Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев
Сергій знав, що дід Юрій і його товариші були вміщені в гамаки особливої різнорухомої центрифуги, яка поступово, з повільним підвищенням температури прискорювала рух, змінювала його в різних напрямках. Так домагалися лікарі рівномірного і поступового прогрівання організму після анабіозу. І от кілька годин тому всі члени екіпажу плазмольота діда Юрія прокинулися, вперше після довгого сну прийняли ванни, поснідали.
Лікарі ще не дозволяли пробудженим космонавтам покидати лабораторію, і Сергій нескоро побачив би свого діда, якби не раптова вимога сергусіянина Дуга Лея побачення з капітанами плазмольотів.
І от вони, троє капітанів космосу, на екрані. Сергій пильно вдивляється в молоде обличчя людини, яка є його дідом. Бліді щойно виголені щоки, зеленкуваті, як і в нього, Сергія, очі під широкими бровами, акуратно зачесане назад русяве волосся, широке і випукле чоло без єдиної зморшки, ставна шия і дужі плечі спортсмена, — все нагадувало про те, що дідові Юрію не більше тридцяти років. З людьми цього віку в Сергія на Землі завжди швидко встановлювалися дружні відносини, і хлопець, звертаючись до них, непомітно переходив на «ти». А як же поводитися зі своїм дідом, котрий лише на якісь десять-дванадцять років старший за нього?
Сергій переводить погляд на Дуга Лея, і його охоплює нове хвилювання. Капітанові фотонної ракети сергусіян, як говорив академік Курганов, кілька сот років за земним літочисленням, але Сергій бачить перед собою людину зовнішньо молодшу за передчасно посивілого Івана Германовича Новикова.
Променисті очі сергусіянина в довгому погляді зустрічаються з очима діда Юрія. І Сергій бачить, як втомлені й байдужі очі діда Юрія нараз запалюються живим блиском, як високо в глибокому подиху підіймаються його груди і бадьоро розвертаються плечі.
«Передача настрою» — догадується Сергій, радіючи за діда Юрія і вдячно поглядаючи на Дуга Лея. — Сергусіянин, мабуть, вже встиг про щось «поговорити» з дідом Юрієм, передаючи думку на відстані. Бо чого ж вони й досі мовчать?
— Я зрозумів вас, — несподівано міцним молодим баритоном заговорив, стверджуючи здогадку Сергія, дід Юрій, — Дякую за допомогу. Ну, і ще раз, вголос, дозвольте привітати вас. Здрастуйте, товаришу Лей. Палкий привіт і вам, Іване Германовичу. Я тепер зовсім здоровий і готовий до виконання ваших розпоряджень.
— Та ні, — посміхнувся з екрана Іван Германович. — За моїм проханням Рада плазмольота вирішила передати командування кораблем вам, Юрію Степановичу. — Так що я, ваш перший помічник, чекаю на ваші розпорядження, капітане.
— Це що — винагорода за вислугу проспаних років? — весело засміявся дід Юрій. — Чи просто розуміння того, що почуття честолюбства у ваших предків сильніші за ваші власні?
— Ну, що ви! — замахав руками Іван Германович. — Просто — ви маєте більший, так би мовити, космічний стаж. До того ж перехід до звичайної діяльності буде найкращим лікуванням після анабіозу. А мені, навпаки, треба трохи оговтатися після звістки про батька.
— Так… Я про це не подумав. Прошу вибачити, — урвав сміх дід Юрій. — Хоча… Вам, Іване Германовичу, теж роботою від невеселих роздумів лікуватися треба. Тому я буду прохати Раду плазмольота, щоб у нас було два змінних капітани. І космічні «вовки» будуть ситі, і вівці честолюбства цілі… Отак і будемо лікуватися.
— Та я зараз за хвилину Івана Германовича вилікую, — кинув променистий погляд Дуг Лей на Новикова. — Для цього я й запросив вас обох на зустріч, друзі-земляни.
— Е! — зітхнув Новиков. — Втрату бадьорим настроєм нелегко заміняти, дорогий наш Лею…
— Та ви слухайте! — серйозно сказав Дуг Лей. — Слухайте спокійно: космонавт плазмольота «НБК-3» Герман Новиков — живий!
— Як живий? — вхопився за серце Іван Германович. — Ви… ви розумієте, що ви говорите?!
— Дивіться на мене! — перехопив погляд Новикова Дуг Лей. — Ось так. Не хвилюйтеся. Я передаю вам повідомлення з фотонної ракети «Нумі гра», яка повертається з польоту до Крабовидної туманності. З півроку тому з ракети помітили сяючу кулю, яка майже на світловій швидкості виходила за межі нашої Галактики. Близько місяця тривала погоня. Потім, взявши на борт невідому райдужну кулю, наші астронавти з допомогою проникаючих променів анігіляції встановили, що в оточенні кульових магнітних полів знаходиться жива розумна істота в стані анабіозу. Було також виявлене життя металоїдних паразитів в її організмі. Ми розшифрували систему вимкнення «райдуги» з дії, вивели людину з стану анабіозу і вилікували від страшної хвороби. Людина була дуже слаба, кілька місяців не приходила до свідомості. Лише операції з переливанням їй крові сергусіян і приживленням штучної нервової тканини дали наслідки. Коли до людини повернулася свідомість, вона назвала себе Германом Новиковим, космонавтом плазмольота «НБК-3». Це ваш батько, Іване Германовичу!
— Батько, рідний татко живий! — по-дитячому, радісними сльозами плакав посивілий Іван Германович. — А де ж, коли ж я побачу його?
— Ракета «Нумі гра» випереджає нас на кілька місяців польоту. Через півроку вона вже буде в нашій сергусіянській планетній системі, а ми дістанемося туди за рік і два-три місяці. Це при умові, якщо ви скористаєтесь нашою пропозицією про реконструкцію термоядерного двигуна і застосуєте наші інтенсифікатори для підвищення коефіцієнтів прискорення. Лише тоді ми прийдемо до мети разом.
— Плазмольот не відстане! — твердо сказав, підводячись з крісла, Юрій Чуєв, — Зараз же одсилаємо до вас загін «райдуг» за інтенсифікаторами. А реконструкція реактора — справа двох-трьох днів. Я вже познайомився з кресленнями.
— Пошліть мене! Включіть мене до складу експедиції на ракету! — випалив Сергій, благально дивлячись знизу вгору на голубе тіло кругового екрана. — Ну, пошліть, діду Юрію!
— Так оце ти і є Сергій Чуєв, мій онук? — аж наче нахилився з екрану до юнги новий капітан корабля. — Ану повернись, хлопче!
— Будь ласка! — зрозумів жарт діда Юрія Сергій. — Привітати мене, як ото Тарас Бульба синів, ви все одно не зможете. Кулаки з екрана не дістануть.
— Ти диви! — підморгнув Юрій Степанович співрозмовникам. — Не боїться рідного діда. Ну, стривай, зустрінемось — тримайся! Хоч я й не Бульба, а чуприну нам’яти онукові в змозі. Куди поперед діда квапишся?
