Трагедії - Евріпід

«Дві речі, кажуть, ціняться в Фессалії:

Почленувати тушу та об'їздити

Коня баского. Ось же, гостю, ніж тобі -

Не посором уміння земляків своїх».

Узяв до рук дорійський ніж гартований,

Одкинувши оздобний плащ на застібки,

Помічником Пілада, лиш його обрав,

Усіх одсторонивши. Взяв бичка того

820] За ногу, свіже м'ясо оголив умить

І шкіру всю з тварини він скоріше здер,

Ніж двічі б міг доріжку подолать бігун, -

І нутрощі одкрились. Тут і став Егіст

їх оглядати. Спохмурнів: печінка там

Не мала дольки. Жила і міхур були

їдкої жовчі повні - лиховісний знак.

На те владар мій: «Що так опечалився?»

А той: «Боюсь, мандрівче, щоб біда яка

У дім не зазирнула. Найзавзятіший

830] Противник мій - нащадок Агамемнона».

Орест же: «Краєм правиш, а якогось там

Утікача боїшся?.. Ану, ніж мені

Подайте фессалійський: для обіду щось

Добуду з жертви, груди розпоровши їй».

Узяв ножа й ударив. Нахилився той,

Став нутрощі виймати, приглядатися.

Твій брат, навшпиньки звівшись, у потилицю

Ножа встромив Егісту, перебив йому

Хребцеві зв'язки. На землі вже б'ється той

840] Всім тілом, у жахливих муках корчиться.

Це вгледівши, до зброї слуги кинулись,

На двох - юрмою. Списом потрясаючи,

Чоло їм ставлять мужньо побратими два

Пліч-о-пліч. Тут Орест їм: «Я прийшов сюди,

До міста, не як злодій, не як ворог ваш, -

Лиш одімстить за батька, я ж бо - син його,

Орест нещасний. Чи за те вб'єте мене,

О давні слуги батька?» З несподіванки

Ті зброю опустили. Старший віком хтось,

850] Із челяді, впізнав Ореста, й зараз же

Вінком чоло прибрали переможцеві,

Щасливі. Принесе тобі він голову - [268]

Не бійся, не Горгони - твого ворога,

Егіста, показати. Заплатив-таки

Сповна за кров пролиту - кров'ю власною!

СТАСИМ ТРЕТІЙ

ХОР

(танцюючи)

Строфа

У танці, сестрице, пливи!

Злітай легконого, мов лань,

В ефір ясний!

Ніхто ще в такому вінку

860] Звитяжному не повертавсь,

Як твій Орест,

Відтіль, де хвилює Алфей.

Хай же лине

Спів переможний до танцю!

ЕЛЕКТРА

О сяйво! О стрімливий Феба повозе!

О Земле! Ноче, що встеляла зір мені!

Тепер у вічі дневі можу глянути,

Бо впав Егіст-убивця! Зараз винесу,

Що маю дома всховку, чим у свято я

870] Прикрашую волосся: нині - братові

Чоло вінчати хочу, переможцеві.

ХОР

Антистрофа

Ти братові гарно вінчай

Чоло, а ми - любий для муз

Танок почнем.

Як добре, що маємо знов

Прихильних своїх владарів!

Як добре, що

Неправедних - правда змела!

Хай співзвучна

880] Радості пісня лине!

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

Входять Орест і Пілад.

Прислуга вносить тіло Егіста.

ЕЛЕКТРА

О переможний сину переможного

Під Іліоном батька - Агамемнона! [269]

Вінок, чола прикрасу, з рук сестри візьми.

Не з ігр пустих додому повертаєшся,

З доріжки бігової, - нечестивого

Егіста вклав, убивцю батька нашого.

(До Лілада).

Прийми ж і ти, Піладе, кого виховав

Фокієць найчесніший, з моїх рук вінець,

З Орестом же пліч-о-пліч ти пригоди всі

890] Ділив. Обом вам доля хай всміхається!

