Невидимі. Таємниця Туманної Бухти - Джованні дель Понте

— Так, вони його почули, ти розумієш? Я не знаю, чи варто продовжувати у такому разі. Боюся, що це дуже ризиковано. Раптом Дуглас залишиться полоненим сну і більше ніколи не прокинеться?

— Ця небезпека загрожувала йому і в той час, коли він засинав сам. Адже ти це знаєш, Крис. Ми повинні піти далі та дізнатися все, що треба, аби вирішити справу зі Скріммом щонайшвидше.

— Можливо, ти маєш рацію, Піте.

— Я не знаю, правий чи ні. Але так чи інакше становищу Дуга не позаздриш.

— Підемо далі?

У цей момент руки Дугласа, які він не випускав із рук своїх друзів, зарухалися й хлопець почав стогнати.

— Пішли далі, Крис. Мерщій!

Темна і сира кімната. Цегляні стіни вкриті павутинням, на підлозі — цвіль і брудні калюжки. Слабкий промінь світла пробивається через віконце у важких дерев’яних дверях.

Хтось плаче. Це дитячий голос. У темряві блищать ланцюги та вгадуються контури трьох дитячих фігур.

Два хлопчики й дівчинка. Плаче хлопчик, решта, нажахано глипаючи очима, нічого не бачать перед собою.

Раптом дівчинка обертається. Щось почула?

Відкриває рот, щоб заговорити, але мовчить іще якийсь момент. Нарешті набирається хоробрості:

— Ти хто?

Як це можливо? Як він…

— Христино, що там? — питає дитина, яка не плаче.

— Не знаю, Расселе, мені здалося, тут є ще хтось, якийсь товстенький хлопчик…

— Де поліція, Христино? Чому ніхто не приходить нам на допомогу?

— Не бійтеся, мої маленькі, — це Ангус Скрімм мовить від дверного віконця. — Скоро все закінчиться.

Чується металевий звук засува, і двері відчиняються.

Невидимі знову піднімаються в гори через ліс, неподалік від будинку Ангуса Скрімма. Буря шаленіє з новою силою, блискавки сяють невпинно. Але поведінка Дамона та його друзів тепер стала іншою: вони більше не бояться, тому що провели магічний ритуал, і Скрімм не зможе заподіяти їм лиха.

Дамон визирає з-за кущів за будинком і завмирає з роззявленим ротом. Ангус Скрімм стоїть там, біля урвища над морем, а поряд із ним троє зниклих дітей. Цей негідник прив’язав їх до товстих дерев’яних стовпів головою вниз, і під кожним поставив мідну посудину достатнього об’єму, щоб умістити всю кров бідолах!

Зараз чаклун зробить жертвопринесення, яке дозволить йому стати Верховним Магом!

Ангус Скрімм високо здіймає довгий ніж і декламує щось невідомою мовою.

Наближається до дівчинки на ім’я Христина й хапає її за волосся.

Буря досягає своєї кульмінації, по обличчю дитини стікає не тільки дощ, але й гірко-солоні бризки: океан із такою силою спадає на скелі, що, здається, хоче змити їх разом із людьми.

— Ось і настав твій час, крихітко моя…

— Ні! — волає Дамон і кидається слизьким схилом, а за ним і решта Невидимих.

— Ох, погляньте, кого я бачу, знову все ті ж молокососи, — глузує Ангус Скрімм, залишаючи дівчинку й рішуче прямуючи до них. — Дякую за те, що прийшли, нещасні фантазери. Ви мені теж станете у пригоді для ритуалу.

— Ти забув дещо, чорнокнижнику! Дивися! — вигукує Дамон і піднімає Malartium.

Ангус Скрімм зупиняється, на мить у його очах з’являється страх. Але чаклун одразу ж опановує себе.

— Що ти хочеш зробити, наївний? Загрожуєш мені, за п’ять хвилин найсильнішому магові на Землі?

— Ти ще ним не став, Ангусе, — відповідає Дамон, даючи руку Марку, який у свою чергу простягає руку наступному з Невидимих. Дуже швидко утворюється ланцюг. У вільній руці Дамон тримає книгу, відкриту на закладеній сторінці. Починає читати: «Ми, чесні молоді люди, позбавляємо тебе, чаклуне, усієї твоєї магії!»

Небо прорізає блискавка, і Ангус Скрімм ціпеніє, охоплений жахом.

— Ви, прокляті негідники! — кричить він. А потім…

А потім… нічого не відбувається. Дощ продовжує шуміти, й Ангус Скрімм усе ще стоїть неподалік, як видно, він аніскільки не постраждав.

Він починає нестримно реготати.

— Самовпевнені дурні, ви неправильно провели ритуал!

— Хіба? Ми пролили нашу кров…

— Під «пролиттям крові» малося на увазі вбивство! А зараз усі ви живі, так що нічого не вийде! — гарчить чаклун. Раптом він підкидає довгий ніж і жбурляє його в Дамона.

— Hi-i-i! — з нізвідки з’являється хлопчик і опиняється між Дамоном і Скріммом. Ніж влучає йому в груди.

— Дугласе! — закричала Кристаль в іншому місці й у іншому часі.

— Ти… ти хто? — питає Дамон, нахилившись над умираючим.

— Це не важливо, Дамоне, — відповідає той ледве чутно. — Ритуал… Проведіть його зараз…

— Прокляття! — реве Ангус Скрімм. Не знає, нападати знову чи тікати. Зробивши вибір на користь другого, біжить до свого будинку. Неподалік — вхід до печери.

Обагривши руки кров’ю хлопчика, Невидимі повторюють ритуал.

— Печера! — кричить Дамон нарешті. — Якщо ми дамо Скрімму сховатися, то потім його не піймаємо!

Ангус швидкий і хитрий, але підлітків більше й вони проявляють не меншу хитрість. Незабаром вони заганяють його в кут.

— Владою, наданою нам цією книгою, — декламує Дамон, утворивши ланцюг зі своїми друзями, — ми, Невидимі, засуджуємо тебе до ув’язнення в цій печері навіки!

Ангус Скрімм потрапив у пастку: ліворуч від нього — бурхлива підземна річка, праворуч — гранітні стіни. Сповнений жаху, він спирається на стіну грота.