Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

За кілька хвилин про голос із космосу знали у всіх куточках плазмольота. Капітан корабля Іван Германович Новиков, академік-астроном Микола Іванович Добробас, професор космогонії Федір Іванович Кирилов і академік-біолог Олексій Платонович Курганов, забравши з собою радиста Шао Лі, зачинилися в кабіні центрального пеленгатора.

А Сергій? Він сидів у рубці № 27 і гарячково готувався до проведення свого експеримента. Юнак розумів, що зараз найменша можливість двостороннього зв’язку плазмольота з голосом із космосу може стати вирішальним фактором у виборі шляху корабля після врятування астронавтів на кораблі «НБК-3», і працював з тривожним і радісним натхненням. Він ще сам напевне не знав, що він зробить, щоб забезпечити надійний зв’язок з невідомими істотами, але вже якимось шостим почуттям відчував, що він цього доб’ється. І серце хлопця палко і нерівно билось, в голові один за одним проходили варіанти вирішення задачі: добитися зв’язку!

Знов і знов посилав він позивні плазмольота на хвилях таємничого голосу, спробував всі міжнародні коди і сигнали, але загадкове джерело звуків не звертало на це уваги. І раптом вона прийшла, — сліпуча, яскрава і сильна думка, від якої молодий космонавт застиг у радісному захваті: як це просто!

— Негайно перевірити, — тремтячими губами прошепотів Сергій, кидаючись до пульта записів радіопередач і вмикаючи магнітофон.

Чутливі прилади, фільтруючи голоси із космосу від перешкод, ретельно записували кожен звук.

Минуло три хвилини. Сергій нетерпляче перемкнув важелі, і з антен плазмольота в безмежні глибини Всесвіту летіли зняті з магнітофонної нитки і в кілька тисяч разів посилені загадкові звуки. Тільки-но закінчилася передача трихвилинного запису, Сергій відразу дав позивні плазмольота, потім знову ввімкнув передачу з магнітофона. Так він повторив кілька разів і, знесилений неймовірним напруженням, вже майже байдуже перейшов на прийом.

В космічному ефірі панувала мертва тиша. Сергій сердито подумав про те, що коли б на Землі якась радіостанція раптом почала приймати з космосу уривки власних передач разом з чужими сигналами, то там люди не залишились би байдужими.

Мислячі істоти, які стоять на рівні розвитку космічної радіотехніки, повинні зацікавитись таким дивним явищем. На це й розраховував Сергій: загадкові істоти, прийнявши власні передачі, повинні відразу насторожитися.

— Чому б цього не зрозуміти? — летіли думки. — Як просто було б тоді знайти невідому точку в космосі!

Напружено думаючи, силкуючись уявити невідомого радиста, Сергій невидячими очима дивився на екран.

І раптом здригнувся: на ньому з’явилося чиєсь зображення. За невловимо коротку мить Сергій побачив перед собою на диво об’ємні, майже відчутні риси незнайомого обличчя. Великі довгасті очі під крилами чорно-синіх брів дивилися на юнака уважно і запитливо, а небачено красивого окреслення губи підбадьорююче посміхалися. Крім цих очей і посмішки, від якої радісно стріпонулося серце, Сергій нічого помітити не встиг: зображення зникло, тільки-но він перевів погляд вбік.

Сергій машинально простягнув руку до кнопки посилювача яскравості, але рука його так і застигла в повітрі: відеофон був вимкнутий! Радист приголомшено і зніяковіло протер очі, струсонув головою і встав, щоб іти до Шао Лі, коли несподівано з приймача знову почулася вже знайома мелодія, а вслід за нею пролунав його, Сергія, голос:

— Увага! Плазмольот «НБК-119» закликає тих, хто робить цю передачу, на зв’язок. Я переходжу на прийом. Біля апарата Сергій Чуєв.

…І знову полилася тиха, ніжна мелодія.

— Зрозуміли! Мене зрозуміли! — вигукнув Сергій і, задихаючись від хвилювання, побіг до кабіни радіопеленгатора.

Астронавти, які скупчилися біля кабіни, з подивом зустріли незвичайно збудженого радиста. А Сергій, забувши про всі сигнальні кнопки, вже гатив кулаком у двері кабіни.

— Товариші! Відчиніть! Відчиніть!

Двері відчинилися, і на порозі став похмурий і невдоволений Новиков.

— Що трапилось? Навіщо гримаєте? Ви ж знаєте…

— Іване Германовичу, я встановив зв’язок з людьми із космосу! — випалив Сергій одним духом.

Повіки Новикова здригнулись, він зробив крок вперед і поклав важку руку на плече юнака.

— Тільки спокійно, Серьожо. Давай все по порядку.

Але як вже не було спокою в погляді Новикова, так не було і послідовності в гарячій розповіді молодого радиста.

Два рази, плутаючись і перебиваючи самого себе, Сергій розповів про свій вдалий експеримент. Нарешті Сергія зрозуміли всі, і дружне «Ура!» прокотилося коридорами корабля.

На кабіну центрального пеленгатора перемкнули роботу рубки № 27 і за кілька хвилин після повторення експерименту радиста Сергія Чуєва всі астронавти почули луну-відповідь, що прийшла з космосу: хтось ясно і точно повертав назад позивні плазмольота разом з незрозумілою мовою.

— Це не просто догадка або вдача, — сказав Новиков. — Це оперативне розв’язання складної логічної і інженерної задачі, товариші. А тебе, Сергію, поздоровляю. Буду просити Раду плазмольота рахувати твій експеримент відмінною здачею екзамену на звання інженера-радиста космічного корабля.

— Підтримую і вітаю, — доброзичливо поглянув на Сергія академік Добробас. — Тепер справа стала яснішою. Ми прийняли сигнали з району місцевої двозіркової системи, де за всіма розрахунками повинен бути і плазмольот Юрія Чуєва. Дуже дивно, що звідти й досі ми не одержали жодного сигналу для пеленгування. Коли за наступні два дні з плазмольотом Чуєва зв’язатися не вдасться, доведеться трохи змінити курс нашого корабля і йти за пеленгом на ці звуки з космосу. Я певен, що нам відповідає якийсь космічний корабель, бо в районі двох погаслих зірок існування розумних істот навіть уявити неможливо.

— Але які це справді розумні істоти, якщо вони відразу розгадали мету досліду! — загудів бас Курганова. — Не вважайте мене фантазером, але я, як біолог, заявляю, що там — люди.

— Скоро про все дізнаємось, — в задумі відповів Новиков. — Чи продовжуватимемо ми курс, чи доведеться нам його змінювати, а зараз же треба починати гальмування.

Лежачи в камері гідравлічного амортизатора, Сергій в перервах між