Невидимі. Таємниця Туманної Бухти - Джованні дель Понте

— Так, ти ще тоді здалася мені трохи «з привітом».

— Дверима називається той, хто може зробити прохід із одного виміру в другий, ідеться про просторові чи про часові виміри. Ти, наприклад, якщо спиш, дістаєш можливість бути присутнім як глядач при подіях, котрі відбувалися в минулому.

— Ти мені вже це говорила. Але чому вважаєш, що я неодмінно побачу Невидимих? І чому в мене не було таких снів раніше, а як приїхав до Туманної Бухти, жодного звичайного не сниться?

Кристаль зітхнула.

— Я не знаю, Дугу. Ще не знаю.

— І сподіваєшся дізнатися завдяки мені?

— У всякому разі ти так чи так уже надто далеко зайшов у цій справі. Думаю навіть, що коли не виїдеш звідси зараз же, ці сни й надалі тебе переслідуватимуть… А може, й інші схожі сни.

Дуглас пильно подивився на друзів.

— Значить, гадаєте, моя єдина можливість повернутися до нормального життя — вирішити цю справу щонайшвидше, чи не так?

— Так нам здається, Дугу, — відповів Пітер, опускаючи очі.

Дуглас оглянувся на Кристаль:

— І що це буде?

— Парапсихологічний експеримент, в якому ти будеш активною точкою.

— Я…

— Для цього хочу застосувати всі свої гіпнотичні й телепатичні здібності… Цього разу ми їх можемо подвоїти. Я постараюся тебе загіпнотизувати, налаштуватися на твою свідомість і свідомість Пітера й «примусити» тебе побачити сон про події тієї ночі, коли Невидимі нанесли Скрімму поразку та втратили Malartium.

— Я сподіваюся, що ти не жартуєш.

— Звичайно, ні, Дугу.

— Гаразд, підходить.

Незабаром Дуглас уже лежав на землі, а Пітер і Кристаль стояли біля нього на колінах. Дівчинка стискала його праву руку, а хлопчина — ліву.

— Крис, — сказав Дуглас, — обіцяй мені, що за щонайменшої небезпеки негайно мене розбудиш.

— Обіцяю, але зараз розслабся, будь ласка.

— Тобі легко казати, адже ти не Двері!

— Маєш рацію, а зараз розслабся й дивися мені в очі.

— Принаймні повинен попередити, що мене не так уже й легко загіпнотизувати. Одного разу ми з батьком були на магічній виставі та…

— …та? — запитав Пітер.

— Т-с-с! Тихо, він спить, — прошепотіла Кристаль.

Експеримент почався.

— У книзі чітко вказано, — мовить Дамон.

Він роздратований через відсутність свого вірного друга Кена Хелловея. Упевненість хлопчика послабшала, тому він почувається більш уразливим. Але Дамон не має права цього показувати.

Невидимі сидять у сховку в скелях: це той самий грот, який через шістдесят років оберуть собі за штаб Кристаль, Пітер і Дуглас. Зовні вирує буря.

— …Слухайте також і ви, — продовжує Дамон піднесено й урочисто. — «Чесний хлопчик може протистояти могутності чаклуна за однієї умови: слід присягнутися найдорожчим, що маєш, не піддаватися спокусі влади та не черствішати душею, коли, як це часто буває з дорослими, відмовляєшся від високих ідеалів і прагнень».

— Ну якщо так, то нічого страшного! — виривається в Марка.

— Стривай, тут є ще: «…Однак, щоб чари подіяли, людина повинна зробити жертвопринесення, проливши кров свого однолітка».

Усі приголомшені.

Якісь звуки. Але їх видають не Невидимі.

— Що сталося? Тут є хтось іще? — хвилюється Дамон, схоплюючись на ноги.

— Що з тобою, Дамоне? Я нічого не чула, — заспокоює його Грета.

— Схоже на якісь схлипи… — хлопчик знову сідає. — Напевно, мені здалося. Ну як, ви згодні?

— Зробити «криваве жертвопринесення?» Ти збожеволів? І кого хочеш убити, когось із нас?

— Заспокойся, Сьюзан. Хто каже про вбивство? У книзі йдеться про пролиття крові, а не про вбивство.

— Ну то й що? — втручається Марк.

— Ну й досить буде, якщо ми злегка поранимо один одного ножиком… Я пораню тебе, ти пораниш Сьюзан, Сьюзан поранить Девліна… і так, поки не повернемося до мене. Що ви про це скажете?

— Скажу, що Сьюзан має рацію: ти збожеволів! Я не дам себе шматувати!

— Правильно, Марку! — підтримує його Грета. — Спробуємо що-небудь інше.

— А я за, — згоджується Девлін.

— Як? Ти все добре чув? — питає в нього Марк.

— Річ у тому, що… що серед викрадених дітей є й мій друг Рассел Еверетт, ви його знаєте. Якийсь поріз — ніщо порівняно з тим, що йому загрожує. Я не маю права відмовитися. А ви, значить, маєте право?

Невидимі замовкають і в сум'ятті опускають очі. Ніхто не сміє сказати що-небудь.

— Дамоне, ріж мене, — нарешті мовить Девлін, простягаючи йому свій складаний ніж. — Постарайся не особливо глибоко, ось тут на передпліччі.

Дамон коливається, але потім бере ніж, розкриває його, розжарює лезо на вогні, дає йому остигнути й нарешті ранить товариша. З’являється кілька крапель крові.

Хлопчик вимовляє:

— Я, Дамон Найт, урочисто присягаюся завжди залишатися чесним та ніколи не відмовлятись ні від свого зобов'язання дружити з іншими Невидимими, ні від своїх прагнень та ідеалів, у які зараз вірю.

— Тут є одна річ, яка мене турбує, — сказала Кристаль, «відключивши» себе й Пітера від сну Дугласа. Їхній друг продовжував міцно спати.

— Тільки одна? — спробував пожартувати Пітер.

— Дуг діє у своєму сні не тільки як глядач…