Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Вершники втупились у Теодена, ніби їх несподівано розбудили. Грубим карканням старого ворона здавався їм голос їхнього правителя після солодкої промови Сарумана. А Саруман не тямився з люті. Він перехилився через перила, мовби хотів ударити короля своєю патерицею. Раптом декому здалося, що вони побачили змію, яка приготувалася вжалити.
— Зашморги і ворони! — засичав він, і всі здригнулися, вражені різкою зміною. — Старий бовдур! Що таке двір Еорла, як не стодола, де у смороді пиячать харцизяки, а їхні виродки повзають по долівці з собаками? Але шибениця давно чекає на них. Зашморг уже накинутий і повільно, але безжально затягується. Невдовзі ви самі в ньому загойдаєтеся, коли така ваша воля! — Тут він опанував себе, і голос його знову змінився. — Не розумію, навіщо я розмовляю з тобою. Адже ти мені не потрібний, Теодене, ні ти, ні твоя банда вершників, звиклих давати драла при першому ж натиску. Колись я запропонував тобі становище, яке перевищувало твої заслуги та розум. Нині я повторив пропозицію, щоби ті, кого ти обманюєш, чітко побачили кращий шлях. А ти відповідаєш лайкою та хизуванням. Хай буде так. Повертайся до своїх халуп!
Але ти, Ґандалфе! За тобою я побиваюся, співчуваючи твоїй ганьбі. Як ти терпиш таке товариство? Адже ти пишаєшся собою, Ґандалфе, — і не без підстав, — бо розум твій шляхетний, а очі бачать глибоко і далеко. Невже ти й зараз не прислухаєшся до моєї поради?
Ґандалф стрепенувся і поглянув угору:
— У тебе є що додати до сказаного при нашій останній зустрічі? Чи, може, ти хочеш відмовитися від того, що говорив тоді?
Саруман помовчав.
— Відмовитися? — спантеличено перепитав тоді. — Відмовитися? Я прагнув напоумити тебе задля твого ж добра, але ти і слухати не хотів. Ти гордий і не любиш порад, бо сам достатньо мудрий. Але тепер ти помилився, гадаю, зумисне спотворивши мої добрі наміри. Боюся, я надто палко жадав переконати тебе і втратив терпець. Прости мені. Я не бажав тобі зла і зараз не бажаю, хоча ти й повернувся до мене в товаристві невігласів і насильників. І хіба може бути інакше? Адже ми обоє — члени високого і стародавнього ордену, найславетнішого в усьому Середзем'ї! Наша дружба піде на користь нам обом. Разом ми здатні на великі звершення, здатні вилікувати недуги цього світу. Спробуймо порозумітись і забудьмо про низькородних! Нехай чекають на наше рішення! Заради загального блага я згоден забути минуле і прийняти тебе. Ходімо ж і порадьмося! Прошу, піднімайся до мене!
Таку велику силу вклав Саруман у ці останні слова, що ніхто не залишився байдужим. Але тепер чари були зовсім інші. Усі довкола почули, як добрий король м'яко напучує заблудного, та шанованого підданого. А присутні ніби стояли за дверима і прислухалися до розмови, яка їх не стосувалася: так погано виховані діти або дурні слуги підслуховують незрозумілу для них бесіду старших, намагаючись здогадатися, як це вплине на їхню долю. З особливої глини виліплені ці двоє: піднесеної та мудрої. Вони обов'язково укладуть союз. Ґандалф підніметься у високі палати Ортханка обговорювати там серйозні справи, яких не збагнути простим. Двері зачиняться, і низькородні залишаться за порогом, змушені чекати на призначену їм роботу чи покарання. Навіть у Теодена промайнула думка, мов тінь сумніву: «Він зрадить нас; він піде туди — і ми загинемо».
Та Ґандалф розсміявся. Фантазія розвіялася, мов хмарка диму.
— Сарумане, Сарумане! — промовив Ґандалф крізь сміх. — Сарумане, не тим шляхом ти пішов у житті. Ти мав би стати блазнем при королі й заробляти на хліб, та й батогом по плечах, передражнюючи його придворних, — сміявся він, а потім заговорив спокійніше. — Порозумітися, кажеш? Боюся, мене тобі не зрозуміти. А от тебе, Сарумане, я розумію надто добре. Я краще пам'ятаю твої слова і справи, ніж ти собі уявляєш. Коли я востаннє навідувався до тебе, ти був тюремником Мордору, і саме туди збирався мене послати. О ні, той, хто одного разу втік із вежі через дах, двічі подумає, перед тим як увійти туди через двері. Ні, я не піднімуся до тебе. Але послухай, Сарумане, послухай востаннє! Ти не зійдеш до нас? Ізенґард виявився не таким міцним, як ти сподівався й уявляв. Те саме може бути і з іншими силами, на які ти покладаєшся. Може, варто покинути вежу на якийсь час? Повернутись обличчям до нових справ? Добре подумай, Сарумане!
Обличчям Сарумана пробігла тінь; потім воно смертельно зблідло. Звична маска зрадила Сарумана, й усі помітили, які сумніви роздирають його: він не наважується ні покинути сховок, ані залишитись у ньому. Якусь мить він вагався, всі затамували подих. Потім заговорив, і голос його був різкий і холодний. Пиха та ненависть здолали його.
— Зійти до вас? — насмішкувато перепитав він. — Хіба вийде беззбройний надвір, аби розмовляти з розбійниками? Я і звідси все прекрасно чую. Я не дурень і не вірю тобі, Ґандалфе. Лісові демони не стоять відкрито на порозі, та я знаю, де вони поховалися за твоїм наказом.
— Зрадники завжди підозріливі, — втомлено відказав Ґандалф. — Тобі не треба боятися за свою шкуру. Твоєї смерті я не бажаю, і ти знав би це, якби розумів мене по-справжньому. Я можу тебе врятувати. Даю тобі останній шанс. Можеш піти з Ортханка, вільний, — якщо захочеш.
— Приємно чути, — скривився Саруман. — Дуже схоже на Ґандалфа Сірого: такий поблажливий, такий ласкавий. Не сумніваюся, що тобі подобається Ортханк і ти б утішився, якби я вийшов. Але навіщо мені йти звідси? І що значить слово «вільний»? Ти, мабуть, поставиш умови?
— Причини, щоби піти звідси, можеш побачити зі своїх вікон, — відповів Ґандалф. — Та й інші знайдеш, якщо подумаєш. Слуги твої вбиті або порозбігалися; сусідів ти перетворив на ворогів; а свого нового господаря обдурив чи збираєшся обдурити. Коли сюди зазирне його око, воно палатиме гнівом. А коли я кажу «вільний», то і маю на увазі «вільний»: вільний від умов, кайданів чи наказів. Іди, куди хочеш, навіть… навіть до Мордору, Сарумане, якщо бажаєш. Тільки спочатку віддай Ключ від Ортханка та патерицю. Обіцяю зберегти їх і повернути тобі пізніше, коли заслужиш цього.
Обличчя Сарумана посиніло, перекосилося від люті, а в очах спалахнуло червоне світло. Він дико розреготався.
— Пізніше! — верескнув він. — Пізніше! Так, коли ти здобудеш також Ключі від самого Барад-дура; і корони сімох королів, і