ОРЕСТ

Вважай, Електро, що боги насамперед

Подбали про це щастя. Опісля й мене

Хвали вже - долі і богів прислужника.

Не на словах - на ділі я Егіста вбив.

А щоб ніяких не було тут сумнівів,

То маєш доказ - тіло я приніс тобі.

(Зриваючи покривало з трупа).

Роби, що хочеш: на поживу звірам кинь

Або птахам небесним: хай клюють собі,

Настромлене на палю. Володар колись,

900] Тепер - він твій невільник. Ти - велителька.

ЕЛЕКТРА

І соромно, й сказати мушу все-таки...

ОРЕСТ

Кажи. Не бійся. Бо кого ж боятися?

ЕЛЕКТРА

За глум над мертвим може осудити хтось.

ОРЕСТ

Ніхто, повір, не стане дорікать тобі.

ЕЛЕКТРА

Наш люд похмурий, схильний лихословити.

ОРЕСТ

Висловлюйсь вільно, сестро: чи живий Егіст,

Чи мертвий - з ним немає в нас примирення.

ЕЛЕКТРА

Від чого б то почати? Закінчити чим

Жалі свої? Що мовить посередині?

910] Йно світ надворі - кожен раз я подумки

Повторювала, що в лице жбурнуть йому,

Хотіла вголос, якби страх не втримував.

Тепер я вільна, і все те - хай мертвому -

Скажу, з чим до живого не звернулася. [270]

Це ти осиротив нас - батька милого

Відняв, хоч сам не звідав кривди жодної.

Зманивши матір, мужа, що загони вів

На Трою, вбив ти, сам війни не звідавши.

Гадав (яке безглуздя!), що зразковою

920] Дружиною для тебе стане жінка та,

Котру ти звабив - ложе осквернив чуже

Хто спокусив, хай знає: перелюбницю

Дружиною назвавши, не натішиться:

Для одного не зберегла цнотливості,

То чи б зуміла зберегти для іншого?

Нещасно б жив ти, хоч би й не вважав себе

Нещасним. Знав би: жінка - гідна осуду,

Та й жінка знала б: мужем не похвалишся.

Обоє підлі, а побравшись - підлістю

930] Своєю ж ви навзаєм збагатилися.

Тебе прозвали просто «Клітемнестри муж»,

Та не казали: «Ось жона Егістова».

Хіба ж не сором, як жона провадить дім,

А не мужчина? Що ж то за сини, котрі

На батьківщині ймення не по батькові

Годилися б носити, а по матері?..

А втім, де жінка вища та вельможніша,

Там не про мужа, лиш про неї мова йде.

Та все-таки найбільша твоя помилка -

940] Що довіряв багатству, хизувався ним.

Воно ж -людини довго не тримається.

Постійна тільки вдача, а не грошей міх:

Вона й долає біди, лиш гартуй її.

А золото, нечесно нагромаджене,

На мить заблисне - й тільки його бачили.

Як до жінок ти ставивсь, не казатиму

Через дівочий сором, натякну лише:

Зухвало, бо присвоїв дім володаря,

Та й красень був. А я от мужа б вибрала

950] Не з личком, як у діви, - духом сильного.

Адже й сини в такого - мужні воїни.

Вродливі ж лиш у танцях вихиляються.

Гадав ти, що безкарно чиниш злочин,

Та ось же поплатився! - Хто півшляху лиш

Пробіг, хай не вважає, що вже пальму взяв:

Не досягнув ще риси й дня останнього.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Чинив жахливе - от вам і сплатив тепер

Жахливу плату. Справедливість верх бере.

ОРЕСТ

Гей, слуги! В темний закут однесіть мерщій

960] Це тіло: прийде мати - щоб не бачила [271]

Покійника, бо смерть тут і на неї жде.

Слуги відносять труп у хату.

ЕЛЕКТРА

Стривай! Про інше зараз варт подумати.

ОРЕСТ

А що? З Мікен, можливо, на підмогу йдуть?

ЕЛЕКТРА

Ні, ні... Я бачу