Невидимі. Таємниця Туманної Бухти - Джованні дель Понте

— Якщо все так, то ми здорово влипли. А може, весь світ здорово влип.

Виникла коротка пауза, після якої Дамон запитав:

— Кене, у тебе дійсно немає цієї книги?

— Як мені сказати, щоб ви зрозуміли? — роздратовано відповів Кен. — Із тієї самої проклятої ночі, коли я пішов до шерифа, а її залишив вам, я більше книги не бачив. Ви були останніми, хто тримав її в руках, — та ти й сам це добре знаєш. Я ж навіть не відаю, чим у вас закінчилася справа зі Скріммом.

— Нічим не закінчилася, Кене. Нічим не закінчилася.

— Гей, ви де? — прошепотів Дуглас, вибігаючи до саду. Завернув за ріг, пройшов уздовж лівої стіни бібліотеки й раптом роззявив рот від подиву. Кристаль намагалася зберегти рівновагу, балансуючи на голові Пітера, який притулився до стіни й усім своїм виглядом показував, що йому зовсім не до жартів.

— Кристаль, я ризикую залишитися без скальпа, — попередив Пітер.

— Уф, та ти зануда. Я майже добралася… У тебе вийде стати навшпиньки?

— Мене, чи що, шукаєте? — відгукнувся Дуглас зі сміхом.

— Слава тобі, Господи, — видихнув Пітер.

— Дамон приїхав? — завищала Кристаль, почувши від Дугласа розповідь про те, що відбулося. — І який він? Вродливий? Тобто я хотіла запитати…

— Та хто його знає. На вигляд так, у формі, але дещо пристаркуватий. Іще він запросив мене до себе додому. Обіцяв розповісти про пригоди Кена, мабуть, із того часу, коли вони входили до загону Невидимих. Раніше або пізніше я б туди сходив…

— Можна сьогодні вночі, — сказала Кристаль.

— Сьогодні вночі? — луною відізвався Дуглас.

— Ну так. Будинок Дамона неподалік від твого.

— І ми в нього проникнемо?

— Якщо взяти до уваги,’ що практично щоночі Скрімм прибирає одного з первинних Невидимих, наше завдання зачаїтися біля їхніх будинків і охороняти нещасних. Перша справжня справа нових Невидимих — що ви про це скажете?

— І мені займатися Дамоном, так? А як же мій дядько?

— Можеш спостерігати також і за ним, курсуючи між своїм будинком і будинком Дамона. Я і Піт не зможемо тобі допомогти, адже опікатимемо відповідно Грету й Девліна. У всякому разі я переконана, що твоєму дядькові не загрожує безпосередня небезпека…

— Чому ти так у цьому впевнена?

— Із його записів виходить, що він не брав участі в магічному ритуалі разом із іншими Невидимими. Я думаю, Скрімм цікавиться тільки тими, хто може його знищити. Виходить, твій дядько більше не входить до загону.

— А якщо ти помиляєшся?

— Не помиляюся. І хочу знати, чи зможеш ти чатувати. Бо щось ти погано виглядаєш…

— Це не важливо. Якщо буде треба, я цілий тиждень зможу чатувати. Одного разу в сусідньому кінотеатрі показували марафон жахів, який тривав двадцять чотири години. Коли він закінчився, у залі вже не залишилося нікого, окрім мене…

— М-м-м, у всякому разі підтримуватиму з вами постійний телепатичний контакт. Якщо один опиниться в небезпеці, я це відчую й попереджу другого.

— Телепатичний контакт? — усміхнувся Дуглас. — Годі тобі, Крис, не перебільшуй.

— Що, ти мені не віриш? Тоді випробуй мене.

— Добре… м-м-м… значить… так-от: про що я зараз думаю?

Дуглас отримав відповідь практично відразу:

— Я починаю здаватися тобі привабливою, і ти сподіваєшся, що між мною і Літом нічого немає.

— Що? — хором здивувалися хлопці, почервонівши, як два помідори.

— Але я… Але я… думав про назву одного фільму! — заперечив Дуглас.

— Ну так, звичайно, — зверхньо відповіла Кристаль, — «Моя дружина — відьма», але це тільки поверховий рівень мислення. Існує кілька рівнів, як відомо, — відрізала дівчинка, граціозно відстрибнула та сховалася в чагарнику.

Дуглас розсунув листя.

— А коли щодо мого дядька ти помиляєшся? — прокричав він, але до нього донісся лише віддалений шерех гілок.

— У всякому разі мене вона абсолютно не цікавить, — уточнив Пітер.

— Та й мене теж. Зараз Крис просто помилилася, — відповів Дуглас, підводячись та збираючись іти.

Двоє друзів вирушили додому. Незабаром Пітер запитав:

— А назва фільму? У цьому вона теж помилилася?

— Ні. Відповіла правильно.

Через кілька кроків Дуглас раптом повернувся до свого супутника й запитав загрозливим тоном:

— А що ти цим хочеш сказати?

— Я? — перепитав Пітер, зображуючи повне нерозуміння.

Решту дороги вони йшли мовчки.

Цієї ночі туман стояв низько, а небо було таким прозорим, що легко було всі зірки перерахувати. Здавалося, ніби вище пухнастої ковдри Туманної Бухти одразу відкривається світовий простір.

На жаль, Дуглас уже втомився стежити: бракувало лише, щоб він став рахувати зірки; це було б схоже на «лічбу овець» перед сном!

Тому, коли дядько й тітка пішли спати, він спустився до кухні', висипав у склянку весь вміст пакетика розчинної кави, додав трохи води й випив одним духом. Після цього пообіцяв собі, що наступного разу покладе до склянки хоча б три ложечки цукру. Відчинив шафку з ключами та взяв ключ від чорного ходу.

І ось він заліз на старий каштан поряд із будинком Дамона Найта. У цьому величезному дереві було