на високій стіні, кожен думаючи про своє; а тим часом капітани радилися.
Попрощавшись із Ґімлі та Леґоласом, князь Імрагіл негайно послав по Еомера, і разом вони пішли до наметів Араґорна, поставлених неподалік від того місця, де загинув король Теоден. І там вони радилися з Араґорном, Ґандалфом і синами Елронда.
— Капітани, — почав Ґандалф, — ось що сказав намісник Ґондору перед смертю: «На короткий час візьмете ви гору на полі бою, на якийсь день. Перемога над Силою, яка зараз піднімається, неможлива». Впадати в розпач, як він, не треба, та варто зважити на правдивість його слів.
Камені Яснобачення не брешуть, навіть володар Барад-дура не примусить їх брехати. Він може показати слабкій людині картини, які сам захоче,
