Дюна - Френк Херберт

— На такій висоті піску небагато.

Однак вона відчувала, як їх усе глибше й глибше затягувало в цей вир.

Пол на всю довжину витягнув крила ’топтера, почув, як вони заскрипіли від напруги. Юнак зосередився на світлокулі посеред графіка висоти, повернув апарат до горизонтального польоту.

У Джессіки було дивне відчуття, що вони стояли на місці, а все навколо рухалося. Лише нечіткі бурі патьоки, що стікали по шибці, та гуркітливий свист нагадували їй про ту силу, що вирувала навколо них.

«Вітер швидкості — сім або вісім сотень кілометрів на годину, — думала вона. Адреналін без упину наповнював її. — Я не повинна боятися, — подумки промовляла Джессіка слова Бене-Ґессеритської літанії. — Страх убиває розум».

Поступово довгі роки тренувань переважили.

Спокій повернувся.

— Ми схопили тигра за хвіст, — прошепотів Пол. — Не можемо опуститися, не можемо приземлитися… і я не певен, що зможу підняти нас на цьому. Доведеться рухатися разом із бурею.

Спокій миттєво полишив Джессіку. Жінка відчула, як зацокотіли зуби, вона їх стиснула. А потім почула голос Пола, тихий і спокійний. Він читав літанію:

— Я не повинен боятися. Страх убиває розум. Страх — це маленька смерть, що веде до повного самозабуття. Я зазирну в очі своєму страхові. Я дозволю йому пройти повз мене та крізь мене. І коли він піде геть, то обернуся до нього внутрішнім зором і простежу його шлях. Там, де страх пройде, нічого не зостанеться. Залишуся тільки я.

26

Що ти зневажаєш? Ось це й відкриває твою суть.

Принцеса Ірулан. Оповідь про Муад’Діба

— Вони мертві, Бароне, — сказав Якін Нефуд, капітан гвардії. — І жінка, й хлопчик точно мертві.

Барон Владімір Харконнен сів на ліжку на силових підвісках у своїх покоях. Його спальня розташувалася неначе в багатошаровій яєчній шкаралупі — у самому центрі космічного фрегата, що приземлився на Арракісі. Тут, у спочивальні, жорсткий метал фрегата було прикрашено розкішними тканинами, м’яким покриттям і рідкісними витворами мистецтва.

— Жодних сумнівів, — мовив капітан гвардії. — Вони мертві.

Барон повернув важке тіло, підтримуване силовими підвісками, й зосередився на еболіновій статуї хлопчика у стрибку в ніші навпроти. Сон полишив його. Він випрямив зім’яту підвіску під складками жиру на шиї й дивився крізь мерехтіння єдиної світлокулі своєї спальні на отвір дверей, де стояв капітан Нефуд, зупинений пентащитом.

— Вони, безсумнівно, мертві, Бароне, — повторив чоловік.

Барон зауважив тьмяний блиск від семути в Нефудових очах. Вочевидь, чоловік глибоко занурився в наркотичний чад, коли отримав звіт. І перш ніж прибігти сюди, встиг лише ковтнути антидот.

— Ось у мене повний звіт, — сказав Нефуд.

«Нехай трішки попітніє, — подумав Барон. — Інструменти влади завжди потрібно тримати гострими й напоготові. Влада й страх — гострі й напоготові».

— Ти бачив тіла? — прогримів Барон.

Нефуд завагався.

— То що?

— М’лорде, бачили, як вони пірнули в піщану бурю… там вітер зі швидкістю понад вісімсот кілометрів. Ніщо не виживає в такій бурі, мілорде. Ніщо! Один із наших ’топтерів, що переслідував їх, розбився.

Барон утупив погляд у Нефуда й спостерігав, як у того дриґаються гострі лінії нижньої щелепи, як ворухнулося підборіддя, коли Нефуд ковтнув.

— Ти бачив тіла? — запитав Барон.

— М’лорде…

— То навіщо приперся сюди бряжчати зброєю? — гарикнув Барон. — Аби сказати, що в чомусь нема сумнівів, коли вони насправді є? Гадаєш, я похвалю тебе за таку дурість? Дам підвищення?

