Трагедії - Евріпід
Заможний - той без хисту, без душі бува,
370] А вбогий часто нас дивує щирістю.
То що взять за мірило, щоб не схибити?
Багатство? Цим мірилом шкода й міряти.
Убогість? Але й вбогість не без огріху:
До злочину схиляє, хитрувати вчить.
Чи зброя? Але хто б то міг засвідчити
Чиюсь порядність під списами, стрілами?..
За мірку, отже, марно брати випадок.
Ось муж цей - невідомий між аргівцями,
Ні роду, ані слави - чоловік собі,
380] Та й годі, а яким він чесним виявивсь!
То чи не краще, замість мудрувань пустих,
На поведінку глянуть та на звичаї,
Аби про чесність, доброту висновувать?
Порядний - гарно й домом буде правити,
І містом. Інший - плоть, душі позбавлена -
В різьбі стоїть на площі. Й спис рука слабка
В бою не згірш тримає від м'язистої,
Бо вдача, сила духу все вирішує.
Отож - чи є між нами, чи нема того,
390] В чиїй прийшли ми справі, - сина владаря -
Приймаємо гостину. В дім, супутники,
Ввійти годиться. Щирості господаря
Віддам я перевагу - не багатствові.
(Електрі).
Я рад, що муж цей нас у дім запрошує,
Та краще, якби брат твій до палат своїх,
Щасливий, - нас, щасливих, упроваджував.
Колись те буде! Віщування Локсія -
Правдиве; я не вірю ворожбі людській.
Орест і Пілад заходять у дім.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Тепер, Електро, серце моє радістю
400] Зігрілось трохи. Може, справді доля нам
Таки всміхнеться, наче сяйво дня - з-за хмар.
ЕЛЕКТРА
(до селянина)
Нещасний! В хаті пустка, порожнісінько,
А він - гостей приймати, ще й заможніших!..
СЕЛЯНИН
А що? Коли порядні - а так бачиться, -
То будь-яка гостина буде мила їм. [253]
ЕЛЕКТРА
Біда мені з тобою! Хоч-не-хоч тепер
Біжи до старця, що був другом батькові, -
Живе він над Танаєм, що між Аргосом
І Спартою струмує. З міста вигнаний,
410] Тепер у тому краї він овець пасе.
Нехай іде додому й дещо злагодить
Гостям, бо треба чимось пригостити їх.
Зрадіє ж він і вдячно до богів зітхне,
Почувши про Ореста: це ж його колись
Урятував він. А з хоромів батьківських,
Од матері, - нічого не отримати:
Про сина вість ще більше розізлить її.
СЕЛЯНИН
Гаразд, коли так хочеш, передам усе,
Що мовиш, старцю. Ну, а ти займися тут,
420] Чим треба, в хаті. Жінка, як бажання є,
На стіл обідній страву не одну подасть.
Та й не такі ми вбогі, щоб не мали чим
Гостей прогодувати через день якийсь.
Отут на думці мимохіть ловлю себе,
Що гроші - справді сила неабияка:
Прийняти гостя можна й помогти йому,
Як занеможе. А прожиток денний - це
Дрібниця: чи убогий, чи багатий гість -
Однаково свій голод угамовують.
Підходять.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа І
430] Славні судна, ви, що пливли до Трої,
Сплеском безлічі весел
Німф морських у грайливе скликаючи коло;
З ними й дельфін, коли флейту вчув,
Пружно з хвилі виплигував,
Де темний ніс корабля, -
Супроводжував сина Фетіди
Прудконогого разом з вождем
Агамемноном до іліонських веж,
Де Сімунт жене хвилю.
Антистрофа І
440] Німфи моря, берег Евбейський лишивши,
Дивний витвір Гефеста - [254]
Зброю золотосяйну несли обережно
Ген через Пелій, через верхи
Й прірви Осей освященної,
І схови тіняві німф,
Аж у край той, де Пелій-комонник
Славу еллінам подарував -
Вихроногого помічника вождів -
Парость морської Фетіди.
Строфа ІІ
450] В Навплії чув я - розповідав один,
Що вернувся з-під Трої,
На щиті твоїм славнім,
Різьблені, сину Фетіди, були
Постаті, що вражали
Незрівнянним хистом:
На обідку - крилоногий Персей
Лине над морем, у нього в руці -
Відтята Горгони жахна голова,
Побіч - вісник Зевса, Гермес,
460] Охоронець полів, син Майї.
Антистрофа II
А посередині - сонця промінний бог,
Що жене через небо
Буйних коней крилатих.
Там і сузір'їв ефірних рої;
І Плеяди, й Пади -
їх жахнувся Гектор.
А на шоломі, довкіл золотім, -
Сфінкси здобич у кігтях несуть.
На панцирі - сиплячи з ніздрів огонь,
470] Мчить левиця хижа: ось-ось
Кігті встромить в коня Пірени.
ЕПОД
Ратище грізне оздоблене тонко було четвернею,
Довкола чорний пил клубивсь.
Вождя таких войовників
Ти вбить посміла, Тіндарідо,
Мужа свого, жоно підступна?..
Прийде час - небожителі
Смерть жахливу й тобі зішлють!
Тоді побачу: бризне й твоя
480] Кров з-під караючого заліза... [255]
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Входить старець, потім - Електра.
СТАРЕЦЬ
То де ж та славна доня Агамемнона,
Кого зростив я, де моя велителька?
Нелегко, ой, нелегко до житла того
Піднятись: ноги далі не несуть мене,
Та якось дотягнуся, вдвоє зігнутий,
Тремтливий: я ж до рідних, дорогих іду.
О доню, - коло хати я уздрів тебе, -
Несу он із ягняток найдобірніше,
Ще ссе воно, пухкеньке, і віночки ось
490] Ще свіжі, й сиру трохи, й дар Діоніса,
Щоправда, небагато, та понюхай лиш,
Як пахне! Домішаєш до дешевого, -
Та й до обіду дзбан п'янкого матимеш.
Хай візьме хтось усе це і гостям несе,
А я тим часом краєм сіряка свого
Втру очі: за сльозою світ потьмарився.
ЕЛЕКТРА
Чого ж то, старче, нині просльозився ти?
Чи давня моя кривда пригадалася?
Чи за Орестом, за вигнанцем, сльози ллєш,
500] А чи за моїм батьком? Недарма ж його
Для себе й своїх друзів ти виховував...
СТАРЕЦЬ
Дарма... Але не міг я нині втриматись:
Таки звернув з дороги; ні душі довкіл...
От і поплакав над його могилою.
Вина пролив із міха, що гостям несу,
Обклав нагробок миртом, щойно зрізаним.
Та раптом бачу: жертву темнорунну хтось
Лишив, поливши землю кров'ю свіжою,
Ще й кучер світлий на могилу складено.
510] Я здивувався: хто б до гробівця того
Смів приступити?.. Певно ж, не із Аргосу.
А що, коли це брат твій тайкома прийшов
Могилі свого батька поклонитися?
Ось кучер той. Приглянься, із своїм зістав:
Хіба не той відтінок?.. Так-от є воно:
У кого кров у жилах спільна, батьківська,
Ті й зовні схожі багатьма прикметами.
ЕЛЕКТРА
Щось нерозумне мовиш, сивий друже мій:
Гадаєш, брат мій мужній так ось, потайки, [256]
520] Лякаючись Егіста, з чужини б вертавсь?
А кучер?.. Та чи може чимсь рівнятися
Волосся юнака, що на палестрі зріс,
Із плеканим, дівочим?.. Нісенітниця!
Та й не в одних волосся схоже барвою, -
Вони ж не з однієї
