Дюна - Френк Херберт

Гнів заговорив у Раббані:

— Але ж ви знищили зрадника Юе! Коли я прибув минулої ночі, то бачив, як витягували його тіло.

Раббан зиркнув на дядька, враз злякавшись гучності власних слів.

Але Барон усміхнувся.

— Я дуже обережний із небезпечною зброєю, — сказав він. — Лікар Юе — зрадник. Він видав мені Герцога, — голос Барона став лунати сильніше. — Я підбив на злочин лікаря із Сукської школи! Внутрішньої школи! Чуєш, хлопче? Але ця зброя надто дика, щоб дозволити їй просто валятися неподалік. Я не просто так його знищив.

— Чи знає Імператор, що ви підбили на злочин сукського лікаря?

«А це розумне запитання, — подумав Барон. — Невже я недооцінив цього племінничка?»

— Імператор іще не знає цього, — відповів Барон. — Але сардаукари, без сумніву, повідомлять йому. Проте перш ніж це трапиться, я подам йому власний звіт через канали ДАПТу. Поясню, що мені пощастило виявити лікаря, який удавав, що кондиціонований. Фальшивий лікар, розумієш? Оскільки всі знають, що обійти кондиціонування неможливо, з такою версією погодяться.

— Он як, розумію, — пробурмотів Раббан.

А сам Барон подумав: «Справді, я сподіваюся, що розумієш. І сподіваюся, усвідомлюєш, наскільки важливо зберегти це в таємниці, — Барон ураз сам собі здивувався. — Навіщо я це зробив? Навіщо хвалився перед цим придуркуватим небожем — небожем, якого маю використати й знищити?» Барон розгнівався на себе, бо почувався зрадженим.

— Це потрібно зберегти в таємниці, — сказав Раббан. — Я розумію.

Барон зітхнув.

— Цього разу я дам тобі інші накази щодо Арракіса, небоже. Коли ти востаннє владарював у цьому місці, я сильно стримував тебе. Цього разу в мене лише одна вимога.

— Мілорде?

— Прибуток.

— Прибуток?

— Раббане, ти уявляєш, скільки ми витратили, щоб привести сюди таку військову силу й перемогти Атрідів? Чи спадало тобі на думку, які в Гільдії тарифи на військові перевезення?

— Високі, еге ж?

— Високі!

Барон виставив товсту руку перед Раббаном.

— Якщо ти вичавиш із Арракіса кожен цент, який ми можемо здобути за шістдесят років, то ледь-ледь компенсуєш витрати!

Раббан розкрив рот і мовчки закрив його.

— Високі, — зневажливо осміхнувся Барон. — Клята монополія Гільдії в космосі знищила б нас, якби я не спланував ці витрати давним-давно. І ти маєш знати, Раббане, що основний фінансовий удар прийняли на себе ми. Ми навіть сплатили за перевезення сардаукарів.

І вже не вперше Барон подумки поцікавився, чи настане день, коли Гільдія пошиється в дурні. Вона надзвичайно підступна: витягує рівно стільки, скільки можливо без заперечень клієнта, аж доки той не опиниться у неї в руках — і буде змушеним платити, платити, платити.

І тарифи завжди злітали до небес, коли йшлося про військові авантюри. «Надбавка за ризик», — пояснювали слизькі агенти Гільдії. І за кожного агента, якого тобі вдавалося вкоренити в структуру Банку Гільдії як спостерігача, ти отримаєш двох їхніх агентів у своїй системі.

«Нестерпно!»

— Отже, прибуток, — мовив Раббан.

Барон опустив руку, стиснувши її в кулак.

— Ти маєш чавити.

— І я можу робити все, що захочу, доки чавлю?

— Усе.

— Гармати, які ви привезли, — мовив Раббан. — Чи можу я…

— Я їх приберу, — відрубав Барон.