Обличчя Нефуда зблідло, як смерть.

«Тільки погляньте на це курчатко! — думав Барон. — Мене оточують лише такі нікчемні бевзі. Якщо я сипну перед ним піску й скажу, що це зерно, він іще й дзьобати його почне».

— Отже, нас привів до них Айдаго? — запитав Барон.

— Так, м’лорде!

«Тільки погляньте, як він випалив свою відповідь», — подумав Барон і мовив:

— Вони намагалися втекти до фрименів?

— Так, м’лорде!

— Є щось додати до цього… звіту?

— Імперський Планетолог, Кайнс, причетний до справи, м’лорде. Айдаго зустрівся з Кайнсом за доволі таємничих обставин. Я сказав би навіть підозрілих обставин.

— Тож?

— Вони… рушили разом до місця в пустелі, де, вочевидь, ховалися хлопчик і його матір. У запалі гонитви деякі з наших груп постраждали від вибуху, спричиненого перетином щита з лазерострілом.

— Скількох ми втратили?

— Я… точно ще не знаю, м’лорде.

«Він бреше, — подумав Барон. — Певно, втрати значні».

— Імперський лакей Кайнс, — сказав Барон. — Він, виходить, вів подвійну гру?

— Закладаюся своєю репутацією, м’лорде.

«Його репутацією!»

— Нехай його вб’ють, — сказав Барон.

— М’лорде! Кайнс — Імперський Планетолог, слуга Його Велич…

— Тоді хай це скидається на нещасний випадок!

— М’лорде, гніздо фрименів разом із нами брали сардаукари. Вони й тримають зараз Кайнса під вартою.

— То заберіть його в них. Скажіть, я хочу його допитати.

— А якщо вони заперечуватимуть?

— Не заперечуватимуть, якщо ти все зробиш правильно.

Нефуд ковтнув слину.

— Так, м’лорде.

— Цей чоловік має померти, — прогримів Барон. — Він спробував допомогти моїм ворогам.

Нефуд переступив із однієї ноги на другу.

— Ну?

— М’лорде, садаукари… тримають під вартою двох осіб, які можуть вас цікавити. Вони впіймали майстра-асасина Герцога.

— Хавата? Зуфіра Хавата?

— Я сам бачив полоненого, мілорде. Це Хават.

— Не вірю, що таке можливо!

— Він казав, що його нейтралізували паралізатором, м’лорде. У пустелі, де він не міг скористатися щитом. Він майже неушкоджений. Якщо нам удасться забрати його, буде доволі весело.

— Ти говориш про ментата, — буркнув Барон. — Ментатами не розкидаються. Він заговорив? Що каже про поразку? Чи усвідомлює він масштаб… але ні.

— Він сказав достатньо, м’лорде, щоб показати, ніби вірить, що зрадницею була леді Джессіка.

— Отакої.

Барон відкинувся назад, міркуючи, а тоді мовив:

— Ти певен? Його гнів викликає леді Джессіка?

— Він сказав це у моїй присутності, м’лорде.

— То нехай думає, що вона жива.

— Але м’лорде…

— Спокійно. Я хочу, щоб до Хавата ставилися добре. І нічого не розповідайте йому про справжнього зрадника — покійного лікаря Юе. Нехай йому скажуть, що лікар Юе помер, захищаючи свого Герцога. З одного боку, це навіть правда. Натомість ми підживлюватимемо його підозри супроти леді Джессіки.

— М’лорде, я не…

— Нефуде, ментата можна спрямовувати і контролювати через інформацію. Хибна інформація — хибні результати.

— Так, м’лорде, але…

— Хават голодний? Спраглий?

— М’лорде, Хават же досі в руках сардаукарів!

— Так. Справді. Але сардаукари, як і я, прагнуть отримати інформацію від Хавата. Я зауважив дещо про наших союзників, Нефуде. Вони не надто старанні… з політичних міркувань. Гадаю, вони поводяться так навмисне, бо це воля Імператора. Так. Думаю, так і є. Нагадай командирові сардаукарів, що я славлюся вмінням витягувати інформацію з упертих суб’єктів.

Нефуд