Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев
Це були якісь невідчувані раніше хвилі душевного піднесення, м’язової свіжості й бадьорості. Потім Сергій помітив, що не лише з ним відбуваються такі чудові зміни.
У всіх астронавтів, з якими зустрічався поглядом сергусіянин, дивно змінювався вираз очей. Піймавши погляд Шао Лі по тому, як він щойно дивився на сергусіянина, Сергій блискавично зрозумів, що його друг відчуває зараз те ж саме, що й він і інші.
— Чи не гіпноз? — тривожно подумав Сергій. — Адже всі ми зараз знаходимося під владою очей сергусіянина.
— Ні, не гіпноз, — раптом звернувся до нього з екрана сергусіянин. — Я зрозумів те, про що ви зараз подумали, юний друже… Це…
— Та я… — в цілковитому збентеженні звівся на ноги Сергій. — Я ж нічого такого не говорив!
Всі присутні в астронавігаційній вже дивилися на Сергія, а він, підсвідомо розуміючи, що вони вже теж звідкись знають про його думки, не знав, що сказати, що зробити з руками, які нервово стискували ножа, вийнятого з кишені.
— Що ти робиш? — скрикнув Шао Лі. — Дай сюди інструмент!
Та було вже пізно. Лезо гострого ножа, що висунулося з чохла універсального радіотехнічного інструмента, вп’ялося в долоню хлопця. Сергій стиха ойкнув, випускаючи блискучий інструмент, і зніяковів ще більше.
— Я зараз! — кинулася лікар Ліза Бирюк до настінної аптечки. — Підніми руку, Серьожо.
Сергій розгублено підняв руку догори. З глибокого порізу великими краплями швидко падала кров.
— Заждіть-но з вашими ліками! — звернувся сергусіянин з екрана до Лізи Бирюк. — Ваш молодий астронавт хотів знати, що з ним відбувається, коли ми з ним дивимося один одному в вічі. Зараз я спробую зробити невеличкий експеримент, який буде початком пояснення. І хоч ми ще далеко один від одного, але…
Сергій відчув, що на нього дивляться, і підвів очі на екран. Променисті очі сергусіянина, здавалося, вбирали тепер його всього. Здавалося, що тепер і він і сергусіянин — одне єство. В тілі знову забуяла незвичайна легкість, серце огорнула світла радість, яку Сергій відчував ще в дитинстві на руках матері.
— Ну, от, здається, і все, — сказав сергусіянин. — Подивіться на свою руку, юний землянине.
Сергій перевів погляд на поранену долоню і скрикнув від несподіванки. Рани не було! Поряд зі ще свіжими краплями крові на долоні виднівся свіжий рубець — слід глибокого порізу.
— Значить, рубець таки є? — немов очима Сергія дивився сергусіянин на руку юнги. — Жаль. Це тому, що між нами ще велика відстань. При безпосередньому контакті такі поранення ми виліковуємо один одному без будь-якого сліду.
Сергій зачудовано поглядав то на руку, то на екран, а сергусіянин вів далі:
— Все це наслідок передачі думок і настрою на відстань. Ми оволоділи цією таємницею живої матерії вже давно і давно спрямували найвищий дар природи на службу людині. Для вас, землян, буде дивним, коли ви впевнитесь, що всі сергусіяни за бажанням можуть знати думки один одного. Нам, крім інтимних почуттів, нічого приховувати від колективу. Тому на протязі тисячоліть у наших людей виробилися як найсильніші настрої — радість і щастя буття, якими ми підтримуємо один одного в думках і в житті. Ваш академік Олексій Платонович Курганов розповідав мені про вчення землянина Павлова. Ми згодні з ним, бо й ми матеріалісти і вважаємо, що всі зміни в організмі керуються центральною нервовою системою, мозком, психікою людини. Психіка однієї людини часто не може справитись з хворобливими змінами, і тоді їй на допомогу приходять друзі, як от тепер. За умов Землі такий поріз гоївся б тижнів півтора. Та коли ми вдвох з вашим юнгою спрямували всі бажання на прискорення лікування — поріз загоївся за чотири хвилини. От і все.
— Та це все ви! — захоплено сказав Сергій. — Сам я й не думав про прискорення лікування.
— Ну, ви хоч не чинили опору моєму впливові і то добре, — посміхнувся сергусіянин. — Звичайно, психічний вплив сергусіян на вас буде незвичайно сильним, сильнішим, ніж вплив дорослих на дітей. Ви не ображайтеся, дорогі земляни, але ж ми старші за розвитком на кілька тисяч років. Ось чому і мій погляд здається декому з вас гіпнотичним. Головне — це те, що ми — друзі і завжди будемо підтримувати один одного.
— Правильно! — захоплено загриміло в залі. — Хай живе дружба між землянами і сергусіянами!
— А знаєте, — з піднесенням сказав сергусіянин, — все наше людство вже готує вам зустріч. Вона буде незвичайною навіть для нас. Кожен сергусіянин вважатиме за честь стати братом землянина. Ми вже кілька тисяч років не проходили через цей район космосу, вражений гравітаційним розпадом. А ви зуміли пробратися через страшну перепону, мужні земляни!
— А так! — з гордістю за всю Землю мовив капітан корабля Новиков. — Нашому плазмольоту нової конструкції нестрашні ніякі металоїдні віруси. На жаль, такого захисту ще не мав корабель Юрія Чуєва.
— Наші прилади, — поспішно перебив сергусіянин, — вже виявили на ньому ознаки життя, надзвичайно сповільненого, але життя. Будемо сподіватися, що ваші друзі живі і здорові…
Нараз в гучномовцях почулася швидка й незрозуміла мова. На екрані з-за спини літнього сергусіянина виглянуло юне дівоче обличчя. Глибокі чорно-сині очі дівчини метнулися по залу і зупинилися на останньому ряді, де сидів Сергій. Юнга спалахнув, пізнавши свого співрозмовника у «видіннях».
— Серь-рьожа? — запитала дівчина, дивлячись в розгублене обличчя хлопця. — Це з тобою першим я обмінялася думками? Ти… Як це буде? «Молодий» чи «молодець»? Ага: молодець, що встановив зв’язок. Привіт тобі від усіх молодих сергусіян!
— Дякую! — гаряче вихопилося в Сергія. — Привіт всім вам від комсомольців Землі.
— Комсомольців? — не зрозуміла дівчина, поглядом прохаючи пояснення в літнього сергусіянина. — Від таких, як ти?
— Від таких і ще кращих, розумніших, сміливіших! — відповів Сергій, згадуючи свою останню розмову з Сашком Юхименком на Землі. — Від усіх молодих, за якими
