Невидимі. Таємниця Туманної Бухти - Джованні дель Понте

Так само, як і завжди, приїхавши на нове місце, Кершо проводив вечори в пивному барі біля відділення поліції. Аби бути в курсі подій, немає нічого ліпшого, ніж перекинути кілька кухлів із яким-небудь поліцейським після його робочого дня. Роберт знав: мало хто відмовиться потеревеніти, особливо якщо пригощають кухлем-двома пива.

Зараз усі обговорювали ряд дивних смертей людей похилого віку, але ніхто не знав, що одяг на всіх померлих був мокрий від морської води. Це здавалося досить дивним у зв’язку з тим, що йшлося про смерті від природних причин…

Померлих звали… Роберт Кершо відшукав потертий блокнот в одній із безлічі кишень своєї куртки: Сьюзан Купер і Марк Уоррік. А цього ранку інформатор із контори шерифа приніс йому до готелю ще одну новину. Смерть Девліна Стівенсона, труп якого знайшла економка. Випадок, аналогічний двом попереднім.

Журналіст написав ці імена на аркушах, і розклав їх перед собою, один над іншим.

Другою помітною подією було зникнення дівчинки Кристаль, онучки Сьюзан Купер. Оголошення з портретом зниклої розклеєні по всьому місту.

Кершо поклав одне з таких оголошень праворуч від аркушів з іменами померлих.

Кристаль училася в одному класі з Пітером, тим хлопчиною, якого він учора бачив у компанії другого, Дугласа. А той сказав, ніби вони з Пікі з однієї школи, хоча перевірка, проведена Робертом, показала, що це брехня. Чому він збрехав? Імовірно, хлопці щось приховують… але що?

І хто, знову ж таки, тоді захистив Пітера?

Цьому шибайголові Ленсу, звичайно, допомогли опинитися на башті з табличкою на шиї. Але є ще одна дивна річ: на табличці, була назва невловимої групи підлітків, яку Роберт шукав ось уже скільки років усією територією Сполучених Штатів. «Невидимі»..

Збіг?

Кершо дістав із іншої кишені ще один, старіший блокнот. Погортавши його, знайшов імена таємничих підлітків, які йому вдалося дізнатися. Вирвав ще кілька чистих аркушиків і на кожному з них написав по одному імені: Грета, Марк, Сьюзан і Девлін.

Марк.

Сьюзан.

Девлін.

Так само звали нещодавно померлих!

Роберт сторопів. Знову збіг?

Звичним рухом витяг цигарку. Пригадавши, проте, що в бібліотеці не палять, поспіхом повернув її до пачки.

Почав спочатку.

Із лотка принтера Нишпорка взяв папір і став відзначати виявлені закономірності.

Насамперед «Невидимі». Із одного боку — загін примар, із другого — «Невидимі» Туманної Бухти.

Потім імена — Марк, Девлін і Сьюзан.

Кристаль — зникла дівчинка — це внучка Сьюзан. Він написав ім’я дівчинки та з’єднав його лінією з ім’ям бабусі.

Кристаль учиться в одному класі з Пітером. Її ім’я журналіст також з’єднав з ім’ям Пітера, а від того провів лінію до «Невидимих» із Туманної Бухти.

Тепер іще Дуглас (стрілка до Пітера) — племінник Кендреда Хелловея, директора цієї бібліотеки… і старого друга померлих. Друг дитинства цих померлих.

Тут Кершо зупинився.

Доладно й цікаво, але що із цього виходить?

Кинув погляд на екран. Хлопцям потрібні були номери газети за 1938 рік.

У 1938-му Кендред Хелловей і його друзі були приблизно того ж віку, що зараз Кристаль, Пітер і Дуглас.

Найбільш відповідний вік, аби грати в сміливців і взагалі створювати групки.

Найбільш відповідний вік, аби створити власний загін.

Про події своєї юності потім буде що розповідати дітям і внукам…

Нишпорка підвівся й почав гарячково збирати розкидані аркуші паперу.

Він знову відчув здобич. Напевно, цій дівчинці, Кристаль Купер, багато що відомо про юність бабусі. І про старих бабусиних друзів.

Необхідно знайти дівчинку.

— Боже, Дугу, ти блідий і жахливо засмучений, — сказала Кристаль, коли рано-вранці хлопчисько з’явився в гроті, який вони назвали «Печерою піратів». — Так і не спав цієї ночі?

Дуглас сів на купу піску напроти дівчинки й Пітера.

— Кому б стало сміливості заснути після такого? Мені сняться лише кошмари про зустрічі Невидимих зі Скріммом… Я вже до ручки дійшов!.. Ну а зараз визнаймо свою поразку! Чи ви хочете ще пробувати сили в якій-небудь великій справі?

— Ну що ж, Дугу, — глибоко зітхнув Пітер, — Крис і я вважаємо, що дійсно немає сенсу діяти проти того, хто набагато сильніший за нас…

— Нарешті розумна думка!

— Звичайно, якби в нас був Malartium, обставини постали би в іншому світлі… — продовжував Пітер.

— Так, якби нам удалося знайти його раніше, ніж це зробить Скрімм, ми мали б гарні підст… тобто могли б битися з ним на рівних… — підсумувала Кристаль.

— Могли б, але ж книги немає! Чому не можна провести літо, як решта дітей, ні про що не замислюватися, і… Чого ви так на мене дивитеся?

— У Піта виник один ризикований план, і він може спрацювати, — пояснила дівчинка.

— План, у якому він сам, як завжди, не братиме участі? — кинув Дуглас на свій захист.

— Ти ж сам сказав, що, коли б не засинав, бачиш лише Невидимих, хіба ні? — уточнив Пітер.

— М-м-м… так, можливо…

— Більше того, їхні пригоди тобі сняться не впереміш, а в чіткій часовій послідовності…

— До чого ти хилиш?

— Послухай, Дугласе, — втрутилася Кристаль. — Пам’ятаєш, коли ми