Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
— Ой! Цс-сс, ні! Ні! Тупі гобіти, дурні, так, дурні! Не треба цього робити!
— Чого не треба? — здивовано запитав Сем.
— Цих гидких червоних язичків, — сичав Ґолум. — Вогонь, вогонь! Це небезпечно, небезпечно. Він пече, вбиває. І притягне ворогів, так, притягне.
— Я так не думаю, — заперечив Сем. — Чого би мав притягувати, якщо не класти вогкі дрова і не робити диму. А якщо притягне — ну, то притягне. Хай там що, я ризикну. Я буду тушкувати цих кроленят.
— Тушкувати кроликів! — нажахано верескнув Ґолум. — Псувати прекрасне м'ясо, яке Смеаґол приберіг для вас, бідний голодний Смеаґол? Навіщо? Навіщо, дурний гобіте? Вони молоді, ніжні, гарні, їжте їх, їжте їх! — Він жадібно схопив тушку кроля, яка вже випотрошена лежала біля вогню.
— Гей-гей! — вигукнув Сем. — Кожному своє. Тобі наш хліб поперек горла, а мені — сирі кроленята. Ти мені кролика подарував, отже, він мій, і я, бачиш, можу його готувати, якщо захочу. А я хочу. Не мусиш на мене дивитись. Іди злови собі іншого і їж так, як тобі заманеться, — десь подалі, не в мене на очах. Ти не побачиш вогню, а я — тебе, і обом буде добре. Я подбаю, щоби вогонь не димів, якщо тобі так приємніше.
Буркочучи, Ґолум відповз у папороть. Сем зайнявся казанками. «До кролятини гобітові треба ще зілля, — подумав Сем, — і якогось коріння, особливо бульбин — не кажучи вже про хліб. А зелень, здається, можна знайти».
— Ґолуме! — неголосно покликав він. — Ще є робота для тебе. Мені потрібна зелень. — Ґолум визирнув із-за листя, але цього разу неприязно скривившись. — Пару лаврових листочків, трохи чебрецю та шавлії — поки вода не закипіла.
— Ні! — сказав Ґолум. — Смеаґолові це не подобається. І Смеаґол не любить пахучих листочків. Він не їсть трави чи коріння, ні, дорогесенький, поки не вмирає з голоду або не занедужає, бідний Смеаґол.
— Смеаґол потрапить у справді гарячу воду, хай-но вона закипить, якщо не зробить те, що його просять, — гаркнув Сем. — Я сам його туди покладу, так, дорогесенький. Був би зараз сезон, то я би примусив його ріпу та моркву пошукати, і бульбу також. Б'юсь об заклад, тут ростуть усілякі дикі овочі. А я би дорого заплатив за кілька бульбинок.
— Смеаґол не піде, о ні, мій дорогесенький, зараз не піде, — засичав Ґолум. — Він боїться, й він дуже втомився, а цей гобіт нехороший, зовсім нехороший. Смеаґол не буде копати корінці, моркву та… бульбу. А що таке бульба, дорогесенький, га, що це таке?
— Кар-топ-ля, — пояснив Сем. — Улюблена страва Дідуся і надзвичайно добрий вантаж для порожнього шлунка. Та зараз ти її не знайдеш, то й не треба шукати. Але будь добрим Смеаґолом і принеси мені зелень, і я буду про тебе кращої думки. А якщо будеш слухняний і далі, то я колись почастую тебе тією бульбою. Смажена картопля та риба, приготована Семом Правоногом! Ти не зможеш відмовитися.
— Так, так, зможемо. Псувати хорошу рибку, попалити рибку. Дай мені рибку вже, а свою бридку бульбу залиш собі.
— О, ти безнадійний, — зітхнув Сем. — Іди спати!
Урешті-решт, він усе знайшов сам; на щастя, далеко відходити не довелось, і його господар постійно був на оці. Якийсь час Сем сидів, розмірковуючи та підкидаючи хмиз у вогонь, чекаючи, поки закипить вода. Світало, і повітря ставало теплішим; роса на траві та листі висохла. Незабаром кролики вже закипіли в казанках із пучками зілля. Сем мало не задрімав. Він тушкував кролятину майже годину, час від часу штрикаючи м'ясо виделкою та куштуючи юшку.
Коли все було готове, він зняв казанки з вогню і тихенько підійшов до Фродо. Той напіврозплющив очі й побачив над собою Сема, а тоді прокинувся зі сну, ще одного втраченого мирного сну.
— Гей, Семе! Чому ти не спиш? Що сталося? Котра година?
— Десь дві години по світанку, — відповів Сем, — і, напевно, пів на дев'яту за Ширським часом. Але нічого не сталося. Хоча, як на мене, не сталося нічого доброго: ні цибулі нема, ні бульби. У мене для вас тушковане м'ясо і трохи юшки, пане Фродо. Це піде вам на користь. Можете посьорбати зі свого кухля або просто з казанка, коли трохи охолоне. Я не прихопив зі собою ніяких мисок.
Фродо зітхнув і потягнувся.
— Тобі слід було поспати, Семе. Та й вогонь у цих краях небезпечний. Але я справді дуже голодний. Гм… Що це так пахне?
— Подарунок від Смеаґола, — відповів Сем, — пара кроленят; хоча, здається, Ґолум уже шкодує за ними. Та, на жаль, до них є лише зовсім трохи зелені.
Сем і його господар сіли серед папороті й заходилися їсти юшку з казанків, користуючись по черзі однією виделкою та однією ложкою. Дозволили собі з'їсти по шматочку ельфійського хлібця. Для них це був справжній бенкет.
— Гей, Ґолуме! — тихенько свиснув Сем. — Ходи-но сюди! Ще маєш час передумати. Ще залишилося трохи тушкованої кролятинки, хочеш?
Відповіді не було.
— Ну, гаразд, напевно, пішов щось собі пошукати. Ми доїмо самі, — сказав Сем.
— А потім ти мусиш поспати, — додав Фродо.
— Тільки ж ви не засніть, поки я дріматиму, пане Фродо. Я щось йому не дуже довіряю. Ще багато Смердючки — поганого Ґолума, якщо ви мене розумієте, — сидить у ньому, і ця погань стає все сильніша. При першій-ліпшій нагоді мене задушить одразу. Ми з ним розходимось у поглядах, і йому не подобається Сем, о ні, дорогесенький, анітрохи не подобається.
Вони доїли, і Сем пішов до струмка помити начиння. Закінчивши роботу, він підвівся й озирнувся. Тієї миті Сем побачив, як сонце підіймалося з диму, чи туману, чи з темної тіні, чи що там висіло на сході, й заливало золотим промінням гаї та гірські галявини. Тоді він помітив тоненьку спіраль сизого диму, яка здіймалася з хащі і яку було чітко видно в сонячному промінні. Сем із жахом усвідомив, що то димить його маленьке вогнище, яке він забув загасити.
— Не може бути! Звідки стільки диму? — буркнув він і погнав назад.
Раптом він зупинився і прислухався. Хтось свиснув, чи йому причулося? Чи, може, це якийсь дивний птах? Але якщо це був свист, то не з боку Фродо. А тепер свист долинув із іншого боку! Сем щодуху помчав догори.
Він виявив, що від невеликої тліючої головешки загорілася суха папороть збоку від вогнища, а від папороті зайнявся дерн. Сем похапцем затоптав багаття, розкидав попіл, прикрив вигоріле місце дерном. Потім прокрався до Фродо.
— Ви чули
