Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

Значить — крапка.

19 січня 1990 року.

Ніколи не думав, що доведеться мої записки закінчувати такими страшними словами. Та факт є факт. На плазмольоті закінчилися запаси дейтерію. Коли головний механік корабля Кудрявцев повідомив, що четверта серія тубів, яку мали сьогодні приєднати до реакторів, порожня, ніхто спершу цьому не повірив. Я відразу кинувся на склади. Оглядаючи величезні сталеві туби, де мав бути дейтерій, я помітив на одному з них чіткий напис олівцем: «На згадку про І. Г. Привіт!»

Не було рації досліджувати, як це все вдалося Ільзі Гофф. Головне — корабель залишився без пального. І все ж за звичкою чекіста я став міркувати над загадкою з дейтерієм. Просто випустити його в космос непомітно для всіх неможливо. Доступу на склади Ільза Гофф не мала вже після першої ж підозри. Хіба?.. Обпалений догадкою, я кинувся до технічного бортового журналу. Всі записи про підготовку корабля на плазмодромі були тут в порядку. Завантаження дейтерію строго контролювалося.

Проти кожної цифри, що вказувала на кількість прийнятого пального, стояли дати, години, хвилини і навіть секунди початку і кінця операції. Серед всіх записів був один, зроблений черговим хіміком Шаньгою, тобто нерозкритою тоді ще Ільзою Гофф. Поряд з іншими матеріалами вона приймала дейтерій у четверту, найбільш ємку серію тубів.

Акуратний запис про прийняті 8 тонн пального повинен був стверджуватися показанням автоматичного лічильника на складах. На шкалі стояла цифра 8000 кг і 528 грамів. Та коли я став перевіряти механізм, все стало зрозумілим: автоматичний лічильник був виведений з ладу і цифра на шкалі була «накручена» силоміць.

…Так, Ільза Гофф була сильним, хитрим і небезпечним ворогом. В цьому я впевнився й тоді, коли став перевіряти доповідні записки випробувачів плазмольота перед підготовкою до міжзоряного польоту. В одному з цих документів, що свідчили про залишок палива, цифра 300 кілограмів була майстерно виправлена на 8000 кг. Значить, на Землі і не підозрювали про вчинену ще до відльоту корабля диверсію!

А тепер ми майже зовсім без дейтерію. І дізнались ми про це тоді, коли пройдено близько половини шляху до мети. Ні йти вперед, ні повернутися назад ми не можемо. Розрахунки показують, що при дальшому гальмуванні, яке ми почали на останні 300 кілограмів пального, ми через місяць станемо далеким супутником якоїсь згаслої двозіркової системи. Мертва орбіта!

Це не було б так тривожно, якби ми хоч наполовину знали, які умови для існування живої матерії панують в цьому незвіданому районі Всесвіту. Адже місяць тому ми пройшли над згаслою зіркою, на якій автоматичні «райдуги»-розвідники виявили життя бактерій, що живляться металами. Вся зірка була перетворена в губку, і одну «з райдуг», яка провадила дослідження без захисних полів, довелося потім залишити. А коли й на тій системі з двох згаслих зірок нас чекає щось подібне? При відсутності дейтерію поступово згаснуть захисні поля на плазмольоті. Тоді і корабель, і люди, в організмі яких є метал, стануть жертвами невидимих ворогів. Тоді нам не можна буде зустрітися з своїми рятівниками, бо доставка на Землю хоч однієї з таких бактерій призведе до поступового знищення життя на Землі. Про все це я мушу попередити товаришів, які прийдуть за нами. Вихід один — поспішайте, далекі друзі!

Другий місяць в незвіданих глибинах космосу йшов плазмольот «НБК-119». В перші дні польоту від Сонячної системи, коли корабель набирав субсвітлової швидкості і проходив поблизу орбіт знайомих планет, серед астронавтів панувало незвичайне піднесення: всі в перервах між прискореннями без обліку часу займалися дослідженнями, спостереженнями, аналізами і підрахунками. Особливо запам’ятався день, коли плазмольот, майже зустрічаючись з Юпітером, проходив крізь його гравітаційне поле. З того дня корабель більше не проходив поблизу планет. Притягання Сатурна, Урана, Нептуна і Плутона залишились для астронавтів непомітними і відмічалися лише показаннями приладів. Плазмольот, розвинувши швидкість майже рівну швидкості сонячного променя, помчав з рідної Сонячної системи в глибини Галактики. Через два тижні Сонце на екрані зменшилось настільки, що його не можна було відрізнити від звичайних зірок, а Землю знаходили лише з допомогою головного радіотелескопа.

Припинився радіозв’язок з Землею. Радіохвилі з міжпланетної радіостанції десь гналися за кораблем, а він все швидше відходив від них у безмежний простір.

Робочі будні астронавтів понуднішали: у лобовому екрані день у день зяяла все та ж чорна безодня, усіяна численними сузір’ями. Здавалося, що плазмольот непорушно висить у чорному просторі, а нескінченні струмені плазми тягнуться до самих зірок і утримують його від падіння.

Був введений космічний розпорядок дня. Люди працювали, БІдпочивали, харчувалися, годинами просиджували в сінетаріумі з кульовим кіноекраном навколо глядачів, ходили розім’ятися в фіззал на снарядах або поплавати в басейні, а потім лягали на шість годин в амортизатори і звично засинали. Здавалося, всі знаходились у величезному залі театру, де вже згасли люстри, а завіса чомусь довго не підіймається. І всі чекали на зустріч з потерпілими, тривожилися і без кінця надокучали астронавігаторам запитаннями про вірність шляху корабля.

Бували дні, коли локатори визначали на шляху корабля особливо крупні метеорити або мандрівні астероїди. Тоді астронавти збиралися біля головного екрана і з цікавістю спостерігали, як автоматично ввімкнені радаром струмені плазми випаровували небезпечних гостей з космосу.

В такі моменти корабельний художник Ксеня Василівна Євсєєва не знаходила собі місця. їй над усе хотілося бачити цю картину збоку, кинути погляд художника на корабель з космосу.

Головний інженер Синицин запропонував запустити автоматичну «райдугу»-розвідника паралельним шляхом. Була прийнята також пропозиція Сергія про керування автоматичної «райдуги» роботом Мишком. Так і зробили.

І коли за командами Сергія його Мишко з тисячокілометрової відстані