Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

— Не забуваючи про технічні характеристики будь-якої дрібниці, — додав, дістаючи блокнота, Микола Іванович Добробас. — Це потрібно для аналізів.

— А по-моєму, — заспокоїв Сергія Новиков, — чим простіше, тим краще. Розповідай, Серьожо, як мені розповідав. Не хвилюйся.

Та чи міг бути спокійним юний космонавт перед членами Вченої Ради плазмольота? Схвильовано і поспішно він повторив свою розповідь про чудове і дивне видіння. Коли Сергій закінчив свою гарячу сповідь перед знаменитими вченими, вони всі, замислившись, довго мовчали.

— Нумо, хлопче, — першим заговорив Курганов, — давай зараз точно відтворимо всі умови, за яких відбулося твоє «чудо». Мені конче потрібно перевірити одну думку.

Сергій ввімкнув передавач і послав у космос магнітофонний запис загадкових звуків. Потім, вимкнувши магнітофон, поволі проказав позивні плазмольота.

— Думай, думай, хлопчику, про зв’язок з тим радистом! — схвильовано шепотів Курганов. — Так само бажай побачити його, як тоді. І очі закрий, очі!

Сергій заплющив очі, але схвильоване дихання Курганова заважало йому зосередитися. В цю мить з приймача знову, як і тоді, полилися звуки сигналів-відповідей і Сергій, зробивши величезне зусилля, зосередився на одній думці: уявити обличчя таємничого радиста. На свій подив, він відразу ж побачив його перед собою. Риси його були ще більш чіткими і живими. Людина з прекрасним обличчям дивилася на Сергія схвально, губи ледь ворушилися, щось говорячи і посміхаючись. На мить Сергій побачив всю постать людини, але так невиразно, що, крім відчуття краси, нічого більше запам’ятати не міг.

— Я бачив! — тихо мовив Сергій і відкрив очі. — Те ж саме обличчя. Ця людина говорила і посміхалася.

— Це найголовніше! — задоволено посміхнувся й Курганов. — Адже привиди ніколи не посміхаються, як живі люди… Тепер пересядьте, юний ясновидцю. Спробуємо по-іншому.

Академік повторив всю комбінацію передачі, потім сам заговорив у мікрофон:

— Я — плазмольот «НБК-119». Дуже хочу бачити і розуміти вас. Я — Курганов — хочу бачити вас!

— Якраз! — засміявся Добробас. — Якщо якась молода істота з космосу всміхається юнзі, то моєму другові Курганову може усміхнутися лише космічна Баба Яга!

— Я попрошу вас! — не на жарт розсердився Курганов. — Ви не академік, а першокурсник!

— Ну, годі вам! — ледве стримуючи сміх, звернувся до вчених Новиков. — Продовжуйте, Олексію Платоновичу.

Та Курганов ще кілька хвилин сердито поглядав на Добробаса, і лише тоді, коли той дружньо поклав йому на плече руку, взявся за важелі передавача, повторив позивні і міцно заплющив очі.

Всі нетерпляче дивилися на Курганова. Обличчя академіка з закритими очима немов скам’яніло. Так минуло кілька хвилин. Раптом Курганов здригнувся і, немов до чогось дослухаючись, відкинув голову назад. Через якусь мить Олексій Платонович відкрив очі і пильно подивився кожному астронавтові в обличчя. Не задовольнившись цим, він нахилився до відполірованої кришки відеофона і подивився в неї, мов у дзеркало. Знову заплющивши очі, Курганов кілька хвилин був зосереджений і мовчазний. Астронавти почали вже втрачати терпіння, коли академік розплющив по-молодечому сяючі очі і широко посміхнувся до друзів.

— Та говоріть же, Олексію Платоновичу! — не витримав Сергій. — Ви бачили ту людину?

— Не лише бачив, а й говорив з нею! — переможно подивився на Добробаса Курганов.

— З молодою прекрасною істотою? — недовірливо примружився Добробас. — Ви серйозно?

Насмішкуваті іскри в очах старого академіка Курганова згасли. По хвилі мовчання, безжально скубучи сиву бороду, він почав:

— Ваша гіпотеза, Іване Германовичу, і мої сподівання ствердилися. Тепер я можу з усією відповідальністю заявити, що розумні істоти, які відповідають на наші сигнали, стоять на дуже високому рівні розвитку і володіють таємницею передачі думки на відстань.

— Думки на відстань? — перепитав Сергій. — Це те, що років сімдесят тому назвали телепатією?

— Так, передача думки на космічні відстані! — повторив Курганов. — Ось давайте розберемося в цьому явищі з самого початку. Коли Іван Германович розповів мені про «видіння» Серьожі Чуєва, я спершу теж був подумав про вплив на організм людини невідомих космічних явищ. Але мене відразу ж насторожила закономірність: тільки після радіювання голосу Чуєва або його напруженого мислення про невідомого радиста з’являлося це «видіння»…

Логічна послідовність явищ змусила мене серйозно замислитись. Той факт, що Серьожа тричі побачив одне і те ж обличчя, лише ствердив мою догадку. Вчені Землі давно цікавилися питанням вивчення електронно-фізіологічних принципів діяльності людського мозку. Для цього використовувалися електронні математичні машини, моделювання фізіологічних явищ в кібернетичних приладах, теорія інформації і загальна теорія зв’язку. Все це дало можливість лише приблизно встановити, що головний мозок має дуже складні і досконалі «механізми». Кожна його клітинка, як «елементарна одиниця», має властивість при збудженні посилати в простір дуже слабкі і надзвичайно складні електромагнітні хвилі. Той, хто міг би посилити ці хвилі і розшифровувати їх в електронних апаратах, оволодів би найглибшою таємницею живої матерії. Та люди Землі ще не вирішили цієї задачі, хоч багато вчених присвятило таким пошукам все життя. Розумні істоти, які нам відповідають, мабуть, значно старші за історією розвитку від людей Землі, і передача думок на відстань у них давно стала такою ж звичною справою, як у нас радіо і відеофон.

— Але які вони собою? — нетерпляче перебив ученого Сергій. — Я раз начебто бачив всю постать того «радиста», але ясно нічого не пам’ятаю. Мені здалося лише, що то була якась дівчина. Ви не помітили?

— До дівчат я не придивлявся, — хитро примружився академік, — але те, що ці розумні істоти схожі будовою тіла на нас, стверджую. Це люди, якими будемо й ми через кілька тисячоліть — ось мій висновок.

— Але чому ж ми ніяк не порозуміємося з ними, коли вони навіть думку передавати можуть? — допитувався юнга плазмольота, зашарівшись від жарту академіка.

— Після твого досліду мені стало ясно, що зв’язок мисленням з невідомими людьми не може бути повним і зрозумілим. Адже думка, як продукт людського мозку, нерозривно пов’язана з мовою. Не знаючи нашої мови, істоти з космосу, звичайно,