Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Усі трохи помовчали. Ґімлі прочистив і знову натоптав люльку.
— Я обмірковую ще дещо, — сказав він, розкурюючи люльку, — Червослов. Ти сказав Теоденові, що він у Сарумана. Як він туди потрапив?
— Ох, так, забув, — схаменувся Піпін. — Він з'явився лише сьогодні вранці. Ми щойно розпалили вогонь і поснідали, як приходить Древлен. Ми почули, як він нас кличе.
— Я прийшов подивитися, як ви поживаєте, хлоп'ята; і дещо вам розповісти. Гуорни повернулись. Усе добре, навіть дуже добре! — він розсміявся і поплескав себе по боках. — Ані орків, ані сокир уже нема в Ізенґарді! І ще до вечора можуть приїхати гості з півдня; хтось, кого ви будете раді побачити.
Тільки-но він це сказав, як на дорозі залунав цокіт копит. Ми вискочили з воріт і стали, сподіваючись побачити Бурлаку та Ґандалфа на чолі війська. Та з імли виїхав чоловік на втомленій шкапі; й сам він видавався підозрілим типом. Нікого іншого не було. Коли він виїхав із туману і раптом побачив перед собою ці руїни і цей безлад, то сів, роззявивши рота, й аж позеленів. Він був такий спантеличений, що спочатку нас не помітив. А коли побачив, то скрикнув і спробував завернути свою конячку. Але тут Древлен зробив три кроки, простяг свою довгу руку і зняв його зі сідла. Конячка з переляку втекла, а чоловічок упав долілиць на землю. Сказав, що звуть його Ґріма, що він друг і радник короля і що Теоден послав його з важливим дорученням до Сарумана.
— Ніхто би не відважився їхати степом, де повно гидких орків, — сказав він, — тому послали мене. Подорож моя була небезпечна, я голодний і втомлений. Я мусив їхати в обхід, утікаючи від вовків.
Я помітив косі погляди, які він кидав на Древлена, і подумав собі: «Брехун». Древлен кілька хвилин пильно та без поспіху розглядав цього нікчему, поки той корчився на землі. Нарешті ент сказав:
— Га, гм, я чекав на тебе, Червослове. — Чоловік здригнувся, почувши це прізвисько. — Ґандалф випередив тебе. Тож я знаю про тебе все, що треба, і знаю, що з тобою робити. «Посади всіх щурів в одну пастку», — порадив Ґандалф; це я і зроблю. Тепер я керую Ізенґардом, а Саруман зачинений у своїй вежі; можеш іти до нього і передати всі, які хочеш, доручення.
— Пусти мене, пусти мене! — заблагав Червослов. — Я знаю дорогу.
— Знаєш дорогу — це поза сумнівами, — мовив Древлен. — Але тут дещо змінилось. Іди і подивися!
Древлен відпустив Червослова, і той пошкандибав попід аркою, а ми рушили слідом за ним, аж поки він вийшов із воріт і оглянув увесь затоплений простір між ним і Ортханком. А тоді обернувся до нас.
— Відпустіть мене! — заскиглив він. — Відпустіть! Мої доручення тепер не мають сенсу.
— Так, — погодився Древлен. — Але в тебе є тільки два варіанти: або залишитися тут зі мною і дочекатися Ґандалфа та свого господаря, або переправитися через воду. Що вибираєш?
Чоловік затремтів при згадці про його господаря і ступив у воду, та смикнувся назад.
— Я не вмію плавати, — сказав він.
— Вода не глибока, — запевнив його Древлен. — Брудна, але тобі це не зашкодить, Червослове. Ану, залазь!
І той мерзотник поліз у калабаню. Скоро вода сягнула йому до шиї. Останнє, що я побачив, було те, як він учепився за якесь барило чи шматок дерева. А Древлен побрів слідом і стежив за його просуванням.
— Він уже в Ортханку, — сповістив ент, коли повернувся. — Я бачив, як він виповз на сходи, мов забрьоханий щур. У вежі хтось є: з дверей висунулася рука і втягнула його всередину. Тож він уже там, і прийняли його, сподіваюся, належно. Ну, а зараз я піду і змию з себе весь бруд. Якби мене хтось шукав — я на північному боці. Тут для ента немає води для пиття і вмивання. Отже, попрошу вас двох стежити за воротами і чекати гостей. Пам'ятайте, серед них буде правитель степів Рогану! Ви повинні зустріти його якомога чемніше: цей чоловік виграв велику битву з орками. Мабуть, вам краще знати, як звертатися до такого витязя, ніж нам, ентам. За моє життя на цих зелених степах змінилося багато правителів, але їхньої мови я не вивчив, а імен не запам'ятав. Вони захочуть пообідати, і ви, сподіваюся, знаєте, чим нагодувати людей. Спробуйте приготувати справжній королівський частунок.
Оце й уся історія. А зараз я хотів би дізнатися, хто такий цей Червослов. Він справді королівський радник?
— Був радником, — відповів Араґорн, — а також слугою та шпигуном Сарумана в Рогані. Він отримав те, що заслужив. Побачити в руїнах те, що він вважав таким сильним і величним — достатнє покарання. Та боюся, на нього чекає і гірше.
— Так, я теж думаю, що не через свою доброту послав його Древлен до Ортханка, — сказав Мері. — Мені здалося, що при цьому він радів і зловтішно підсміювався, коли йшов купатись і пити. А потім ми мали багато роботи, все довкола обшукали, повиловлювали, що принесла вода. Неподалік знайшли дві чи три незалиті комори. Та Древлен прислав ентів, і вони винесли багато всілякого добра.
«Людської їжі треба на двадцять п'ять осіб», — сказали енти, тож, як бачите, всіх вас добре перелічили ще до вашої появи тут. Ви троє, видно, мали піти разом із поважними людьми. Та вам не було би там краще. Тут ми залишили не гірше від того, що відіслали, запевняю вас. Навіть краще, бо ми не віддали напоїв.
— А що будете пити? — запитав я в ентів.
— Воду з Ізену, — відповіли вони, — вона добра і для ентів, і для людей. — Але сподіваюся, що енти знайдуть час і приготують свої трунки з гірських джерел, і ми побачимо, як закучерявиться в Ґандалфа борода. Коли енти пішли, ми відчули, як потомились і зголодніли. Та ми не скаржилися: трудилися-бо не даремно. Шукаючи за продуктами, Піпін знайшов найкращий трофей — ці барильця Дударів. «Люлька найсмачніша на повний шлунок», — сказав Піпін; ось так усе було.
— Тепер усе нарешті зрозуміло, — мовив Ґімлі.
— Усе, крім одного, —