— Але ви…

— Тобі не знадобляться такі іграшки. Вони були особливою новинкою, але тепер не мають сенсу. Їх не можна використати проти щитів, Раббане. Вони просто зіграли роль несподіванки. Було цілком передбачувано, що люди Герцога на цій огидній планеті побіжать у скелясті печери. Наші гармати просто заблокували їх там.

— Фримени не використовують щитів.

— Можеш лишити собі трохи лазерострілів, якщо бажаєш.

— Так, мілорде. І в мене розв’язані руки.

— Так, доки ти чавиш.

Раббан зловісно усміхнувся:

— Я чудово розумію, мілорде.

— Ти нічого не розумієш чудово, — гарикнув Барон. — Прояснімо це із самого початку. Ти маєш розуміти лише, як виконувати мої накази. Чи спадало тобі на думку, небоже, що на цій планеті мешкає не менше ніж п’ять мільйонів осіб?

— Невже мілорд забув, що раніше я був тут сиридар-регентом? І якщо мілорд пробачить мені, його оцінка може бути заниженою. Складно порахувати навіть населення падин і низькодолів. А якщо вже казати про фрименів…

— Фрименів не варто брати до уваги!

— Вибачте, мілорде, але сардаукари іншої думки.

Барон завагався, витріщаючись на небожа:

— Ти щось знаєш?

— Мілорд уже відпочивав, коли я прибув минулої ночі. Я… наважився зв’язатися зі своїми помічниками… з минулого. Вони були провідниками для сардаукарів. Отже, вони доповідають, що ватага фрименів на південному сході влаштувала сардаукарам засідку і знищила їх.

— Знищила сардаукарів?

— Так, мілорде.

— Неможливо!

Раббан знизав плечима.

— Фримени, що розбивають сардаукарів, — Барон глузливо усміхнувся.

— Я лише повторюю те, що сказали мені, — мовив Раббан. — У звіті сказано, що фримени полонили славнозвісного Герцогового Зуфіра Хавата.

— Он як.

Барон кивнув, усміхаючись.

— Я вірю цьому звітові, — вів далі Раббан. — Ви гадки не маєте, наскільки багато проблем створювали фримени.

— Можливо, але твої помічники бачили не фрименів. То, певно, були солдати Атрідів, навчені Хаватом і переодягнені у фрименів. Це єдине можливе пояснення.

І знову Раббан стенув плечима.

— Хтозна. Сардаукари вважають, що це фримени. Сардаукари вже запустили програму з винищення всіх фрименів.

— Чудово!

— Але…

— Таким чином сардаукари не сидітимуть склавши руки. А ми скоро отримаємо Хавата. Я знаю це! Відчуваю! О, що це був за день! Сардаукари повіються полювати на нікчемні пустельні ватаги, а ми отримаємо справжній приз!

— Мілорде… — Раббан завагався, насупившись. — Я завжди відчував, що ми недооцінюємо фрименів, і чисельно, і…

— Не зважай на них, хлопче! То наволоч. Нас цікавить населення містечок, міст і сіл. Море народу, еге ж?

— Море, мілорде.

— Вони й непокоять мене, Раббане.

— Вас?

— О… дев’яносто відсотків із них не варті уваги. Але є серед них дехто… Молодші Доми та їм подібні, амбіційні люди, які можуть наважитися на небезпечні вчинки. Якщо хтось один із них залишить Арракіс із неприємною історією про те, що тут трапилося, я буду надзвичайно засмучений. Чи уявляєш ти, наскільки я буду засмучений?

Раббан ковтнув.

— Ти маєш ужити негайних заходів, аби взяти заручника з кожного Молодшого Дому, — сказав Барон. — За межами Арракіса мають знати лише те, що це була пряма війна одного Дому з іншим. Сардаукари не брали в ній участі, розумієш? Герцогові запропонували звичні чверть майна і вигнання, однак він помер під час нещасного випадку до того, як устиг погодитися. Але збирався погодитися. Ось і вся історія. А будь-які чутки про сардаукарів тут варті сміху.

— Як забажає Імператор, — сказав Раббан.

— Так бажає Імператор.

— А