Пандем - Марина та Сергій Дяченко
— Зачиніть балкон! Дитина недавно хворіла!
Остання прийшла Лерка — з роботи, з уроків, і одразу попросила дати їй щось погризти, хоч би яблуко.
Зрозуміло, було тісно. Зрозуміло, довелось принести табуретки з кухні; розсаджуючи гостей, Кім прислухався до тиші в собі, до дивної тиші, якої не могли порушити ні шум од совання стільців, ні голоси, ні сміх, ні дзенькіт посуду — усе це звичне щоденне тло, миле й нудне, звичайне до останньої нотки, голос життя, що, можливо, існує останні секунди перед тим, як назавжди змінитися.
Майже всі вони щось передчували. Мама тривожилася за Кіма: їй справедливо здавалося, що збори родичів під одним невеликим дахом можуть означати не тільки радість, але й Велике Рішення, а всі великі й несподівані рішення рідко бувають особливо веселі. Тато ставився до справи простіше: з його натяків Кім зрозумів, що той чекає звістки про двійню (а якщо пощастить, то й трійню), яку виявили в Ярининому животі за допомогою ультразвуку. Олександра, на відміну від інших, була прекрасно поінформована про дивні події, що заполонили стрічки новин, про розквіт науки шарлатанії, про звільнення лікарів, про провидців, які, зрозуміло, пророчили нинішню хвилю зцілень ще позаторік (а дехто й десять років тому); знаючи це, Олександра напружено чекала, коли Кім усе прояснить. І Лерка теж нервувалася — судячи з її обличчя, вона сподівалася почути від Кіма, що його призивають в армію, або що він їде на край світу, або що він невиліковно хворий. Дарина переймалася тільки дитиною і більше нічим; Сашко, який мав феноменальний нюх, поглядав на Кіма недовірливо й похмуро: навряд чи його дуже турбувала Кімова доля, проте він думав, і небезпідставно, що приготована Кімом новина може зачепити і його. Костя був голодний і прагнув скоріше випити, Ярина, яка трохи розгубилася від такої навали родичів, шукала штопор, який лежав прямо перед нею на скатертині, а Шурко махав ногами й складав кораблики з серветок.
Після звичайної в таких випадках штовханини й облаштування всі нарешті сіли за стіл, пліч-о-пліч і коліно до коліна. Ярина розмістилася за столом на чільному місці, по праву руку від неї сиділи Олександра, Шурко та Кімові батьки, по ліву — Лерка, Сашко, Костя й Дарина (Іванку посадили навпроти Ярини у високому дитячому стільчику, що вже кілька місяців зберігався в Кіма у коморі). Кім сидів практично у дверях.
— За що п’ємо, Кімчику? — недбало спитала Ярина.
Йому хотілось її заспокоїти, проте він не міг.
— На все свій час… Спершу попоїмо, відпочинемо… розслабимось …
Лерка спохмурніла. У Кімових словах вона побачила приховане підтвердження найгірших своїх очікувань. Щоб підбадьорити жінку й сестру, Кім устав, тримаючи перед собою наповнений келих:
— Випиймо… за нас, за всіх, за дітей… зокрема майбутніх… бо з нами, і з дітьми, все буде дуже добре. Значно краще, ніж було.
Його тост породив цілковите мовчання. Навіть Костя, який уже встиг набити рота ковбасою, навіть Дарина, яка самовіддано годувала Іванку морквяним пюре, не могли пропустити підтексту, що чувся в Кімових словах мимо волі оратора. Навіть Шурко перестав хлюпати солоним помідором і здивовано витріщився на дядька.
— Кімчику, — сказала мама, руйнуючи нарешті в’язку тишу. — Щось сталося? Ти б одразу сказав, усе-таки…
Він засміявся:
— Що ти, мамо, все добре… Те, що сталося, — це… скоріше чудово, ніж погано…
— Правда? — примруживши очі, поцікавилась Олександра. — Тоді введи нас у курс, а ми вже самі оцінимо, чи дуже це, гм, чудово.
— Ти здоровий? — уривчасто запитала Лерка.
Кім допив свій келих. Поставив його на стіл:
— Я здоровий. І всі мої пацієнти одужали. І ніхто з вас не хворів за минулий тиждень… Навіть Іванка, — він подивився на небогу, щоки в якої округлилися, підперті зсередини морквяним пюре, — одужала моментально, і ніхто не зрозумів чому…
— А в мене зуб перестав боліти, — радісно сказав Шурко. — Я так боявся йти до лікаря. А він сам перестав. Ага!
— Це які такі цілителі нас пожаліли? — неголосно запитала Олександра, акуратно чіпляючи виделкою пружний огірок кольору хакі. — І при чому тут ти, Каманський, ти ж у нас лікар, ти в чудеса не віриш?
— Я більше не лікар, — сказав Кім, знову наливаючи собі вина.
Тато трохи не вдавився бутербродом. Мама ляснула руками, і на її лиці було написано: ну що я казала?!
— У світі більше немає лікарів, — сказав Кім у новій тиші, цього разу не в’язкій, а дзвінкій, мов скло. — Бо немає хворих. Нікого лікувати. Всі одужали… А крім того, якщо ви помітили, по цілому світі припинилися війни. За минулий місяць не було нічого… такого… ніхто не підривав, ніщо не руйнувалося, ні терактів, ні повеней…
— Клас, — сказав захоплено Шурко.
— Та-ак, — протягла Олександра.
— Я щось таке чув по ящику, — поважно повідомив Костя.
Іванці нарешті набридло пюре, і вона залементувала, відвертаючи перемазану пичку від невблаганної мельхіорової ложки.
— Де соска? — заметушилася Дарина. — Тут щойно на чистому блюдці лежала пустушка… Де?
— Я не божевільний і не істерик, — Кім усміхнувся до Ярини. — Власне, я хотів, щоб ми зібралися сьогодні всі разом… І випиймо за майбутнє, яке обов’язково настане, але зовсім необов’язково буде таке, як нам тепер уявляється. Набагато скоріше, ніж ми думаємо… І геть по-іншому…
Він випив сам-один. Усі дивилися на нього (крім хіба що Іванки, яка гатила по столу гумовим зайцем, і Дарини, котра намагалася цього зайця вгамувати). Та тільки Шурко дивився з безумовною
