Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Якщо це і чаклунство, — мовив Теоден, — то з нього більше користі, ніж із твого нашіптування. Ще трохи, і я став би рачки, як тварина. Ні, тут ніхто не залишиться, навіть Ґріма! Ґріма також виступає. Іди! Ще маєш час відчистити свій меч від іржі!

— Змилуйся, володарю! — заскиглив Червослов, упавши на коліна. — Пошкодуй свого старого слугу. Не відганяй мене від себе! Я останній залишуся при тобі, коли всі тебе покинуть. Не проганяй свого вірного Ґріму!

— Не хвилюйся, — мовив Теоден. — Я не відганяю тебе. Я також іду на війну з дружиною і пропоную тобі піти зі мною і довести свою вірність.

Червослов переводив погляд із обличчя на обличчя. Очі в нього були, мов у зацькованого звіра, що шукає шпарину в тісному колі мисливців. Довгим блідим язиком він облизав губи.

— Такого рішення можна було чекати від володаря Дому Еорла, хоча й у літах він уже, — сказав Червослов. — Друзі, котрі по-справжньому його люблять, пощадили би його старість. Але бачу, що я прийшов запізно. Його вже переконали ті, кого би не засмутила його смерть. Якщо вже я не можу нічого змінити, то принаймні послухайся моєї поради, володарю! Залиши в Едорасі людину, котра знає і шанує твою волю. Признач вірного розпорядника. Дозволь твоєму радникові Ґрімі наглядати за всім до твого повернення — і я молитимуся, щоби ми дочекалися того дня, хоча здоровий глузд підказує, що на це мало надій.

Еомер розсміявся:

— А якщо твоє благання не звільнить тебе від війни, вельмишановний Ґрімо, на які менш поважні обов'язки ти погодишся? Нести мішок із харчами в гори, якщо хтось тобі цого довірить?

— Ні, Еомере, ти не збагнув усіх намірів добродія Червослова, — втрутився Ґандалф, пронизуючи Ґріму суворим поглядом. — Він зухвалий і хитрий. Навіть зараз він грає з вогнем і вже виграв один хід — змарнував чимало мого дорогоцінного часу. Лягай, гадюко! — раптом гримнув він. — Черевом у порох! Зізнавайся, давно купив тебе Саруман? Скільки він тобі пообіцяв? Коли поляжуть усі воїни, ти прихопиш свою частку скарбів та ще жінку, котрої домагаєшся? Адже ти давно стежиш за кожним її кроком!

Еомер схопився за меч.

— Я знав про це, — пробурмотів Еомер. — Тільки за це я вбив би його, забувши про закон Палацу. Та є ще й інші причини.

Він рвонувся вперед, але Ґандалф стримав його рукою.

— Еовіна у безпеці, — сказав він. — А ти, Червослове, зробив усе, що міг, для свого справжнього господаря. І, мабуть, заслужив якусь винагороду. Та Саруман схильний забувати свої обіцянки. Раджу тобі бігти і нагадати йому про свою вірну службу, поки він не забув.

— Брешеш, — прошипів Червослов.

— Надто часто і легко зривається це слово з твого язика, — мовив Ґандалф. — Я не брешу. Бачиш, Теодене, який це плазун? Не можна ні брати його зі собою, ні залишати тут. Найкраще було би придушити його. Але він не завжди був такий. Колись він також був людиною і служив, як умів. Дай йому коня, і нехай забирається, куди хоче. Судитимеш про нього за його вибором.

— Ти чув, Червослове? — мовив Теоден. — Вибирай: або рушаєш зі мною на війну й у бою доведеш свою вірність, або йди, куди забажаєш. Але якщо нам доведеться зустрітися знову, я буду нещадний!

Червослов повільно підвівся. Він роздивився всіх з-під важких повік. Урешті зупинив погляд на обличчі Теодена і розкрив рот, ніби збирався заговорити. А тоді раптом випростався. Руки його заворушились. Очі заблищали. Переповнювала їх така лють, що воїни подалися назад. Він вишкірив зуби; а потім, зашипівши, плюнув під ноги Теоденові й метнувся вниз по сходах.

— За ним! — наказав Теоден. — Пригляньте, щоби він нікому не нашкодив, але і його не чіпайте і не спиняйте. Дайте йому коня, якщо попросить.

— І якщо хоч якийсь погодиться його нести, — сказав Еомер. Один із охоронців побіг сходами вниз. Другий пішов до криниці біля підніжжя тераси, приніс води в шоломі й вимив камінні плити, забруднені Червословом.

— А тепер, дорогі гості, запрошую вас до столу! — мовив Теоден. — Перекусімо щось хоч нашвидкуруч.

І вони ввійшли до великого будинку. У місті вже лунали заклики гарольдів і звуки бойових рогів. Адже король мав виступити, як тільки збереться й озброїться ополчення з міста і околиць.

За стіл разом із королем сіли Еомер і четверо гостей, а прислуговувала їм панна Еовіна. Їли та пили поспіхом. Поки Теоден розпитував Ґандалфа про Сарумана, інші мовчки слухали.

— Хтозна, чи має межі його віроломство? — мовив Ґандалф. — Він не завжди був лихий. Свого часу він, без сумніву, щиро підтримував Роган; а навіть коли серце його зачерствіло, ви були вигідні йому. А потім замислив вас зруйнувати, хоча не знімав до пори маску приятельства. У ті роки завдання Червослова було легке, і в Ізенґарді відразу дізнавалися про все, що відбувалось у вас, адже ваші землі були відкриті для всіх чужоземців. І постійні нашіптування Червослова отруювали твої думки, холодили серце, послаблювали тіло, а ті, хто це бачив, нічого не могли вдіяти, бо твоя воля була в його руках.

Але коли я врятувався і застеріг тебе, маску було зірвано. Гра Червослова стала небезпечною. Він постійно намагався стримати тебе, запобігти об'єднанню всіх сил. Він майстерно присипляв обережність твоїх людей і при нагоді розпалював страхи. Пам'ятаєш, як завзято наполягав він, аби не відривати жодної людини від полювання на диких гусей на півночі, коли пряма небезпека загрожувала з заходу? Ще він переконав тебе заборонити Еомерові переслідувати орків. Якби Еомер послухався Червослова, який говорив твоїми вустами, ті орки вже дісталися би до Ізенґарда з безцінною здобиччю. Не тією, якої понад усе прагне Саруман, але принаймні з двома нашими товаришами, котрі знають про ту таємну надію, яку навіть тобі, правителю, я поки що не можу звірити. Тепер уяви, як би вони зараз страждали і що би довідався від них Саруман на нашу погибель?

— Я багато чим зобов'язаний Еомерові, — сказав Теоден. — Вірне серце може мати зухвалий язик.

— Скажи також, — мовив Ґандалф, — що для кривого ока обличчя істини може здаватися скривленим.

— Так, я був майже сліпий, — погодився Теоден. — Найбільше я зобов'язаний тобі, моєму гостеві. Ти знову з'явився вчасно. Перш ніж ми вирушимо, хочу віддячити тобі. Вибирай будь-що, чим я володію. Лише свій меч залишаю собі!

— Вчасно я прийшов чи ні — це ми ще побачимо, — сказав Ґандалф. — А щодо подарунка, володарю, то я вибираю те, що мені потрібне: